Запрягайте, хлопці, коней! «Тарас Бульба»: атака клонів і філія «Газпрому»

У повітрі знову запахло порохом. У стайнях б’ють копитами гніді. По обидва боки кордонів готуються оголити шаблі... «А поворотись-ка, сын! Экой ты смешной!»

Важко припустити, яка кількість славетних акторів незабаром майже одночасно вимовить одну й ту ж (першу) фразу з «Тараса Бульби». Але «атака клонів» страхає дужче від Лукаса. Навколо шедевра Гоголя, про якого на наших широтах режисери колись згадували не часто (за винятком одержимого своїм сценарієм В.Греся), раптом почалася вакханалія. Свистопляска! Перші готуються — другі «завжди готові». Одні запускаються — інших незабаром пустять (можливо, під укіс). Налічується приблизно
шість (!) реальних і навколовіртуальних, близьких до реалізації проектів «за мотивами» бідолашного Миколи Васильовича. (Виявись-но у нього спритні спадкоємці (як, наприклад, у Булгакова), то на бадьорій реалізації авторських прав ця рідня озолотилася б миттєво!) По-перше, жадає знімати і зніматися сам Ж.Депардьє, чий недавній візит до Києва вже не викликав риторичного запитання «навіщо він у наш колгосп приїхав?». По-друге, днями починається знімальний процес російської «Бульби» (виробник — компанія «Централ партнершип», режисер Олег Фесенко, Богдан Ступка в ролі батька-убивці). По-третє, знайшлися дуже серйозні російські фінансові кола, які замовили «Тараса» режисеру Володимиру Бортку, постановнику гучного серіалу «Майстер і Маргарита». По-четверте, не перший рік ходить під пахвою зі своїм оригінальним текстом український режисер Віктор Гресь — і, певне, теж надія не тане. По-п’яте, після великого касового й ура-патріотичного успіху «9 роти» режисеру Федору Бондарчуку нібито на-
дійшла пропозиція особисто від В.В.Путіна «подумати над цією цікавою темою», тим більше що сценарій у Бондарчука вже є — написано його рідним батьком, Сергієм Федоровичем, майже сорок років тому. І, по-шосте, невідомо, з якої «архіважливої» причини вже український Мінкульт оголосив конкурс на найкращий сценарій «Бульби», і в художні засіки на вулицю Франка лавиною хлинули десятки опусів, вивчаючи які один з експертів, відомий кінознавець і літератор Леонід Череватенко хапався за голову, а «ДТ» зізнавався: «Це неможливо! Суцільний непрофесіоналізм!» Але якщо Мінкульт замовляє цю «музику» — виходить, хтось же її повинен виконувати... Може, Єжи Гофман? Його ім’я теж активно циркулювало в наших кіноколах у зв’язку з «Бульбініаною», котра за масовістю виконання, можливо, переплюне навіть «Ленініану».

Що збираються доводити собі й одне одному «конкуруючі фірми» і різні країни? Можливо, оспорюватимуть духовну або родовідну приналежність Т.Бульби: чий саме цей «народний герой»? Український — начебто саме собою зрозуміло! Великоруський — коли згадаєш тексти Бєлінського або відполірований цензорською «праскою» остаточний варіант великих сторінок? Чи це й зовсім міжнародний супермен у шароварах і з загубленою люлькою на полі битви біля Дністра, якщо за справу береться Ж.Депардьє, котрий цього тижня докладно оповістив і світ, і місто про те, що і «хоче», і «може». І, певне, цьому саду цвісти... Якщо особисто президент В.Ющенко благоволить дорогому гостю і популярному виноробу. Якщо віце-прем’єр В.Кириленко обіцяє персональну екскурсію суперзірці по студії Довженка, а разом із популярним лицедієм наш кіногрунт активно зондують сценарист Дідьє Лекуа і кінорежисер Жозе Дайян. (Остання раніше зняла з Депардьє досить пристойні картини «Знедолені» і «Граф Монте-Крісто», а тепер має намір екранізувати і «Бульбу».)

