Зломщик на волі. Дизайнер Ора Іто: художник, який струснув павутиння

Київ відвідав найвідоміший у світі французький дизайнер Ора Іто. Його ім’я нині — символ успіху (синонімом якого почасти є й авантюризм). А його історія — сюжет про віртуальні обмани, завдяки яким його ім’я стало дзвінким брендом. В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» Ора Іто повідав про те, із якого «сміття» ростуть віртуальні квіти й чому віртуальне піратство зробило з нього не підсудного, а процвітаючого дизайнера.

Художника посадить не кожний

— Пане Ора Іто, ви в буквально переполошили маркетологів і культурологів своїми витівками на дизайнерській ниві. Наскільки важко сьогодні саме на Заході виділитися дизайнерові-початківцю?

— Мені знадобився для цього всього місяць! Так, мені дуже пощастило. Бо тоді мені на думку запали дуже хороші ідеї... Я попросту вдався до піратства найбільших трендів. Адже раніше цього ніхто не робив. Тому прецедент і створив навколо мого імені галас. Нині я працюю для багатьох компаній. Тобто є присутнім під час розробки найрізноманітніших — зокрема і дуже модних — брендів. Узагалі історію мого життя розповідати важко. За тридцять років багато чого сталося. Та я завжди хотів стати Ора Іто! І ось моя мрія збулася. Можна сказати, що в цьому житті я, нарешті, знайшов себе.

— Ось ви кажете, що знайшли себе. Проте шлях цих пошуків досить ризикований. Якісь великі компанії не позивалися з вами, коли ви займалися несанкціонованим створенням унікальних речей нібито «від відомого Дому»?

— Ні! У моїй практиці такого не було. У 20 років я був молодий і абсолютно нічого не боявся. До того ж я робив це для внутрішнього задоволення. Однак уявляв при цьому, що всерйоз працюю на ці компанії. Я немов відчував із ними зв’язок. Ну і що... Минув час — і нині я практично від усіх цих компаній одержую свої комісійні. Віртуальне піратство плавно перетекло у створення реальних речей. І взагалі мої роботи завжди були представлені як роботи художника. А це вільна професія. Не можна художника саджати за грати!

Незабаром матеріал реагуватиме на думку людини

— У вас був якийсь віртуальний музей — здається, єдиний у світі?

— По-перше, мій музей уже не віртуальний, а цілком реальний. Просто він мобільний! Однак тепер я створюватиму постійний музей. А по-друге, сьогодні я взагалі не хочу говорити про музеї. От коли я помру, нехай тоді й створюються музеї мого імені.

— Довгих вам років, звісно... Та що ви винайшли для свого будинку?

— А в моєму будинку немає нічого особливого. Навіть не можна сказати, що в ньому живе художник чи дизайнер. Проте в цьому є сенс. Адже якби навколо були різні речі, сконструйовані мною самим, то я взагалі не бачив би світу навколо себе. А так у мене все звичайно та традиційно. Це й допомагає мені бачити речі такими, якими вони є насправді.

— Наскільки глибокими були ваші знання про Україну напередодні цього візиту? Чи є в нашій країні марка, із якою ви хотіли б попрацювати...

— Уявіть, з Україною я познайомився вперше! Наразі нічого особливого не бачив. Проте тут дуже гарні дівчата! І цього досить, щоб країна мені відразу сподобалася. А щодо українських брендів — на жаль, із ними я не знайомий.

— Як ви думаєте, чому найвідоміші світові бренди запрошують до співробітництва дизайнерів зі сторони? Невже вони вже вичерпали свій мозковий потенціал?

— Так і є насправді. Річ у тім, що дизайнерів, котрі працюють для конкретних фірм, завжди засмоктує рутина. Наприклад, коли вони десять років роблять холодильники, то втрачають бачення цієї продукції. Я ж, нічого не знаючи про холодильники, подивився свіжим поглядом і миттєво запропонував щось нове.

— Відомо, що технології дизайну розвиваються стрімко. Що, на ваш погляд, міг би являти собою певний сукупний дизайн майбутнього?

