ЗОЛОТО ПАРИЗЬКОЇ ПРОБИ

Виступ свого учня Леоніда Сарафанова — переможця ІХ Міжнародного конкурсу танцю в Парижі в групі юніорів — педагог-репетитор Національної опери України Алла В’ячеславівна Лагода дивилась десь майже під стелею паризького театру «Шамп з’Елізе». Щоправда, дискомфорту з цього приводу вона не відчувала, бо поруч з нею сиділи на галерці розкішні декольтовані дами. Певно, хороших квитків для всіх, хто хотів потрапити на гала-концерт переможців конкурсу, не вистачило. А український педагог просто не мала достатньо коштів, щоб придбати дорогий. Взагалі, навіть сама поїздка до Парижа до останнього моменту лишалася під питанням з цілком відомих матеріальних причин. І якщо учасникам конкурсу ще надавали місце в готелі, то педагогові довелося мешкати в своїх колишніх учениць.

Умови конкурсу були жорсткими. Всі учасники виконували однакову обов’язкову програму. Цей відбірковий тур проходив без публіки. Педагог мав право подивитися тільки виступ свого вихованця. А на другий і третій тури вже треба було купувати квитки, як і всім іншим глядачам, — хіба що із скидкою.

Чесно кажучи, Алла В’ячеславівна не дуже уявляла, як можна виконавцеві вирізнитися у варіаціях із «Жізелі», де не було яскравих трюків, що дозволили б артистові розкрити всі свої можливості. Проте вона вірила в Льоню. По-перше, ще в училищі він здобув гарну підготовку в таких відомих педагогів, як Валерій Парсегов та Володимир Денисенко, та й сама вона багато годин провела з молодим артистом в репетиційній залі Національної опери. Завдяки директорові театру Петру Яковичу Чуприні найбільш перспективні учні училища мають змогу на півставки працювати в театрі, здобуваючи необхідний сценічний досвід.

Педагог запросила Леоніда Сарафанова у свій клас два роки тому, ще раніше зауваживши його артистичність в одній із учнівських композицій. «Звичайно, з простого каменя не зробиш діамант, — говорить Алла В’ячеславівна. — А Льоні дуже багато дала природа. Він має таку форму стопи, що йому заздрять навіть наші солістки. До того ж дуже пластичний, має хороший стрибок, крок, обертання. Виявилось, що і з характером у нього все гаразд. Він вміє зібратися перед відповідальним виступом».

До речі, Леонід Сарафанов пройшов випробування на стійкість і на конкурсі. Незважаючи на дуже чітку організацію, накладки траплялися. Так, на відбіркових змаганнях несподівано назвали замість іншого його номер. І він почав гарячково знімати з себе «шерстянки», які вдягають артисти для розігрівання м’язів. Помилку потім виправили, та йому, звичайно, довелося пережити стрес. Як і пізніше, на ІІІ турі, коли оголосили варіації з «Пахіти», а поставили фонограму з балету «Сильфіда». Леонід і тут не розгубився, визирнув на сцену, але танцювати не став: чекав, поки зазвучить потрібна музика. Такі дрібниці легко виводять артистів з рівноваги, але юний танцівник зумів зберегти спокій, необхідний для чіткого виконання кожного па. Можливо, цього б не сталося, якби Леонід Сарафанов вже не пройшов загартування в театрі. Адже, дебютувавши у «Сплячій красуні», де він танцює Дезіре й Голубого птаха, артист вже виходив на сцену в «Пахіті», балетах «Лускунчик» П. Чайковського та «Чіполліно» К. Хачатуряна. Принца у «Лебединому озері» він уперше танцював під час гастролей київської балетної трупи в Японії.

Справжні витримку і самовладання Леонід виявив, коли готував партію Івана-Царевича у балеті «Жар-птиця» на музику І. Стравинського. Адже, по суті, вісімнадцятилітньому артистові довелося бути першим виконавцем партії, яка за його участю народжувалась на сцені театру в новій постановці балетмейстера Віктора Литвинова. Саме в ній він мав великий успіх під час минулих гастролей театру в Німеччині. А першою сходинкою до золота паризької проби стала срібна медаль, яку юний київський артист здобув навесні цього року в Будапешті на Міжнароному конкурсі імені Рудольфа Нурієва.

Нині Леоніду навіть важко уявити, що він не хотів займатися балетом, а мріяв працювати тільки в ансамблі народного танцю ім. П. Вірського, де танцювали дідусь з бабусею і мама з татом. Це в сім’ї його готували до вступу в хореографічне училище, а потім переконували, що там він здобуде ту чудову підготовку, яка дозволить згодом танцювати в ансамблі. Здається, вперше він відчув смак до успіху, коли вийшов на сцену Національної опери в «Мазурці», виконуваній маленькими учнями хореографічного училища. Коли ж їм виповнилося по чотирнадцять, Валерій Володимирович Парсегов почав називати їх в репетиційному класі «мужиками», весь час підкреслюючи, що вони — вже не діти. Це його учням дуже подобалося, настроювало на справді відповідальне ставлення до своєї, вже «дорослої» роботи. А сьогодні не дає Леонідові «розслабитися» Алла В’ячеславівна, про вимогливість якої він чув уже давно. Коли сама вона ще була солісткою Київського оперного театру, неодноразово їздила вчитися в Москву до Вахтанга Чабукіані та Марини Семенової, переймала досвід й інших найвідоміших зірок. Саме вона привела до перемоги на різних міжнародних конкурсах — у Москві, Люксембурзі, Будапешті, Києві відомих сьогодні солістів балету Ірину Дворовенко, Олексія Ратманського, Максима Моткова, Тетяну Голякову, Артема Дацишина, Дениса Матвієнка та багатьох інших, японців Такіту Синобу та Нобухіро Терада.

У Парижі Леонід Сарафанов вразив професіоналів своїм технічно довершеним виконанням варіацій Альберта, що відзначив і голова журі П’єр Лакотт, привітавши юного переможця і побажавши йому нових творчих успіхів. Під час змагань у Франції і сам танцівник, і його педагог одержали багато знадливих запрошень на різні конкурси і фестивалі. Та це попереду. А сьогодні «золотий лауреат Парижа» знову повернувся в танцювальний клас і як слухняний учень терпляче виконує всі зауваження педагога. Адже поставлено новий рубіж — підготувати партію Базеля у балеті «Дон Кіхот».