Золоте весілля театру і міста

Директор Одеського театру музичної комедії імені Михайла Водяного Олена Григорівна Редько виявилася саме тією людиною, котрій спало на думку назвати програму ювілейного торжества «Золоте весілля з Одесою». Йдеться про те, що рівно півстоліття тому в наше місто зі Львова переїхав театр оперети, який став найбільш одеським (і в сенсі репертуару, і в сенсі любові глядачів-городян) на світі. Молодь не розуміє: як це театр раптом узяв та й переїхав на інший край республіки?! Усе впирається в постанови партійного керівництва: воно розчерком пера відправило Одеський російський драматичний театр імені Радянської Армії до Львова, де не було на той час російськомовного театрального колективу, який могли б відвідувати, зокрема військові. Оперета вважалася жанром легковажним, який більше личив Одесі. Прима театру, народна артистка України Євгенія Михайлівна Дембська згадує, що розлучатися зі Львовом трупі було нелегко, але прийняла Одеса добре, забезпечила квартирами буквально за два кроки від старого будинку оперети на Грецькій, де тепер ТЮГ. З роками, коли з’ясувалося, що партія й уряд мали рацію, театр завоював шалену популярність в Одесі, та й в усьому колишньому Союзі, було споруджено величезний будинок на вулиці Бєлінського, де колектив працює донині і де навіть проведено капітальний ремонт за кошти Одеської облдержадміністрації. Чимало театралів зі стажем ностальгують за виставами у маленькому, затишному залі. З ними складно сперечатися, проте «Золоте весілля з Одесою» пройшло при аншлагу (а це понад тисяча глядацьких місць!). І взагалі, в дні прем’єр зал заповнений, до того ж театр став найпрестижнішим у місті гастрольним майданчиком, що допомагає вирішувати ряд проблем, пов’язаних із величезним неспокійним господарством.

Перед ювілейним вечором на сцені театру пройшли кращі постановки поточного репертуару — «Бал на честь Короля», «Весела вдова», «Дон Сезар де Базан», «Мишоловка», «Ромео і Джульєтта». Крім того, у рамках святкування ювілею відбувся Другий міжнародний конкурс артистів оперети. Перший проходив 1997 року, тоді, як і тепер, головою журі був відомий режисер Матвій Абрамович Ошеровський. На конкурсі змагалися більш як тридцять солістів із різних країн. Україна була представлена Одесою, Кривим Рогом і Харковом, Росія — Санкт-Петербургом, Магаданом, Єкатеринбургом, Петрозаводськом і Новоуральськом. Серед членів журі був ще один славетний режисер, колишній одесит, керівник cанкт-петербурзького театру «Рок-опера» Володимир Подгородинський. Цього разу конкурс відвідали представники Міністерства культури та мистецтв України, яке, можливо, в майбутньому включить його у свої робочі плани.

Якщо шість років тому творчо змагалися в основному каскадні пари («простак и субретка — они, если честно, довольно каскадная пара»), то цього разу журі вибирало між солістами, дуетами, тріо тощо. Будь-яке приношення молоді в жанр віталося. І виявилося, що талановитих молодих артистів, які при цьому мали чудові голоси, зовсім не мало. Інша річ, що голосові дані солістів, котрі вже працюють у професійних театрах, найчастіше не підкріплені достатньою для роботи в жанрі акторською майстерністю, пластичністю. Що стосується солістки Санкт-Петербурзького театру музичної комедії Ольги Лозової, всі щасливі збіги відбулися. Саме вона здобула Гран-прі, супроводжуваний солідною (особливо за акторськими масштабами) грошовою премією в одну тисячу доларів.

Всі ювілейні торжества, за словами директора Олени Редько, проходили під патронатом міських і обласних керівників, виключно на спонсорські кошти. Слід сказати, за відсутності осіб, які хотіли б узяти на себе художнє керівництво колективом, саме директор вирішує питання, що стосуються репертуарної політики. Про самооплатність не йдеться. Оперета, як і мюзикл, — жанр дорогий. Щоб повністю окупити себе, постановка мала б пройти 400 разів при повному аншлагу. Але таке можливе лише при відповідному розвитку туристичного бізнесу в Одесі...

