ЗАГАДКИ «ТРЬОХ СЕСТЕР»

Кожна конференція має портретну подібність зі своїм героєм. Тут діє той же принцип (сформульований Самюелем Батлером), що й у творчості: «Будь-який людський витвір, чи то література, музика чи живопис, — це завжди автопортрет». Творчість Чехова «творить» конференції про себе за законами своєї поетики. І якщо в чехівських п’єсах знаходять віршові і музичні закономірності, то й у «тексті» конференції слід було очікувати аналогічних проявів. Так і було. «Римувалися» теми доповідей (частіше за все — інтертекстуальність, символіка кольору, символіка числа «три» — на рівні побутовому і сакральному, аж до порівняння фінального «тріо» сестер із «Трійцею» Андрія Рубльова). «Рими» іноді були «неточними» — із прямо протилежним трактуванням персонажів і ситуацій. Так, «буттєвий» (не побутовий) бік дому Прозорових одні визначали як «безрелігійний» (немає ікон, немає лампад, ніхто жодного разу не перехрестився, «а де немає Бога, там поселяється диявол»), інші, навпаки, підкреслювали духовну наповненість їхнього життя, треті вважали, що «сестри живуть від розуму, а не від душі». Резонували ідеї, вибудовуючись у цікаву лейтмотивну систему.

Останнє особливо відчувалося в «ігровий» зоні конференційного простору. При цьому головними серед дослідницьких idee fixe («інструментованими» кожним доповідачем по-своєму) були аж ніяк не сестри-неповерненки (визначення режисера В.Гульченка: адже вони так і не повернулися до Москви), а їхнє оточення. У лідери висунувся Солоний. Йому приміряли костюм Чацького (в Лермонтова він наряджався сам — за Чеховим, про Горького вже йшлося), пов’язували його з морською стихією (розвиваючи тему «лукомор’я» і відштовхуючись від смакових асоціацій) і навіть вбачали в ньому паралелі з... Миколою ІІ (руки, що «пахнуть трупом», Соленого викликали в пам’яті доповідача трупи Ходинки). Свій ряд переосмислень був і в Наташі (від «шорсткої тварини» до леді Макбет і «не зовсім людини» — так би мовити олюдненого сатанинського начала), і в Андрія Прозорова: князь Андрій (і теж — при Наташі) і навіть Пушкін (збіглися російські монограми — А.С.П. і імена дружин).

Остаточно прояснилося, що конференцією заволоділа гра і що філолог — це не homo scriber, а насамперед homo ludens (не людина пишуча, а людина граюча), коли п’єса Чехова почала заселятися тваринами. У домі Прозорових з’явилися коти (знову відлуння пушкінського «лукомор’я» із його «котом ученим»): в одних — в образі Андрія (він «учений» і «ходить по ланцюгу», але — Гіменея), в інших — Кулигіна (із тієї ж аргументацією) і навіть Маші. З’явився ведмідь, віртуальний образ котрого (сформований із реплік і обмовок персонажів) став носієм якихось таємних значень. Потім у хід пішли меблі: стільці в «Трьох сестрах» (шафа з «Вишневого саду» більше не самотня!) виявилися не просто домашнім інвентарем, а набули статусу «знака вищої напруги або знемоги героя»! І нарешті — зелений колір, який пройшов «червоної ниткою» через багато доповідей (знову таємнича влада лукомор’я): це і зелений пояс Наташі, і «зелений змій» пиятик Чебутикіна, і підсвідоме розуміння вічної зелені півдня, куди летять не раз згадувані персонажами перелітні птахи, і рядок Пушкіна, котрий прив’язався до Маші, (повністю «позеленівши» у четвертій дії: «У лукоморья дуб зеленый, златая цепь на дубе том... Кіт зелений... дуб зелений... Я плутаю...»). А коли найстарший співробітник будинку-музею Алла Василівна Ханило продемонструвала дзигу, що «грала» у першому — 1901 року — спектаклі «Трьох сестер», і в тиші конференц-залу вона басовито загуділа на звуці «фа» малої октави, я готова була повірити в якусь містичну закономірність того, що відбувається: за шкалою Римського-Корсакова, який мав кольоровий слух, звук «фа» має зеленувате забарвлення.

До всієї цієї наукової еквілібристики (треба сказати, зневажуваної практиками театру) можна поставитися по-різному. Можна погодитися з тим, що, вивільняючи енергію, приховану в натяках і другорядних фактах, чиє «значення темне або мізерне», ми збагачуємо своє розуміння новими значеннєвими обертонами. Можна кепкувати разом із Жильбером Сесброном: «Якби не критики, генії ніколи не дізналися б, що хотіли висловити». Або вирішити, що вчені не встояли перед спокусою скористатися постмодерністськими «відмичками». А можна просто всміхнутися і згадати, що все це — «дуже Чехов», і не тільки Антоша Чехонте, а й Антон Павлович — із його самоіронією, жартівливими дражніннями та глузуваннями.

Чого-чого, а «вченого занудства», котре так не терпів Чехов, на конференції не було. У цьому, звісно, позначилася й атмосфера ялтинської садиби, у якій проходили читання, — у холодку повітряно-легкої Білої дачі і рукотворного чехівського дива — посадженого ним саду з його вічною весною (що там тільки не цвіло і не пахло!). І багатолюдні наукові збори відчували себе в буквальному значенні слова в гостях у Чехова, а в пам’яті постійно спливав вислів К.Чуковського: «У літературі він працював, як фабрика. Людям допомагав так невтомно і діяльно, немов був не людиною, а установою. Навіть гостей приймав у такій безприкладній кількості, немов у нього не дім, а готель».

Ну, а що ж із загадками «Трьох сестер»? Чи розгадала їх конференція? Навряд чи. Мабуть, їх стало ще більше. Мистецтво ніколи не розкриває всіх своїх таємниць, примушуючи кожне нове покоління шукати ключ до душі чехівського твору і порушувати все ті ж питання: у чому ж сенс цієї «п’єси розставань»?!

Всі статті Олена Зинькевич

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі