Зробити добрим... навіть ворога

Персональна виставка Саші Макарської «Ознаки життя» проходить у галереї «Колекція». Соковитий і м’який, цей живопис тішить око ліричністю й музикальністю. Прості й наївні, на перший погляд, сюжети, такі, що, здавалося б, мають мало спільного зі «справжнім життям», генерують справжні почуття.

Актуальні художники вважають, що мистецтво має бути правдивим. Але для реалізації цієї тези, з якою я цілком згоден, вони надто часто запозичують усе найгірше в треш-культури з її чорним гумором, а простіше кажучи, «чорнухою». Якщо апологети трешу ведуть боротьбу нібито з міщанством, то Макарська не воює з ворогами, а привчає їх бути добрими, оскільки вважає, що від природи ми всі добрі — хочемо допомогти бабусі, роздати гроші бідним, захистити знедолених. Але от усе те ж витіснення почуттів заважає нам це зробити. Чого ж ми боїмося, ми — сучасні художники, і ми — сучасні глядачі? Ми боїмося бути добрими. Ми зневірилися в самих собі. Та коли приходиш на виставку Саші Макарської, коли бачиш роботи вперше, ти, як каже куратор Олексій Титаренко, відчуваєш себе недоумком. Бо не розумієш, як такі прості сюжети, зрозумілі всім, можуть бути такими новими й свіжими для тебе. Вони обеззброюють своєю безпосередністю. «Всі люблять кавуни». Як вам, га! Ця назва масштабної картини, на якій маленькі путі борються з великими дирижаблями за кавуни. Або: «Коробки з покемонами». На монохромній картині — працівниця чи то лабораторії, чи то складу. Виконано роботу в дусі соцреалізму. Напевно, ці коробки кудись відправлять, бо там є якісь написи на кшталт: «Від Радянського уряду». Країна експортує покемона Мяута, який розмовляє, і Пікачу. Робітниця «тітка Маша» дивиться, чи все упаковано так, як того вимагають норми. Взагалі, на картинах багато різноманітних казкових і міфічних істот — від героїв японських коміксів манга, дюймівочок, кінг-конгів до Ісуса Христа, який прогулюється по хвилях на тлі парасольок із логотипами «Коли». Не можна не впізнати героя картини «007 — Україна». Агент Віталій Кличко вигулює дівчину на водному транспорті. Уявіть тільки: Віталій Кличко повертається додому, а його дружина метає блискавки й запитує в нього: «З ким це ти на картині Макарської?». Певна річ, що агентові-шпигуну все можна. Отож мила Наталю, ви вже м’якше з коханим...

Перші враження від робіт найбільш чудесні — це соковито, весело, мудро... Загалом, безліч усяких утішних для художниці епітетів. Потім починаєш розглядати подробиці: як змінюється колірна гама, де які мазки, який вираз очей в Одрі Хепберн, яка у Саші Макарської подана у вигляді русалки. Ці деталі можна розглядати годинами доти, доки ноги не стомляться. Добре, що хороший каталог є.

До однієї з картин серії «Ознаки життя» доклав руку, точніше — пензель, художник Ілля Чичкан. Саша написала дівчину в ранковому промінні сонця, яка сидить перед вікном. А за цим вікном Ілля зобразив свою фірмову мавпу. Кінг-Конг насолоджується наготою стрункого молодого тіла. Ця здоровенна мавпа-мутант не становить жодної небезпеки. Швидше за все, вона приходитиме кожного ранку, щоб подивитися на дівчину. Отож це нескінченний процес.