ЮВІЛЕЙНІ ПІДСУМКИ

На публікацію цього тексту, «так ніколи й не знайденого і, схоже, раз і назавжди втраченого», чекали рівно вісімдесят років. І дочекалися... Знаменита пропажа вигулькнула на сторінках десятого, ювілейного альманаху «Єгупєц» як унікальний подарунок ювіляра київським читачам. Що ж це за пропажа? Йдеться про російський текст драми Семена Ан-ського «Дібук» (1913). Відомо, що саме з російським варіантом драми працювали Станіславський і Вахтангов, але ні до мхатівської, ні до вахтанговської сцени «Дібук» так і не дійшов. 1915 р. Ан-ський переклав свою п’єсу, яка набула розголосу, ідиш, потім найвидатніший єврейський поет першої половини ХХ століття Хаїм-Нахман Бялік — івритом, і відтак, як пише літературознавець Йоханан Петровський-Штерн, «саме цей, багато разів виправлений і перекладений «Дібук» визначив напрям єврейського театрального мистецтва ХХ століття, ліг наріжним каменем в основу сучасної ізраїльської драматургії та сформував фольклорно-етнографічний репертуар американського єврейського театру».

У 10-ті роки ХХ століття драма «Дібук» вважалася видатною містичною мелодрамою з легким, але цілком пристойним відтінком провокації. Власне кажучи, дібук — це душа покійника, що вторглася у світ живих, певний «третій зайвий», тінь або, висловлюючись піднесено, «гість звідти». В єврейську дівчину Лію, доньку багатія Сендера, увійшла душа її колишнього коханого, кабаліста Хонона, — і саме тоді, коли вона готувалася вінчатися з іншим. Ця історія виявилася дивовижно співзвучною «срібному століттю», від неї були в захопленні Станіславський із Вахтанговим, які побачили в Ан-ському єврейського Метерлінка. Ан-ський не просто писав «Дібук» російською, він розраховував створити «класичну» єврейську драму для мхатівської сцени.

Однак упродовж вісімдесяти років початковий, російський, текст драми вважався безповоротно втраченим. Знайшли його зовсім недавно — на полицях Санкт-Петербурзької театральної бібліотеки, куди було частково передано матеріали російського цензурного департаменту. Професор Сет Воліц із Чикагського університету цілком логічно припустив, що знаменита п’єса Ан-ського не могла не пройти через цей департамент, а Ніна Варнєкє, фахівець із літератури ідиш того самого університету, працюючи в петербурзьких архівах, зокрема й у Театральній бібліотеці, зуміла знайти текст-«утікач». Але, до честі альманаху «Єгупєц», саме йому вдалося першим «перехопити» знахідку й подарувати її київським читачам. А тут, між іншим, і ювілей нагодився...

Відомо, що київський альманах «Єгупєц» виник 1994 року як друкований орган Інституту іудаїки. Нинішній номер, як я вже казала, — десятий. Загалом, можна підбити певні підсумки, із застереженням, що на альманах чекає довге й напевно солодке життя. Від багатьох інших київських альманахів «Єгупєц» вигідно відрізняється професіоналізмом. І навіть відділ поезії тут (о, диво!) не видається парвеню, що затесався до компанії аристократів. Відділ «Наші публікації» традиційно сильний, а в десятому номері навіть особливий, оскільки містить «Дібук». За роки існування «Єгупцу» вдалося домогтися того, що саме в ньому вперше публікуються нові речі Іцхака Мєраса, Григорія Кановича та окремі літературознавчі праці Шимона Маркіша, Йоханана Петровського, Вадима Скуратівського й інших. До редколегії альманаху входять Г.Аронов, І.Климова, Г.Ліхтенштейн, С.Паніч, М.Петровський, К.Сігов і Л.Фінберг. Одне слово, «Єгупєц» міцно зроблений і до ладу зшитий. Саме в професіоналізмі й добротності — таємниця його успіху.

Здавалося б, що особливого у цих двох рисах? Адже, за логікою, кожен літературний альманах має благополучно проскочити між Сциллою й Харибдою дилетантства та містечковості. Повинен-то повинен, але далеко не кожному київському літературному друкованому органу це вдається. Деякі навіть вважають, що варто бути вище професіоналізму. Але це все одно що бути вище любові — сумнівна чеснота, на яку зазіхав відомий чеховський герой. «Єгупєц», на щастя, не прагне бути вище професіоналізму, і в цьому його головне досягнення. Крім «Дібуку», у десятому номері альманаху можна знайти перший український переклад «Наодинці з Богом» Януша Корчака — збірника молитов, призначених для тих, хто не має звички молитися, «Листи з Iнти» Григорія Кочура та багато іншого. Загалом, ювілейний стан виявився для «Єгупца» на диво плідним. Залишається сподіватися, що й будні стануть не менш успішними.