Звання без покарання Народні і заслужені чекають вироку

Один рядок у тексті жаданої Коаліційної угоди (розділ 2.3.10 "Культурний простір, інформаційна політика та національна пам'ять") викликав чимало серцевих нападів у діячів культури. Ось він, цей вражий рядок - "Скасування застарілої системи відзнак і звань у галузі культури".

У різних містах і культустановах синхронно зазвучало здушене колективне несвідоме тревожно-наростаюче "бу-бу-бу". (Напругу й концентрацію таких вигуків доводилося чути, коли в La Scala незадоволені "забукали" прем'єру екстравагантної "Травіати" у постановці Д.Чернякова.)

У зв'язку з можливим скасуванням звань у галузі культури, природно, всіх хвилюють запитання: що далі, що потім?

Та перш ніж про "потім", повернуся до того, що "раніше".

На тему чистоти й непорочності присудження державних звань в Україні давно годилося б настругати дисертацію на основі попередніх публіцистичних нотаток. Потім радісно захистити її. Наприклад, у М.Поплавського (теж "народного" артиста України).

Рік у рік спецоперації з роздачі звань - це не тільки закулісні пересуди. А ще й гучно-громадське: "Дають не тим!", "Дають не за те!", "Цьому не дали!".

Усім відомі десятки показових прикладів тільки з недавнього минулого. Коли спірні особистості й такі ж спірні їхні "досягнення" офіційно - на державному рівні - були увінчані відповідними документами та відзнаками.

"Герой України" "дивний" поет Б.Білаш - тому що близький друг В.Януковича.

Громадянин іншої країни "народний артист України М.Басков" - тому що йому симпатизувала Людмила Миколаївна.

Ще один іноземний громадянин "народний артист України Ф.Кіркоров" - тому що тренував Ані Лорак на Євробачення.

І так далі. І багато інших.

Ділки шоу-бізнесу, аферисти зі смітника шансону, авантюристи звідусіль, наближені до того чи іншого важливого тіла… Багатьох таких, природно, не оминула "роздача". І багато їх, напевно, щиро увірували в те, що заслужили.

Природно, нікого - з-поміж високопоставлених чиновників (які визначають і просувають відповідну документацію) - за такі неподобства не покарали й не звільнили. І навіть не посоромили (бодай).

А якщо дослухатися до громадських версій, то сама собою система держзвань - чиста бізнес-схема. Не глиняна скарбничка, природно, а жива (жирна) копійка.

Справедливість, правда, тріумфує теж.

Багато достойних - достойно й відзначені. Ні в кого не викличе заперечення словосполучення "народна артистка Наталя Сумська". Тому що вона - народна за потенціалом. Звання для цієї артистки - не тільки можливість добавки до "жалування", а, думаю, і моральна підтримка, і визнання її професіоналізму.

Нагадаю відоме: згідно з радянським трафаретом, такі державні звання-відзнаки - знак престижу й причетності до олімпу культури. А закулісні ігри в ці ж звання - не тільки рефлекс марнославства, інерція мислення, прагнення статусності, а ще й… "історична традиція".

У 1922-му першою "народною" більшовики правильно призначили велику українську актрису М.Заньковецьку.
1934-го з питання звань комуністи провели корегування. 1944-го - ще одне вдосконалення правил гри. У 2001-му - остання в часі редакція відповідної документації щодо звань.

Звання ніби наносить ім'я художника на скрижалі історії, вписує в сторінки обраності. Яка різниця, що Софію Михайлівну Ротару обожнювали авторитет Тайванчик чи кадебіст Федорчук? Головне - її обожнював народ. І три народи - українці, молдавани й росіяни - тричі нагородили її "народною". Це ж було.

У СРСР (УРСР), про це багато хто теж пам'ятає, звання передбачало очевидну лояльність влади - до художника і… художника - до влади. Наче форма соціального підкупу і суспільно-політичного дресирування. Принцип вузди, в якій слід тримати "буйних" і "божевільних" художників. (Деякі майстри не пручалися, а деякі - бешкетували, навіть коли були народними або добряче випивши.)

