Юрій Крапов: кіномандрівник із «суворівським» минулим

На ICTV – посеред темної ночі — «Неймовірна колекція містера Ріплі». Її ведучий, учасник «95 кварталу», Юрій Крапов, признався «ДТ», що й сам (через постійну зайнятість) бачив не усі випуски цієї програми в етері…

В основі проекту — американський формат «Хочете — вірте, хочете — ні!» про неймовірні явища на планеті Земля, ніби зібрані «в єдину колекцію» однією людиною, тим-таки містером Ріплі. Цей герой побував у найрізноманітніших куточках світу. Від джунглів — до пустелі. І його відкриття-знахідки виявилися справжніми чудесами. