«Чоловіче, не лінися, але назад до церкви обернися...»

Науковці України і Польщі закін­чили відбір «претендентів» з числа дерев’яних церков до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО. Пла­нується, що його буде складено на паритетних засадах - від кожної країни туди ввійдуть по вісім церков. Уже невдовзі від імені двох держав до ЮНЕСКО буде надіслано спільне подання.

- Коли українські дерев’яні церкви можуть потрапити до заповітного списку?

- До кінця вересня подання має бути завершено. У січні воно потрапить до штаб-квартири ЮНЕСКО, чиї спеціалісти впродовж року ухвалять рішення. І тільки в середині 2013 року наші дерев’яні церкви можуть потрапити до списку ЮНЕСКО. Це означатиме, що про них знатимуть­ у світі, їх рекламуватимуть. Якщо Україна зможе використати це на свою користь, то матиме з цього чималий зиск. Проте для цього потрібно ще багато чого зробити. Насамперед подбати про належну туристичну інфраструктуру. Гірших доріг, ніж на Львівщині, в Україні немає. Трохи кращі - на Франківщині та Закарпатті.

- Це також ураховувалося при відборі пам’яток?

- Безперечно. Навіщо їх рекламувати, якщо туристи туди не зможуть доїхати...

- Поляки вже мають дерев’яні костели у списку ЮНЕСКО?

- Вони пішли іншим шляхом. Рекламували пам’ятки через так званий шлях дерев’яної архітектури. У двох польських воєводствах, де є наші українські церкви - Підкарпатському та Малопольському (землі, які після війни відійшли до Польщі), - поляки опрацювали маршрути, встановили вказівники на дорогах, випустили туристичні карти, інформаційні матеріали. І тепер отримують великі гроші. Туди їздять туристи з цілого світу.

- Завдяки Україні поляки тепер також матимуть дере­в’яні церкви у списку ЮНЕСКО?

- Загалом вони включили до цього списку вісім церков. Вийшло так, що з українського боку до списку потрапило дві гуцульські церкви, три - бойківські (одна - з польського), три - новішого галицького типу (од­на - з польського), і п’ять лемківських - з польського боку.

Поляки забажали, щоб у списку був паритет, хоча українських мало було би бути більше. Крім того, я ще збирався показати буковинські дерев’яні церкви. Поляки запротестували, бо хотіли, щоб там були лише церкви з давніх земель Речі Посполитої. Ледве вдалося включити дві церкви на території Закарпаття.

- Дружба виходить нерівно­правна?

- Рівноправна. Без допомоги поляків ми не змогли б це зробити. Піз­ніше ми зможемо збільшити кількість українських церков. Додавати до пам’яток, які вже є в Реєстрі світової спадщини ЮНЕСКО, завжди легше.

- Скільки пам’яток могла б мати Україна у списку ЮНЕСКО?

- Важко сказати. Цього року до списку нарешті ввійшли митрополичі палати в Чернівцях. Шанс мають стара частина Кам’янця-Подільського та Одеси. Відповідні попередні подання зроблено давно. Але далі намірів ці міста нічого не роблять.

- Чи є перспективи потрапити до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО в решти дерев’яних церков?

- Річ не в їхній кількості. Важливо показати їхню різноманітність. Потрібно було б реставрувати волинські дерев’яні церкви, вони також дуже гарні й цікаві. Проте й дуже занехаяні, практично жодна не має автентичного вигляду. Люди самі повинні дбати про свої пам’ятки. Ставлення до церков, які ми подаємо до списку, вже змінилося. У двох встановлено системи пожежогасіння, ще у двох - системи пожежопопередження. Це теж важлива умова європейців. До речі, в такий спосіб уже врятували церкву в селі Матків Турківсь­кого району. Була сильна буря, у церкву влучила блискавка, і система спрацювала. Українці вже зараз мусили б належно дбати про те, щоб не занапастити залишеного їм предками у спад­щину архітектурно­го ­скарбу.