У такому бліц-екскурсі є не тільки історичний аспект. Для багатьох діячів документ про звання - досі (!) - важлива "охоронна грамота". Від чого й від кого? Я скажу. Наприклад, від сваволі або ідіотизму якого-небудь "художнього" керівництва в тому чи іншому здичавілому провінційному театрі або загниваючій філармонії. Офіційного "народного" (припустімо, що це - надталановита людина) не так-то просто зжити зо світу, витравити з колективу. Тут державні звання інколи навіть рятують. Правда, не всіх і не від усіх.

Ще один аспект - фінансово-економічний. Він в основному й спровокував "бу-бу" в середовищі переляканих культурних діячів.

"Народний" і "заслужений" отримують до своєї зарплати певний відсоток надбавки. За звання. Для митців із їхніми злиденними зарплатами, особливо в провінції, це істотно. Інших доходів у них від вас немає. У провінції не знімають серіалів. (У яких гонорар столичного актора за один знімальний день може в кілька разів перевищити місячну зарплату артиста з Ніжина.) Звання "народного" в нас - гарантія, що тебе вилікують у Феофанії й поховають на Байковому. Є й низка інших переваг.

Відомий правознавець і один із авторів Конституції України Віктор Мусіяка, коментуючи для DT.UA можливі ризики (у зв'язку зі скасуванням звань) для наших діячів, каже: "Існує Конституція України.
22 стаття. Згідно з основним документом, "при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод". Однак у нас є практика, коли заради економічної "доцільності" може виникнути вільне трактування Основного Закону. Таке, попри заборону Конституційного суду, неодноразово застосовувалося до багатьох груп пільговиків. Отож можливі зміни й до Закону про звання".

І в цьому свята правда. Законом у нас можуть помикати, як циган кобилою, - куди треба, туди й поїде.

Втім, розділ 2.3 Коаліційної угоди - лише протокол про наміри, але не закон. Не остаточний вирок.

До того ж, якщо вірити деяким нашим джерелам, у коаліціянтів поки що немає "драконівських" планів відбирати, принижувати, віджимати. Теза про скасування - ініціатива однієї з політичних сил ("Самопомочі"), що ввійшли в коаліцію. А це - люди новоприбулі. Ще не зовсім інтегровані в хитросплетіння діючої культурної парадигми. Поговорили, запропонували. Теза актуальна. "Чорт із вами, банкуйте!" - сказав би Горбатий у фільмі "Місце зустрічі…".

Розвиваючи тему парадигми, не можна не спіткнутися об наступний горб. Ідеологи культурних перетворень, на жаль, залишили в коаліційній угоді нерозкритими інші карти.

"Скасування застарілої системи відзнак і звань у культурі" - це стосується ТІЛЬКИ культури?

Чи новоприставленим депутатам невідомо, що існує складна, багатоступінчаста система звань-нагород і в інших гуманітарних галузях?

І це не десятки, а тисячі людей. Найрізноманітніші прояви людських талантів чудових українців.

Наприклад, живуть на білому світі і дуже достойно працюють заслужені вчителі, заслужені бібліотекарі, заслужені тренери, заслужені лікарі, заслужені юристи, природно - заслужені журналісти.

Якщо пункт 2.3.10 угоди програмно апелює ТІЛЬКИ до "культурних" звань як до пережитків "совка", тоді, даруйте, такими ж "пережитками" (з наступним їх скасуванням) треба назвати й інші явища нашого насиченого і творчого життя.

Наприклад? Численні академічні театри та оркестри - чи всі з них відповідають художньому результату, і чи є такі "академічні" у великому світі? Далі. Всі - поголовно - творчі спілки в Україні. Письменників, художників, кінематографістів, театралів. Які постійно шукають донора в тілі держбюджету. Згідно з історичними канонами, це ж суто "сталінські" утворення. Коли "батько народів" заганяв у стійла й клітки (за жанрами і напрямами) представників світу прекрасного.

Такими ж "пережитками" депутатам-новобранцям доведеться визнати й сотні дисертацій, і саму систему проходження-затвердження ступенів… Якщо рік у рік одне в одного переписують про метафори у творчості Тараса Григоровича (раніше переписували про метафори у творах Володимира Ілліча).

Є багато чого на світі, друже Гораціо, що і в страшному сні не присниться...

Ще один пережиток "совка" - Міністерство культури. У коаліційній угоді про це відомство хитро написали окремим рядком. Скасовувати його не планують. Але мають намір "привести основні завдання і функції Мінкульту у відповідність до європейських практик та принципів. З урахуванням цього - реформувати структури міністерства".