Однак повернімося до самого ювілейного вечора. Сценарій Яна Гельмана і постановка соліста театру, народного артиста України Володимира Фролова захопили театралів екскурсом в історію колективу в Одесі, що розпочалася спектаклем «Вільний вітер». Особливих оплесків заслужили піонери театру Євгенія Дембська, що пам’ятає репертуар ще зі львівських часів (досі для глядачів вона залишається Женечкою), Еміль Силін, Семен Крупник, Галина Смирнова, які вийшли з прапором і барабаном. Усі номери в жанрі канкану й інших жанрів поставив головний балетмейстер Ігор Дідурко, що працює тут весь одеський період, тобто із сезону 1954 року. Чергувалися сцени з «Сільви», «Білої акації», «Графа Люксембурга», інших давно й заслужено любимих одеситами постановок.

Що таке «найулюбленіший спектакль оперети», кожен із городян розуміє по-своєму. Хтось згадує «Пізню серенаду», хтось — трилогію про Одесу («На світанку», «Четверо з вулиці Жанни», «Біля рідного причалу»), а то й «Весілля Кречинського» (перший радянський мюзикл!) із музикою Олександра Колкера, «Квітку Міссісіпі», «Людину з Ламанчі». А ще називають як особливо улюблені спектаклі «Моя прекрасна леді» (обидва постановочних варіанти), «Мій божевільний брат» на музику Георгія Цабадзе, численні оперети Кальмана, Легара й Оффенбаха. Молодь «фанатіє» від мюзиклу «Ромео і Джульєтта» в постановці Григорія Ковтуна з музикою Євгена Лапейка і блискучими юними артистами Юлією Коровко та Кирилом Туриченком у головних ролях. На жаль, таких захоплень не викликала прем’єра нинішнього сезону, четверта в історії колективу постановка твору дуже відомого композитора Олександра Журбіна. Начебто й музика гарна, яскрава, запам’ятовуються ключові арії та лейтмотиви, і актори перевершили самі себе, і запрошений режисер Володимир Савінов створив стильне дійство, але занадто вже сюжет нецікавий... Перипетії мюзиклу-детективу за мотивами написаної 1952 року п’єси Агати Крісті «Мишоловка», за великим рахунком, не викликають бажання зосередитися на них. Між іншим, маестро Журбін планує написати для одеситів мюзикл «Сьомий кілометр» (назва місцевого речового ринку), сюжет передбачається актуальний, гострий і хвилюючий. Поживемо — побачимо...

Практично все, що було вартим уваги з написаного для тяжкого «легкого» жанру, йшло на цій сцені. Свої потужні постановочні сили театр планує задіяти ще в одному проекті, спільному з хореографічною школою під керівництвом заслуженої артистки Світлани Антипової. Незабаром відбудеться прем’єра балету «Попелюшка» з музикою Сергія Прокоф’єва і хореографією Сергія Кочергіна.

Завершиться ювілейний сезон 20 липня прем’єрою «Кентервільського привида» (музика Олександра Іванова, лібрето Юрія Рубіна за Оскаром Уайльдом). Для цієї постановки потрібні юні артисти, причому близнюки. Нині в театрі з чотирьох пар близнюків віком від 9 до 12 років готують справжніх артистів. Що ж, поживемо — побачимо... А через три роки на театр очікує ще один круглий ювілей — 60 років із дня його відкриття у Львові! Буде привід відзначити з належним розмахом. У фіналі «Золотого весілля» було піднесено подарунки, які личили події: 100 тисяч гривень від облдержадміністрації на преміальні та 2-кімнатна квартира від міськвиконкому для соліста театру Валентина Чебаненка. Благодійний фонд «Оперета — Одеса» постійно поповнюється новими пожертвуваннями, які підтверджують, що заради свого найулюбленішого театру одесити багато на що готові. Ні, партія все ж таки знала, що робить, коли вольовим рішенням відправляла його в Південну Пальміру півстоліття тому...