З бюджетом фільму від Депардьє неясно нічого. Окрім голослівних мріянь, що фінансуватимуть Україна, Франція та Польща, а там, дивись, і Депардьє розщедриться, позаяк у захваті від Гоголя, і персонаж йому підходив не просто за ростом (хоча оригінал масивніший, а французький артист помітно схуд), а виявився ледь не духовним родичем. У кіноколах кажуть, ніби спецефекти збираються запозичити для Депардьє від технологів «Зоряних війн», а в ролі Панночки може з’явитися... Шерон Стоун. Як на мене, це вже зовсім повний «сон літньої ночі», коли згадати, скільки років вродливій голлівудській артистці. Втім, інша вродлива артистка, вже українська — Ольга Сумська, — усерйоз хоче засвітитися в «Бульбі» Депардьє ні багато ні мало в ролі старої баби — дружини — жінки сухорлявої, нещасної, котра рано зостарилася через випробування долі (так її описує Гоголь). Старт роботи над копроектом із Депардьє теж не афішується. І не здивуюся, якщо до кінця 2006-го в Росії вийдуть відразу два-три блокбастерні «Бульби» і на початку 2007-го їх радісно нагородять «Золотими орлами» або позолоченими «Ніками» — у тому числі і за спецефекти.

У всякому разі компанія «Централ партнершип» у зв’язку з «Бульбою» роботу проводить серйозну. Їхній бюджет «засвічений» — це близько шести мільйонів доларів. Робочий варіант назви — «Запорозька Січ». Жанрові особливості — історичний бойовик, оскільки «за мотивами». Режисер Олег Фесенко нічим видатним у кіно не прославився, був тільки його не резонансний фільм «Година пік», хоча в зв’язку з «Бульбою» ставки високі. Тому що й українська сторона в цю роботу ангажована. Акторські сили — із «родовими» закінченнями на «...ко»: Гоша Куценко — Остап, Ігор Петренко — Андрій. Мати нещасних синів — Ада Роговцева. І в ролі Тараса, як було зауважено вище, — перший артист країни Богдан Ступка. Образ його вже проілюстрував для нащадків колоритний ряд наших важливих історичних титанів (Хмельницький, Мазепа etc.), тепер, певне, із тим самим обличчям виявляться і персонажі фольклорно-билинні-літературні, яких у художніх анналах безсумнівно більше, ніж гетьманів, — і грати їх йому не переграти.

Натомість Володимир Бортко слів на вітер не кидає, якщо вже вирішив зайнятися «Бульбою» — буде результат. Задля справедливості зауважу, що його задум не виник зненацька. Уродженець України Володимир Володимирович уже з десяток років «хворіє» на ідею екранізації Гоголя. Ще 1999-го він спеціально приїжджав із Пітера до Києва і через Валерію Заклунну шукав вихід на Людмилу Кучму, а через неї — на Леоніда Даниловича, щоб домовитися і заручитися. Але наше кіно на той момент не було «найважливішим із мистецтв» — на повну силу процвітали тільки струнні та клавішні інструменти, тому Бортко і поїхав з України упіймавши облизня (можливо, навіть затаївши образу). Тепер же його «ударом у відповідь» має стати проект не відірваний від «невдячної» батьківщини, а «пришитий» до неї художніми нитками. Бортко досконально вивчає сценарні розробки... Олександра Довженка, який мав намір знімати «Бульбу» на початку 40-х, але так і не реалізував грандіозну мрію. Залишився сценарій Довженка, опублікований у зібранні творів майстра, виданих «Дніпром». Залишився невеличкий «стратегічний» текст режисера про те, як він бачить майбутню роботу. Якщо Бортко візьме розробки великого співвітчизника на озброєння — це, звісно, удар під дихало багатьом метушливим «інтерпретаторам», які не помітили слона в зв’язку з такою темою. На думку кінознавця Леоніда Череватенка, Олександра Петровича мучило питання зради: чому Андрій зрадник? «Він зрадник, тому що Кохання поставив вище за батьківщину», — каже кіноісторик. У Довженка передбачався страшний фінал, зловісний: палі, кілки, черепи... Смерть як неминучість. А, наприклад, фінал напівлегального сценарію Греся (котрий, мабуть, прочитало вже півміста, але фільм і нині «там»), на погляд нашого експерта-кінознавця, і зовсім приголомшливий... Тараса спалюють, козаки біжать до ріки, вогонь з’їдає полум’ям його тіло, лунає його крик, майже звірине ревіння, яке поступово переходить... у дитячий плач — і душа Тараса летить над степом, над всією Україною, а чи потім то в маренні, чи то в агонії перед ним виникають дитячі обличчя — Остап, Андрій, їхні ненароджені діти... Дійсно, чіпляє за душу. Звісно, є в цій історії і несправедливість долі і невиправність ситуації: Гресь, який поставив колись пристойну картину «Чорна курка», перетворив ситуацію з нереалізованим «Бульбою» на певний апокриф... І імена артистів наперед знали — здається, Олексій Петренко і Лариса Кадочникова мали грати Тараса та його дружину. І гроші шукали, а потім не знаходили... Тепер навіть важко припустити, чи довірять маститі продюсери таку масштабну й відповідальну роботу режисеру, який перебував у творчому простої дуже багато років... Адже настав час метких і технологічних. А поети й вуличні романтики, на жаль, або на периферії стовпового процесу, або... в апокрифах.

