Золотий талант одеси

Не біда, що народився Михайло Рева в кримській Керчі, навчався в Санкт-Петербурзькій академії декоративно-прикладного мистецтва
та дизайну, практикувався в Римській академії мистецтв — талант його наш, одеський, і право називатися одеситом він має з більшими на те підставами, ніж багато хто з його колег. Варто відвідати ювілейну виставку, присвячену двадцятиріччю творчої діяльності та сорокап’ятиріччю від дня народження, що розгорнулася цими днями в трьох залах Одеського музею західного й східного мистецтва, щоб торкнутися
сонячного дару, яким відзначені графічні та скульптурні роботи, фотографії ювелірних виробів, архітектурних і дизайнерських проектів.

Знаєте, що на цьому вернісажі може так і не сподобатися? Що всі ці прекрасні фонтани, монументи й скульптури або ще не втілені взагалі, або стоять де завгодно, від Амстердама до Чикаго, тільки не в нас, в Одесі. Старіє разом із Воронцовським палацом фонтан «Джерело», установлений
Михайлом Ревою до двохсотріччя Південної Пальміри. Пориви морського вітру окислили й зачорнили як саму монументальну скульптуру «Золоте дитя» Ернста Нєізвєстного, так і барельєфи «Чотири сторони світу», створені до неї знову-таки Михайлом. На щастя, все гаразд із бронзовим «Ангелом милосердя», установленим над входом до Центру реабілітації дітей-інвалідів, і «Дванадцятим стільцем» у Міському саду. А тепер задумайтеся: скільки за останні роки встановлено в місті пам’ятників і інших споруд, які отримали від одеситів різні уїдливі прізвиська (приміром, «Лускунчик», він же «Гробокопатель», «Віра Голодна», «Морячка, що кидає сина в море», «Пам’ятник жеребцю» тощо)? І чи не престижніше було б Одесі мати на своїх вулицях «побільше Реви»? Адже візьме та й поїде, не приведи Господи, туди, де Мишка по гідності цінують і всі його фантазії, натхненні безсмертними Пікассо, Браком, Далі, Дюшаном (високі зразки — високий стиль), будьте переконані, із захопленням виконають у бронзі, камені, кришталі...

Інший би на його місці нещадно піарив самого себе, на кожному вуглі кричав про призи та запрошення на міжнародні фестивалі мистецтв,
але тільки не Михайло Рева. Йому ніколи, він постійно працює, його майже завжди можна застати в студії, але ніколи — на модній тусовці. Це в ювілей настав час підбити якісь підсумки й підрахувати, що Мишкові роботи знаходяться в музеях України, Італії, США, Франції, Росії, приватних колекціях Марчелло Мастроянні, мадам Помпіду, Дональда Трампа, Жака Ширака, Володимира Путіна, Сапармурада Ніязова, еміра Бахрейну Хамад Бен Іса аль-Халіфа, короля Саудівської Аравії Фахд Бен-Абдель Азіз аль-Сауда, еміра Кувейту Джабір ал-Ахмад ал-Джабір ал-Сабаха, президента Об’єднаних Арабських Еміратів Заїда бін Султана Ал Нухайаха та інших відомих осіб. І чомусь на площі Одеси в Парижі фонтан роботи Реви утримується в ідеальному порядку. І, напевно, невдовзі, попри всі фінансові труднощі, здійсняться дорогі проекти монументальних скульптур «Яблуко Адама» в Амстердамі та «Кришталева мрія» у Чикаго. Тільки нам, одеситам, важливіше побачити
Театральну площу, реконструйовану Ревою (його проект отримав перший приз міського конкурсу ще 1997 року), із фонтаном у вигляді рояля, що немов витає над буденністю.

До чого приховувати, навіщо лукавити? От воно, справжнє «золоте дитя Одеси», чия творчість, якщо дати йому зелену вулицю, змусить вщухнути пусті розмови про одеський провінціалізм. Михайло Рева змістовний і упорядкований, немов даліанський об’єкт-тумбочка з безліччю висувних скриньок, на дні кожної з яких приховується коштовний сюрприз. Здається, вже все про нього знаєш, але раптом жестом
фокусника він представляє публіці, наприклад, колекцію скрипок «Пори року з саду Версаче», інкрустованих черепками розписної порцеляни і перламутровими раковинками, які ненав’язливо надають інструменту ознаки статі. Спробуйте не визнати, що скрипки ці звучать,
і навіть без дотику скрипаля!

Анодоване залізо, титан, дерево, оргскло, гуаш і олія, хоч що потрапить до золотих рук Михайла, щоб перетворитися на диво, наділене особливою «співочою» аурою. Невипадково виставкові зали музею (який, до речі, теж старіє і марно чекає на реставрацію, та наразі дочекався лише сучасного експозиційного освітлення, подарованого Ревою знову-таки до свого ювілею) сьогодні немов наповнені злагоджено звучною симфонією в сонячних тонах. Мені хочеться, щоб симфонія ця вихлюпнулася на одеські вулиці.