— Я забув свою кришталеву кулю вдома у Франції, тому важко пророкувати. Та спробую... Думаю, все буде дуже інтегровано, не буде окремих речей. Вважаю, що дизайн еволюціонуватиме разом із розвитком матеріалу. Адже коли з’являється нова сировина, ми намагаємося відразу зробити з неї нові об’єкти. У майбутньому саме матеріал реагуватиме на думку людини, відчуватиме її настрій та видозмінюватиметься, аби стати ще краще.

Об’єкти не будуть статичними. Вони стануть поводитися як люди, тобто адаптуватися до думок і почуттів. Це буде активний, а не пасивний дизайн.

— А які якості повинна мати людина, щоб користуватися речами Ора Іто?

— Та всі ними можуть користуватися! Я намагаюся робити речі, зрозумілі для будь-якої людини! Не хочу працювати лише для двох сотень інтелектуалів. Мій стиль і називається «симплекситі». Немов проста складність. От і мої смаки прості — як у речах, так і в їжі. До того ж я зовсім не вмію готувати. Тому що ледачий. Хоч це й соромно для француза.

— Чи траплялося нерозуміння чи різке неприйняття ваших розробок?

— Може, й було таке. Я про це не знаю.

— А як ви думаєте, наскільки може вистачити вашого творчого потенціалу?

— Усе залежить від людей. Якщо споживач захоче користуватися і далі моїми дизайнерськими ноу-хау, то я з задоволенням продовжуватиму працювати. Та коли вже вважатимуть, що я надто старий, то відразу знайдуть когось молодшого.

— Чи часто змінюєте людей у своєму оточенні, аби привнести в проекти свіжі оригінальні ідеї?

— Річ у тім, що я хочу весь процес створення нової речі контролювати сам, тому нікого не залучаю. Не хочу, щоб якась річ була розроблена від мого імені, але я не доклав туди свої мізки.

«Може, колись я спроектую корабель?»

— Кажуть, що ваш батько у Франції — дуже відомий дизайнер. Виходить, талант від батьків?

— Не знаю, чи це талант узагалі. Я намагаюся самому собі ставити запитання і відповідати на них. Тобто робити якийсь інтелектуальний і розумний дизайн. У мене просто є мізки, якими я намагаюся користуватися.

— А що ж до вашої продукції — не зіштовхувалися з віртуальними хакерами?

— Раніше — так, постійно. Та тепер це нікому не потрібно, адже коли щось зроблено, то до нього вже не повертаються, бо це нікого не хвилює.

— Ви все-таки живете в нинішньому чи в майбутньому?

— Майбутнє змушує мене рухатися далі, мене завжди підштовхує вперед мрія, без якої я просто вмираю... А моя мрія — це й є моє життя.

— А що вас надихнуло на створення саме побутової техніки?

— Просто мені запропонували взятися за це. Крім того, моїй дівчині завжди хотілося мати нову кухню, на якій вона пообіцяла мені готувати. І ось через два місяці я її створив. Та собі поки що не придбав.

— А на якому етапі ви почали переходити до створення реальних, а не віртуальних, предметів? Чи важкий був цей перехід?

— Так, досить складно було. Тому що у віртуальному світі я почувався королем, а в реальному — доводилося конкурувати з дуже великою кількістю людей... Замовники самі приходили до мене, я ніколи ні до кого не звертався і не пропонував свої послуги.

— Конкуренція наразі на вашу користь?

— Бувають як виграші, так і програші. От цього року, наприклад, я програв три конкурси, а в минулому виграв п’ять. Адже коли створюю ту чи іншу річ, я зовсім не знаю смаків замовника. Коли я програю, то вважаю, що мій проект кращий, ну а коли виграю, то бачу, що й інші гарні.

— А який найгучніший програш проекту був у дизайнера Ора Іто? У створення якого ви вклали багато сил?

— Це був велосипед у Парижі. Річ у тім, що нині у нас велосипеди можна брати напрокат. Можливо, через п’ять років у столиці Франції вже не буде автомобілів, а всі крутитимуть педалі... І ось це була компанія, яка виробляє муніципальні велосипеди. Мій проект виявився надто претензійним, надто вже я хотів показати своє «я». А мій суперник зробив більш нейтральну річ, яка всіх улаштувала. У цьому разі потрібно визнати, що я схибив.

— Ви амбіційна людина?

— І так і ні. Іноді, якщо мені спаде на думку якась ідея, то я домагатимусь її реалізації. Може, колись я спроектую корабель.