Що стосується «Бульби» від Ф.Бондарчука, який миттєво став центровим кінохітмейкером, то, упевнений, і цей не забариться. Це вже справа принципу. З одного боку, сценарій Сергія Федоровича, на думку кінознавців, просто блискучий, який здавався готовим матеріалом для радянського блокбастера. С.Бондарчук спеціально приїжджав до Києва на кіностудію Довженка, показував цей сценарій кіночиновникам і навіть особисто Петру Шелесту — і ті були згодні. Але в Москві сказали: «Стоп!», «чогось» злякавшись — і Бондарчук свою мрію поховав. Але син «помститься» за батька... Безсумнівно. Я навіть щиро можу зрозуміти особисту зацікавленість В.Путіна в такому проекті. В другій редакції повісті (монолог Тараса на вогнищі) чорним по білому і білим по чорному проходить думка про те, що порятунок і мир на розорені землі прийдуть лише від великого російського царя, котрий заспокоїть, пожаліє, нагодує... «Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся казак? Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!» (М. Гоголь. «Тарас Бульба». 1842 рік. Видавництво «Художественная литература», 1982 рік).

Самі зірки так сходяться, що спалений «ляхами» Тарас у певному ракурсі може стати і «художньою» філією «Газпрому», і крапленою міжнаціональною картою в грі великої політики і ще більших грошей (таке теж можливо), реформованим варіантом давньої міжнародної забави ТБ НДР «Роби з нами, роби, як ми, роби краще за нас!..»

— Чому всі так дружно «накинулися» на повість Гоголя? — уже мене перепитує автор «ДТ», відомий кінокритик Олександр Рутковський, і сам же відповідає: А тому що «Бульба» — така собі міжнаціональна художня вісь: українці, росіяни, поляки, євреї... І навколо цієї осі можуть обертатися й актуальні нині суспільні ідеї, і навіть певні історичні паралелі. Тільки дивлячись хто і дивлячись як закрутить цю складну махину!..

А другий експерт «ДТ» з цієї ж теми, згадуваний пан Череватенко, обдумуючи моє запитання «чого чекають від «Бульби» польські, російські, українські глядачі», викладає ось що:

— Для поляків «Бульба» — це в певному ступені проблема провини. Хоча якби знімав Гофман, то й акценти були б іншими. Для російських глядачів гоголівський шедевр, як мені здається, — це вічні сподівання на сильну особистість, на яскраву харизму і на билинне молодецтво — те, чим, по суті, є Тарас. Українці ж, перебуваючи у стані перманентної розгубленості і даремних сподівань, можливо, шукатимуть у Гоголі ту саму національну ідею, про яку багато говорять і все ніяк не можуть до ладу сформулювати. Ще, не сумніваюся, українці шукатимуть у цьому сюжеті й точку емоційної опори, якої багатьом сьогодні дуже бракує... Добре, якщо знайдуть, — і хоча б один фільм у нас з’явиться своєчасно.

…Тому що поки (це вже моя художня відсебенька): у повітрі знову запахло порохом, у стайнях б’ють копитами гніді, по обидва боки кордонів шаблі наголо... «А поворотись-ка, сын! Экой ты смешной!».