ЗАПРОШЕННЯ ДО ПОДОРОЖІ

Нечасто доводиться відкривати для себе «білі плями» у вітчизняному образотворчому мистецтві XX століття. Здавалося б, за дев’яності роки ми довідалися все про авторів, чиї імена замовчувалися з ідеологічних міркувань. Проте... В Одеській філії Грецького фонду культури відкрилася виставка «Духовні образи XX століття», які зробила б честь навіть столичному музею. Вперше на суд публіки виставлені унікальні акварелі Катерини Ганської-Іванової, виконані в 1920—1950 рр. Твори одеської художниці стоять в одному ряду з творчістю визнаних майстрів українсько-російського авангарду — Олександри Екстер, Любові Попової, Ольги Розанової, Аристарха Лентулова та інших. «Особливістю» спадщини Ганської-Іванової, безумовно, є її езотеричність, відверто містичне підгрунтя. Не всі відвідувачі виставки почуваються затишно біля цих акварелей під поглядами зображених на них світлих сутностей, фантастичних мешканців так званого тонкого світу, куди автор ніби запрошує здійснити подорож. Та все по порядку...

Після закінчення в Москві ВХУТЕМАСу Катерина Ганська-Іванова через складні життєві обставини оселилася в будинку оперної співачки Настасії Теодоріді в Одесі. Будучи ревними християнками, обидві жінки підпали під вплив східної філософії та масонського ордена Розенкрейцерів, легатом якого, як нині стало відомо, був сам Микола Реріх. Приїхавши до Одеси з Греції, Теодоріді стала лідером підпільного духовного руху, тісно пов’язаного з теософією та антропософією. На молитовних зборах у будинку Настасії Василівни збиралося безліч людей, а екстаз, у який впадала талановита грекиня, надихав Катерину Павлівну на створення образів «вищої жіночої енергії». Сьогодні великоформатні аркуші «Афіна Паллада», «Сутність світла», «Радість», «Ольга — мати слов’янських народів», «Богиня Чумацького Шляху», «Нарра — цариця бджіл і комах», «Любов», «Полярне сяйво» та чимало інших практично невідомі дослідникам вітчизняного авангарду. Піонером у цій галузі виявилася одеситка, доктор мистецтвознавства Ольга Тарасенко, яка чимало потрудилася над створенням експозиції та каталогу до неї. Ольга Андріївна проводить паралелі між акварелями Ганської-Іванової та сакральним мистецтвом Давньої Греції, Візантії, Індії.

Сьогодні важко сказати, наскільки художниця керувалася інтуїцією (Ольга Тарасенко називає це вмінням бачити і зображати енергії божественного світла); мабуть, найбільш точно про феномен духовного живопису минулого століття сказав сподвижник Василя Кандинського Франц Марк: «У душах народжувалася містика, а з нею і найдавніші елементи мистецтва. Художники ставили перед собою завдання: створювати символи свого часу, символи, місце яким уготоване у вівтарях прийдешніх духовних вірувань». Якщо абстрагуватися від містики, яка живила уяву Катерини Ганської, можна говорити про її вражаючу майстерність, про обдарованість, володіння малюнком, відчуття кольору. У часи створення 70 акварелей, які дійшли до нас, містичне мистецтво в колишньому СРСР, м’яко кажучи, не заохочувалося, та й масонський рух, за вказівкою самого Сталіна, відверто переслідувався. Лише в тихій провінції, якою була тоді Одеса, таке явище могло залишитися непоміченим і безкарним. Лики «світлих сутностей», схожі на маски, позбавлені плоті, «тварної» оболонки, тривалий час лежали в папках, які зберігалися то в однієї, то в іншої бабусі, котрі благоговіли перед покійними Ганською та Теодоріді. Тепер цим плодам спільної творчості художниці та співачки, «как драгоценным винам, настанет свой черед», і теоретики образотворчого мистецтва муситимуть осмислити явище, поки що приховане, подивитися в очі зображених в екстатичному прозрінні істот. Настасія Теодоріді 1932 року, створюючи рукопис під назвою «Фата Моргана», зауважила: «Що таке люди, порівняно з гігантами космосу? Порошинки, що їх космічні сутності розглядають під своїм мікроскопом. Мікроскоп цей зветься Любов. Він має властивість не лише збільшувати порошинку, а й витягувати її так, як порошинки золота видобуваються з руди. Око побачило тебе, і починається звільнення людини».