Із цього пункту - до найважливішого акорду.

"Скасовувати" чи "реформувати"? (Всю галузь, усі її доданки.)

Залишити тіпатися чи одним ударом сокири - раз і назавжди?

Заперечуючи вади минулого, дивимося у великий світ. Де така практика - для когось нонсенс, для когось - звична річ. У США і Європі звань немає. У Японії - є. І всім їм дуже добре.

Нашій країні рано чи пізно, схоже, все-таки доведеться відмовитися від нинішньої системи держзаохочень як рудименту "совка".

Та проблема не в анахронічності, а передусім - у непрозорості. Часто навіть у злочинності роздачі різноманітних нагород "від імені народу".

Хіба не нагороджували "народними" тих, хто нині надактивний у своїй антиукраїнській позиції? Ось один із них допіру публічно відмовився від звання.

Чим нагородять і як це назвуть потім (виходячи з наших устремлінь у великі світи демократії) - запитання, запитання, запитання.

Ось, до речі, невеликий сюжет із цих великих світів. Днями президент США Барак Обама вручив державні нагороди чудовим діячам культури. Серед них - Меріл Стріп. У маренні не зможу уявити її з медаллю "народна артистка США" на грудях. Бо саме її ім'я - нагорода: продюсерові, глядачам в усіх куточках землі.

Однак система гонорарів та інших фінансових заохочень їхнім акторам непорівнянна з нашими, навіть найбільш значними. Отож, вручає Обама "Президентську медаль Свободи", публічно освідчується Стріп у любові. Поруч із Меріл - інші "майстри культури США": Стіві Вандер, Ісабель Альєнде, Стівен Сондхайм. Усі задоволені, і в усіх гарні зуби. А я дивлюся телерепортаж і уявляю картину: якщо в Україні вмить (!) скасують існуючі звання й, наслідуючи США, впровадять як вищий ступінь відзнаки в культурі, наприклад, "Президентську медаль Свободи України", - скільки ж лацканів буде просвердлено за одну секунду… І яка довга черга вишикується до скарбнички…

"Скасувати" чи "реформувати" - у різних категорій громадян різні варіанти відповіді на запитання.

Спочатку, очевидно, все-таки треба оголосити хоча б мораторій - на атракціони небаченої щедрості. Хай відпочинуть уже нагороджені. І хай підростуть потенційні. Адже практично й не залишилося в нас живих-здорових великих артистів, кому заслужено не дісталося б якесь звання. На мій смак, останнім у часі "народним" має стати артист Станіслав Боклан. І тому що талановитий, і тому що народно зіграв сліпого, який бачить краще за деяких зрячих.

Загалом, творчі наші діячі (яких багато) - все-таки за реформування системи нагород. Тому що бояться втратити те, що нажите їхньою посильною творчою працею, і бояться залишитися бодай без моральної підтримки.

А колесо історії - воно крутиться собі й крутиться, часом видаючи скрип: "Ваш час минув!"

(Когось цікавить моя особиста скромна думка? Відповім: я й раніше був із моїм народом - там, де він завжди, на лихо, був…)

Олег Вергеліс

Вибране з гуманітарного розділу
Коаліційної угоди

• "Прийняття спеціального закону, яким буде підтримано творення і поширення українського культурного продукту".

• "Створення Національного Фонду культури з рівним та прозорим доступом для державних та недержавних інституцій культури".

• "Початок діяльності суспільного телебачення та радіо".

• "Проведення роздержавлення друкованих ЗМІ комунальної форми власності".

• "Заохочення державою читання, книговидання і книгорозповсюдження".

• "Розробка програми підтримки читання".

• "Залучення приватних інвестицій до розвитку інфраструктури державних і комунальних музеїв".

• "Забезпечення належного фінансування українських культурних центрів за кордоном".

• "Гарантування державою повної свободи використання будь-якої мови в приватному житті і в міжлюдських взаєминах і водночас забезпечення неухильного використання української мови як єдиної державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

• "Завершення декомунізації усіх сфер суспільного життя".

• "Заборона комуністичної, нацистської, фашистської, антиукраїнської пропаганди у будь-яких проявах".

• "Стимулювання й контроль вивчення іноземних мов, у першу чергу мов країн-членів ЄС".