— А що важливіше для вас у процесі творчості — збагачення чи задоволення амбіцій художника?

— Важливо і те й інше. Проте на першому місці все-таки творчість, бо якщо працювати заради грошей, то їх ніколи не буде. Проте коли приходять гроші, я дуже задоволений. Адже людей, які мені платять, не надто цікавить творчість, вони просто використовують мене, щоб самим заробити.

— В якому місті світу ви почуваєтеся найгармонічніше?

— У Парижі та Нью-Йорку.

— Чи є медіаособистість, із якою ви спілкувалися та яка справила на вас найбільше враження?

— Це… мій собака. Він ніколи не бреше і завжди радіє, вітаючи мене.

— Чим більше я пізнаю людей, тим більше починаю любити тварин?.. Відомо, що ви захоплюєтеся і ді-джейством. Як часто вдається постояти за пультом у клубі?

— Знаєте, у нормальному стані я цього ніколи не роблю. А от коли добряче вип’ю і розслаблюся, то звісно…

Його ім’я Іто, що мовою індіанців племені сіу означає «побудова нереального». Та прізвище — Морабіто, яке містить ці два слова. Настільки незвичне для француза ім’я батьки придумали синові тому, що їм набридло ім’я Паскуаль, яким величали всіх чоловіків сімейства Морабіто протягом кількох поколінь. Іто Морабіто народився в Марселі в 1977-му. Як і багато підлітків, він «маніячив» комп’ютерами — годинами досліджував Мережу і не втомлювався від комп’ютерних ігор. У віртуалі всі його й знали як Ора Іто. У школі дизайну він навчався лише рік. А коли йому виповнився 21 рік, він зважився на вольовий учинок — зламав імідж модних брендів. Тобто Ора Іто почав придумувати гарні предмети від відомих марок, які були надто вже не схожими на існуючі.

Ця чудова ідея потребувала великих капіталовкладень. Та їх у віртуального хакера не було. Тому, недовго думаючи, Іто вирішує запустити перший у світі віртуальний бренд. Це так зване брендове піратство — зовсім не вбоге копіювання світових марок, щоб не перевівся «човниковий бізнес» і ринок «Троєщина» не спорожнів. Це самовільне створення ексклюзивних речей нібито «від відомого дому». Наш самозванець на той момент заявив, що він «видатний артдизайнер» відомих фірм і став пропагувати в Мережі віртуальні товари власного виробництва, нібито випущені знаменитими марками. Тобто розпочався «злам іміджу». Так Ора Іто створив власні товари під знаменитими марками, датувавши цю віртуальну продукцію 2010 роком. І, звісно ж, він представив свої витвори в Інтернеті: туфлі для Roger Vivier, сумка для Louis Vuitton, запальничка для Bic, новий варіант леп-топу Macintosh. Потім він остаточно осмілів і «спіратив» Gucci. А компанії тим часом не знали, куди подітися від дзвінків клієнтів, які хотіли замовити ці віртуальні новинки. Всі сподівалися, що Ора Іто потрапить за грати за свої витівки, проте... Йому подзвонили з Лувра й запропонували влаштувати першу персональну виставку. Це стало свого роду офіційним дозволом на піратство. Так речі, які могли не полишити свій віртуальний світ, перетворилися на реальний товар у реальних магазинах. Тільки от космічний рюкзак заповзятливі китайці вже розтиражували, виходячи з чисельності населення своєї країни.

Так Іто Морабіто й став дизайнером Ора Іто. Нині, через дев’ять років, замовлення самі сиплються йому на голову. Його вважають одним із найперспективніших дизайнерів Європи, власником дизайнерського бюро. Серед його розробок продукти таких великих брендів, як Nike, Vuitton, Bic, Apple, Heineken, Adidas, I’Oreal, Levi’s, Sagem, Toyota, Guerlain, Davidoff, Danone, Lacie, Christofle і багато інших. Найбільші музеї світу пропонують йому влаштувати виставку. Візитною карткою дизайнера став стиль Simplexity, в якому найбільш комплексні елементи залишаються простими у використанні. До Києва дизайнер приїхав на запрошення фірми Gorenje, щоб презентувати своє дітище — футуристичну кухню Gorenje Ora Ito, яку протягом чотирьох днів було виставлено на суд громадськості в історичному місці Києва на Михайлівській площі.