Приділіть жінці увагу

Їхні імена великим кеглем не манять із афіш та обкладинок.

Спеціально під них не запускають проектів.

Ніколи ви не побачите їх на червоних світських доріжках, де бундючно красуються всім відомі чванливі курки (які не залишили в мистецтві навіть "кудкудакання").

Ці милі жінки - не зірки, не тусовщиці, а чесні, скромні, обдаровані трудівниці. Не лізуть на перший план. Не кидаються на амбразури. Не рекламують себе, не піаряться. Не роблять із власної долі шапіто. Грають у театрах, коли дають зіграти. Грають у кіно, коли кличуть зніматися. Буває, роками чекають важливих для себе ролей на сцені. А буває, метеоритами падають у тихі нурти "фільмів жахів" (тобто російських серіалів), але навіть там вирізняються "лица необщим выраженьем". Так, деякі з них пройшли тяжкі випробування "Мухтаром". Але жодна з них - поки що - не пройшла випробування мідними трубами. Начебто люблять, начебто знають. Але, швидше, в локальних масштабах. А хочеться більшого...

І з цієї причини - ніби у святковому контексті - мені й кортить звернутися до друзів-продюсерів (О.Кохана, В.Ряшина, Ю.Мінзянова etc.), а також до художніх керівників-режисерів. Приділяйте нашим скромним хорошим актрисам більше уваги. У фільмах. У спектаклях. В інших проектах... Ці - не підведуть.

Власне кажучи, це її єдина помітна робота. Але роль варта того, щоб у спеку або в сльоту ви спустилися в підвал, де дають спектакль двічі на місяць. І переконалися, якою може бути ця невисокого зросту (158 см) дівчинка-жінка. Котра до всього - увага, продюсери! - ще й вільно володіє французькою...

Кілька разів у постановці про "депо" програється одна й та ж ситуація. Два чоловіки, а між ними - вона. І щоразу жінка-дівчинка в одних і тих самих обставинах - різна. То ранима дитина, то хижий звірок, то нахабна шибайголова. У підвалі стає душно, коли актори Андрій Мостренко, Дмитро Гаврилов і Ганна Кузіна починають "кочегарити" трамвайну лав-сторі про бажання і покарання, про безпросвітність і любов.

Аня Кузіна - з актрис "фоменківської" породи. Надзвичайно органічна, емоційна, різноманітна у своїх сценічних проявах. Відчувається, що всередині маленької фігурки тріпоче велике серце. (Крім театру "Сузір'я", її можна побачити у телефільмах "Доярка з Хацапетівки №2 і 3", "Пончик Люся", "Універ", "Я тебе ніколи не забуду").

Закінчивши Дніпропетровське театральне училище й переїхавши на пмж до Києва, Таня стала артисткою столичного звучання. Серйозна, завжди вимоглива до себе. Абсолютно небанальна у підходах до текстів і тем. Дуже люблю її Ольгу Прозорову у видатному, на мій погляд, спектаклі "Три сестри" на Малій сцені Театру на Лівому березі. І частіше, ніж за іншими сестрами, стежу саме за цією, старшою... Тетяна грає чеховську героїню раціонально й чуттєво. В її вчительки і погляд суворий, і манери далекі від манірності. Природно, саме вона (як просвітитель у провінції) усвідомлює неминучість і невідворотність усіх подальших драм, що насуваються. Очима Ольги-Тані глядачеві й дано передбачати (передчувати), що ж станеться з милими сестрами років через 17, коли прийдуть інші "військові", або років через 25, коли взагалі цю "породу панів" розстріляють...

Одне слово, розумна, достойна і обдарована актриса. (Дивитися поточний репертуар Театру драми і комедії на Лівому березі).

А могла б видати на тій-таки сцені - і рідкісне стерво, і ліричну мереживницю. Але... Займалася сім'єю. Ростила синів (Микиту й Іллю). Потім - несподівано - розпався її, на позір такий міцний, сімейний союз із актором Дмитром Лаленковим (Рома в серіалі "Леся+Рома"). І тепер вона гордо й достойно тягне лямку сімейної буденності та материнської відповідальності...

І ніщо не віщувало несподіваної радості, доки випадково не побачив її в спектаклі "Странная миссис Сэвидж". У ролі Лілі-Белл. Вона грала родичку-хижачку, яка норовила витягнути грошики з місіс Севідж, що прикинулася божевільною. Олена, тобто Лілі, була на сцені розкішна: гордовита, підступна, елегантна. Оскільки ж сьогодні це єдиний її репертуарний спектакль, то й грала з жадібною насолодою. Наче підсвідомо остерігалася, що хтось перехопить і цей її єдиний рідкісний вихід. Зате, на щастя, останнім часом її "розсмакувала" телекінопромисловість. По кілька проектів (ролі другого та третього планів) на рік. (Може, колись, доля і в театрі усміхнеться?)

