«З ОБЛОЖЕНОЇ ФОРТЕЦІ НЕ ВТІКАЮТЬ...»

Вислів, винесений у заголовок цієї статті, належить С.Аверинцеву, який, схоже, посів у свідомості спільноти пострадянських країн місце покійного Д.Лихачова. Справді, Аверинцев зараз більш ніж філолог і культуролог, він — володар дум і сердець, і тому його нинішній приїзд до Києва багатьма трактується як доброзичливий візит духовного лідера й вождя інтелігенції, причому не лише російської. З обложеною фортецею Сергій Сергійович порівняв антитоталітарні духовні і культурні цінності, а з тими, у чиїй вони облозі, — тоталітарні режими, незалежно від їхніх машкар і масок. І, оскільки з обложеної фортеці не втікають, людям доброї волі залишається лише самовіддано відбивати ворожу навалу.

Міжнародну конференцію «Сім’я в постатеїстичних суспільствах», що відкрилася 30 вересня доповіддю Аверинцева, саме й можна було назвати відбиттям варварського нападу. Щоправда, обложеною фортецею у цьому разі була не культура чи релігія, а сім’я, суверенітет сім’ї, що в тоталітарних державах вважається сумнівною та недоречною розкішшю. Сім’я як антитоталітарна сила, як підмурівок демократичного суспільства, і стала основною темою міжнародної конференції, організованої Києво-Печерською лаврою, Київською духовною академією та семінарією, Православним педагогічним товариством, об’єднаннями «Шлях православ’я» і «Витоки», а також асоціацією «Неопалима купина».

Актовий зал 45-го корпусу духовної академії, де з 30 вересня по 6 жовтня проходила конференція, вмістив усіх, кому не байдужий релігійний і культурологічний підтекст сімейної теми. І було цілком природно, що відкривала конференцію доповідь С.Аверинцева, автора блискучих культурологічних і філософських робіт, присвячених проблемам сім’ї, шлюбу і статі. Власне кажучи, доповідь вченого і була сімейною хронікою, поданою в культурологічному ключі. Аверинцев повсякчас збивався на довірчі, домашні інтонації, що увиразнювалися під час розповіді вченого про дитинство, батьків і непорушні сімейні цінності.

«Моєю батьківщиною була кімната комунальної квартири, де тулилася наша сім’я...» — ці та інші зізнання з доповіді Аверинцева відкрили тему сім’ї як обложеної фортеці, оазису свободи, для захисту якої потрібні люди з запалом Жанни д’Арк. Втім, як випливало з доповіді вченого, сім’ї протистоїть не лише тоталітаризм, а й провінціалізм, у тому числі й хронологічний.

Справді, замкнувшись у своєму часі, представники різних поколінь не можуть знайти контакту одне з одним, а тоталітарна держава вміло експлуатує генераційні розбіжності. Одне слово, Аркадій Кірсанов із тургенєвських «Батьків і дітей» і хотів би зрозуміти батька з дядьком, та ось «тоталітарний» Базаров заважає. І коли Базаров іде зі сцени, сім’я бере своє. Протистояння батьків і дітей перетворюється на єдність.

Уже в перший день конференції обговорення добралося і до федоровського «відродження батьків». Адже сім’я тримається на пам’яті, як на підмурівку, і та ж таки єдність поколінь можлива лише при дотриманні прав не тільки живих, а й мертвих. «А як же права мертвих?» — заволав якось М.Бахтін. Справді, права мертвих у безпам’ятні часи зневажають особливо легко, отже, сім’я в постатеїстичних суспільствах має базуватися насамперед на дотриманні прав тих, кого з нами немає. Без вірності пам’яті і традиції сім’ї не існує, як і без відданості вищій істині. А вища істина — це віра і любов, що зміцнює покоління.

На відкритті конференції з привітальним словом до присутніх звернулися митрополит Київський і всієї України Володимир і ректор Київської духовної академії та семінарії протоієрей Микола Забуга. А завершився перший день конференції хвалою Богородиці та концертом хору Київської духовної академії під керівництвом Дмитра Болгарського, що відбувся в Трапезному храмі Лаври. Про сім’ю та її духовне значення говорили протягом тижня, але головний смисл сказаного полягав у тому, що потоптаний у тоталітарні й атеїстичні роки суверенітет сім’ї тепер потрібно відроджувати.

Справді, за час облоги захисники фортеці досить настраждалися, і заліковувати їхні рани має молоде покоління, для якого сімейні цінності, на жаль, не завжди основні. Втім, як і для інтелігенції, яка найчастіше повторювала тоталітарні гасла, не переймаючись їхнім змістом. Адже інтелігенція, за словами С.Аверинцева, має бути спільнотою, яка твердо постановила нічого не повторювати хором.