Зірки стають ближчими. «Молодість» побила рекорд за кількістю celebrities

40-й Київський міжнародний фестиваль «Молодість» здивував великою кількістю кінозірок. Ті, про кого могли тільки мріяти кінофестивалі найрізноманітніших рівнів та категорій (від «а» до «я»), несподівано зібралися в одному місці. В один обумовлений час. Жерар Депардьє, Рената Литвинова, Володимир Меньшов, Кристофер Ламберт, Софі Марсо, Фанні Ардан, Лукас Мудіссон (режисер) — весь поточний тиждень про них судачили вітчизняні ЗМІ.

Андрій Халпахчі разом із компаньйонами по фесту цього, ювілейного, разу вирішив зіграти по-крупному. Очевидно, у такій star-стратегії цьогорічної «Молодості» закладено міну вповільненої дії для деяких інших (конкуруючих) вітчизняних кінофестивалів. Мовляв, знайте ж, друзі, хто в нас «головний» у кіноцеху.

Ставка Халпахчі на зірок виправдана. Увагу до «Молодості» забезпечено звідусіль: із боку глядачів, медіа. Плюс потужна підтримка серйозного партнера — ТРК «Україна».

Проте, на думку деяких кіноекспертів, саме така star-технологія і позбавляє фестиваль, власне, студійної молодіжної чарівності. Його первісного концепту. Тому що в центрі — вже давно немолоді, але, як і раніше, прекрасні світові celebrities. Вони з однаковим успіхом могли б дефілювати по червоній доріжці і на Одеському, і на Московському фестах. І частково жаль, що на тій-таки церемонії відкриття на сцені опери не з’явилася «ватага» молодих українських кінематографістів. Із тих, хто все-таки «є». Щоб заявити про себе: ми не привиди — ми теж «Молодість»! Знімають же молоді вітчизняні режисери альманах «Мудаки. Арабески» — отже, є кому знімати. І знімаються в численних російсько-українських теле- та кінофільмах талановиті актори з театрів на Подолі, на Лівому березі, на Печерську. І їхні обличчя теж знайомі.

У кулуарах також звучали нарікання, що оргкомітет ювілейної «Молодості» «людину забув!». Мали на увазі батька-фундатора цього кінофоруму — знаменитого українського кінорежисера Миколу Мащенка («Комісари», «Овід», «Як загартувалася сталь»). Деякі ветерани нашого кіно справедливо обурилися: «Могли ж і його запросити на сцену, а не тільки бліц-інтерв’ю записати. Адже якби не він, то й Халпахчі сьогодні не було б. Мащенко більше важить для цього свята кіно, ніж сам Депардьє! Та й Ступку варто було б окремим добрим словом згадати, він же теж певний час президентом «Молодості» значився!» (До речі, Віктор Ющенко довго шукав у залі саме Мащенка, віддаючи йому справедливу данину поваги. — «ДТ».)

Попри те, нинішній фестивальний євро-зорепад — додатковий бонус і Києву, і країні. Відвідувачі церемонії відкриття «Молодості», без перебільшення, почувалися в якомусь європейському кіносалоні. Так усе було стильно й дорого під час «старту» фесту в Національній опері. Навіть милі нестиковки від кінозірок, особливо від Ренати Литвинової (яка згадувала, як їй не повернули 300 дол. у бандитські 90-ті) й від Жерара Депардьє (він так захопився темою Жорж Санд, що ніби й забув про обов’язки ведучого...) пішли на користь загальній атмосфері.

Наші кіномани нарешті зрозуміли: «їхні» зірки скромніші й набагато розумніші... за деяких «наших». Це стосується і загальної манери спілкування, і стилю одягу. І «їхнього» загального самовідчуття. Оскільки почуваються, швидше, «людьми світу», ніж людьми «окремої тусовки», як деякі вітчизняні псевдознаменитості.

Наприклад, Софі Марсо, здавалося б, зірка стількох блокбастерів, а її делікатність і вміння триматися просто вражають. Прогулюючись Києвом без жодної охорони разом із Кристофером Ламбером (її нинішнім супутником), вони були гармонійною парою. Нагадаю, що їхній спільний фільм «Картагена» відкривав фестиваль.

Невгамовний Жерар Депардьє сприймався тут у нас майже як «родич» Віктора Ющенка. Очевидно, так їх зблизила виноробна промисловість у Криму. Хоча трохи жаль, що за підтримки Віктора Андрійовича свого часу так і не відбувся «Тарас Бульба» (з участю Депардьє).