Чайковська, як і Яковлєва, - рідкісний екземпляр "теннесівільямсівської" акторки. Тієї, яка і в "Трамвай" сяде на чужій зупинці, і "Літо" життя перетворить на димову завісу. Світ душить їх, притискає до землі, а вони - вічно опираються, розправляючи обпалені крила нещасних метеликів.

Слава Богу, вона все-таки зіграла колись і "Скляний звіринець", і "Літо і дим".

Був у неї й зворушливий спектакль на сцені рідного київського ТЮГу "Гарольд і Мод" (поставлений Юрієм Одиноким).

А недавно вразила ризикованим образом Лені Ріфеншталь, улюбленої режисерки Гітлера, у спектаклі Центру Леся Курбаса "МарЛені" ("Сталеві пруські діви").

У рідному ТЮГу вона сьогодні грає в "Лісовій пісні", в "Поліанні". Але разом із вами я мушу терміново побачити її в спектаклі за мотивами літературного шедевра Еріка Емануеля Шміта "Оскар та Рожева Дама" на сцені "Сузір'я". (Попереджаю: матеріал про хлопчика, що повільно помирає, та його гуманну няньку - не для людей зі слабкими нервами.)

Спочатку грала у Театрі драми та комедії на Лівому березі. Важливі ролі отримала згодом на сцені Молодого
театру у спектаклях "Дядя Ваня", "Московіада", "Четверта сестра". Попри зовнішню вроду й відносну репертуарну успішність, мені здається, є в її закритому житті і приховані драми, і гіркі таємниці. Сама виховує доньку. Сама відстоює своє місце в досить жорстокому світі театру та кінобізнесу…Останній (кінобізнес) до неї прихильний. Відразу кілька "фільмів жахів" за один рік. Чого там тільки немає, включно з "Мухтаром". (Дивитися в ролі Олени Андріївни в чеховському "Дяді Вані" на сцені Молодого театру.)

Не знаю, що там буде в неї далі - у репертуарі хронічного довгобуду на Подолі. Але зрозуміло, що це синтетична актриса. Драма, комедія. Пісні, танці, телешоу. Що хочете, те й видасть. У кіно її теж запрошували, навіть у популярні "Байки Митяя". І в загадковий для мене багатосезонний серіал "Три сестри", що його у зв'язку з підлістю використаної назви не дивитимуся ніколи. (Поточний репертуар Булітко: "Опера Мафіозо", "Мертві душі", "Люксембурзький сад", "Минулого літа в Чулімську".)

Орличенко може бути потішно смішною, коли треба грати собак або свах. Вона ж може бути стильно-ліричною, коли потрапляє у простір Ади Роговцевої, в "інтер'єр" її спектаклів ("Рожевий міст"). Я пам'ятаю, як філософічно й відчужено-естетськи Світлана грала Анну в дуеті з Роговцевою в "Обманутій" за Томасом Манном (ця постановка - одна з найкращих, хоча й недооцінена, у Дмитра Богомазова). Ті ж таки глядачі пишуть їй: вам потрібно більше реклами, а то "таких яскравих акторок навіть у Москві обмаль!". І важко з ними сперечатися.

Просто-на-просто казкове свинство (докір чиновникам): людина з 1995 року одну за одною чудово грає центральні ролі, а хоча б почесну грамоту із зображенням Леніна виписали в якомусь управлінні. Я вже не кажу про державні звання (заслужено-народних), які бездарності приватизували. (У кіно її запрошують, але слави це кіно поки що не додає. Втім, зверніть увагу, як вона характерно точна в ролі "пацюка"-директриси в серіалі Анатолія Матешка "Весна в грудні".)

Народилася Надія у Львові. Тому в Російську драму ця учениця Ірини Молостової прийшла не відразу, а після роботи в рідному місті. Ранній творчий період відзначений її театральним романом із Анатолієм Хостікоєвим. А набагато пізніше в її життя та долю ввійде інша людина... Чудовий актор Олександр Бондаренко. Світла особистість і невгамовний вигадник, який постійно шукав для себе та для Наді нові образи у творах Горького, Чехова... Цієї зими на спектаклі за Чеховим - прямо в неї на очах - і не стало Сашка... Страшна трагедія й непоправна втрата. Її мелодійне життя, доти наповнене обопільними сімейними та творчими радощами, раптом різко змінило тональність... І все-таки, переконаний, незмінною залишиться її відданість сцені, своєму обов'язку, своєму синові, своєму дару. Це справді рідкісна артистка. У ній міцно переплелися риси хорошої людини і талановитого професіонала. Хай же Бог пошле їй сили, терпіння, мужність. А глядацька любов у неї й так є.