ЗАМИСЛИТИСЯ ПРО ВІЧНЕ

На Одеській кіностудії проходять павільйонні зйомки. Кипить робота над новою картиною режисера-постановника Ярослава Лупія. Фільм називається «На полі крові», сценарій його написав сам режисер у співавторстві з Наталією Моргуновою за мотивами драматичних творів Лесі Українки. Відверто кажучи, перший запуск цієї кінострічки відбувся три роки тому, навіть спонсори знайшлися, проте з основним фінансуванням — з боку Міністерства культури — тоді не склалося. А тепер одеські кінематографісти сподіваються завершити свою роботу до лютого, коли відзначатиметься 130-річний ювілей Лесі Українки (спочатку «На полі крові» планували присвятити іншій знаменній даті — 2000-річчю християнства).

На майданчику панує спокійна атмосфера, група працює злагоджено. Художник-постановник Іван Пуленко та художник по костюмах Тамара Демченко-Кагайне постаралися спорудити щось у стилі покоїв римського намісника в Галілеї (біблійні часи обумовлені сюжетами драматичних поем Лесі Українки «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова» й «Одержима») — суміш східної розкоші й античної пишності.

— Хронометраж нашого фільму — одна година й десять хвилин, — розповідає Ярослав Васильович. — За жанром це буде філософська драма, можливо, почасти містерія. Коли ми «проходили» творчість Лесі Українки в школі, то навіть не знали, що вона зверталася до біблійних мотивів. Нам її подавали як соціалістку за переконаннями, але ніхто не говорив про те, що, попри це, поетеса наприкінці свого життя досконало, від палітурки до палітурки, вивчила Святе Письмо. Твори, покладені в основу сюжету фільму, я відкрив для себе років десять тому, невдовзі після цього з’явився й задум. Знімаємо картину про два лики зрадництва, перший із яких представлено в образі Іуди, другий пов’язаний з одержимістю, особливим різновидом гріха. «На полі крові» можна назвати малонаселеним, локальним фільмом, кожна частина якого — окрема новела. Чому в наш час розгулу та розбою на екрані я працюю над такою стрічкою? Віра виховує більшою мірою, ніж будь-які патріотичні заклики, втримує людину в певних моральних рамках. Релігійній людині простіше живеться, вона краще підготовлена до тягот нашого сучасного життя...

Працюючи над сценарієм, Ярослав Лупій і Наталія Моргунова використовували й оригінальні біблійні тексти. Свою працю вони показали предстоятелю Української православної церкви Блаженнішому Володимиру й митрополиту Одеському та Ізмаїльському Агафангелу. Праця дістала благословення.

Глядачі майбутнього фільму побачать на екрані Аду Роговцеву (Мелхола), Сергія Романюка (Публій), Юрія Суржу (Понтій Пілат), Святослава Максимчука (Мандрівник). На роль Ісуса запрошено львівського актора Олега Цену, який вразив другого режисера Ларису Козлову неабиякими зовнішніми даними, що якнайкраще підходили для цієї роботи. Актор не розчарував і своєю грою. У Києві знайшли золотоволосу Ірину Шумейко (Марія Магдалина), це її перша роль у кіно, хоча в театрах зіграно чимало. З київського театру «Браво» — віддана послідовниця Христа Йоганна — Ірина Мельник. Володимир Задніпровський тимчасово залишив рідну сцену театру імені Лесі Українки заради ролі Іуди — після певних сумнівів, зрозумілих кожній віруючій людині. Передусім в Одесі артист завітав на Друге християнське кладовище, де поховано його діда, Леоніда Задніпровського, який певний час працював в Одесі в Українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. У цьому ж театрі працював і Микола Задніпровський, батько Володимира.

...Оператор-постановник Сергій Колбинєв завершує підготовку до зйомок сцен у покоях Хуси. Сам Хуса (Анатолій Дяченко) і його кохана рабиня Сабіна (Альбіна Сотникова) розпочинають зворушливе освідчення. А в директора картини Феодосії Тимофіївни Вишнякової настрій не зовсім романтичний: «Плівку проявляти доводиться в Києві, це зайві витрати для групи, до того ж багато браку. Спонсорів у нас немає, фільм робиться тільки на держзамовлення. Якби вдалося відновити цех обробки плівки на Одеській кіностудії, ми б лиха не знали. Нині він простоює, немає грошей навіть опалення полагодити. Дуже сумніваюся, що можна буде на нашій базі зробити озвучення. Це пригнічує...»

Феодосія Тимофіївна працює на студії без кількох місяців уже півстоліття. І душа в неї болить за справу. У цей складний для українського кінематографу час справді хочеться замислитися про вічне, піднести молитви та сподіватися на милість Божу й людську. Ярослав Лупій планує присвятити фільм не тільки Лесі Українці а й жінкам-мироносицям, найближчим соратницям Христа, які несли світові його вчення. Деякі сцени буде знято в Ізраїлі, але більшість епізодів розгортається на одеських вулицях, у степовому передмісті. У Південній Пальмірі, як і раніше, можна примудритися створити кіно на будь- який сюжет. Була б на те воля Божа.