Жінка-шарм Рената Литвинова, як, очевидно, помітили глядачі церемонії відкриття, не особливо й ретельно готувалася до ролі ведучої. Але її чарівність і жіночність здатні перетворити сценарні погрішності на перемогу її ж стилю. Що й сталося в результаті.

На церемонії закриття очікують ще одну діву — Людмилу Марківну Гурченко.

А в перший же день фесту всіх вразила наповал— діва з дів... Фанні Ардан!

«Моя професійна мрія? — перепитує акторка. — Життя акторки — це і є життя, створене з мрії. Тому ролі, яких я ще не зіграла, — це мої найкращі ролі!»

Або (вона ж): «Персонаж стає історичним, бо він щось означає... А для акторки зіграти такий образ як Каллас — це те ж саме що зіграти леді Макбет. Каллас утілює вічні людські цінності. А в історичних персонажах документалізм мене не цікавить. Взагалі, мої героїні мене багато чого навчають. Наприклад, у фільмі Алена Рене я грала жінку-пастиря. Вона була закритою, альтруїстичною... Повна протилежність мене...»

Про своїх колег: «Я любила партнерів, які вміли на мене пильно дивитися… Ви ніколи не станете хорошою акторкою, якщо перед вами той, хто на вас не дивиться! Мені пощастило грати з чудовими акторами: Жан-Луї Трентіньяном, Жераром Депардьє, Аленом Делоном, Жан-Пьєром Кальфоном. І з великими акторками: Катрін Деньов, Шарлоттою Ремплінг, Ізабель Юппер. І коли хтось із них на тебе по-справжньому дивиться, то ти вже забуваєш про камеру… У цей момент ти просто живеш!»

Мадам Ардан говорить, що її нинішній режисерська стезя досить тяжка. Доводиться все і всіх контролювати. Це тільки в акторській іпостасі їй дозволено вільно «входити» у світ будь-якого режисера — чи то Озона, чи Джіфереллі… « Я й своїх дітей навчила головного — свободи, незалежності духу. Так, у житті нам треба часто вибирати між свободою і безпекою. Але завжди потрібно схилятися до свободи».

Останній фільм цієї акторки називається «Обличчя» (тайванський режисер Цай Мінлян).

«Це великий поетичний спогад. Частина фільму знімалася в Парижі, в Луврі, а друга — на Тайвані. Цай Мінлян не говорив французькою, а я не говорила китайською. І не зрозуміло як, але я все зрозуміла. Адже кіно — це світова мова. А почуття й історії скрізь однакові. Ми показували цей фільм на недавньому Каннському фестивалі».

А невдоволення собою — вічний двигун Фанні Ардан: «Кожна річ, яку ми робимо, це тільки чернетка наступної...»

…І ще один гість у зоряному статусі на нашій «Молодості» — всесвітньо відомий шведський режисер Лукас Мудіссон. Нагадаю, що його картина «Покажи мені любов» зібрала 27 нагород (і номінацій) по всьому світі. Серед них — нагороди Берлінале, Британського кіноінституту, фестивалю в Карлових Варах. А також — головний приз «Молодості». Сам режисер зізнався в Києві, що досі не розуміє, чому його скромна розповідь про перший любовний досвід двох школярок із провінційного містечка Омоль (до речі, в оригіналі фільм називається «Бісовий Омоль») виявився таким популярним: «Коли я зустрічав людей, котрі подивилися цю стрічку за межами Швеції, — то для мене було досить дивно, що різні люди співвідносять себе з реаліями і почуттями моїх героїв. Мені здавалося, що я зняв картину про маленьке нудне шведське містечко. Але, напевно, таких містечок безліч по всьому світу. Що я хотів сказати цим фільмом? Та не було ніякого конкретного послання. Але йдеться про те, що треба бути тим, ким ти є насправді».

Цікаво, що фільм «Покажи мені любов», по суті — про любов двох юних дівчат, було рекомендовано для масового перегляду в школах... Наприклад, в Англії організація British Film Institute включила цю картину в десятку фільмів, які має побачити кожен підліток. А в Данії й Німеччині стрічку рекомендовано вчителям для використання у шкільній програмі. Чи виконуються ці рекомендації? — запитання до режисера від «ДТ».

«Так, цей фільм справді показують підліткам. Виняток зробили лише для школи, в якій навчаються мої діти. Таким чином, картина, знята 1998-го, продовжує жити далі, бо використовується з педагогічною метою...»

І насамкінець: кінофестиваль «Молодість реалізовує насамперед теж «педагогічну» мету. Оскільки він був і, хочеться сподіватися, залишиться студійним майданчиком, на якому не тільки дивляться (і тусуються), а й навчаються мистецтва кіно.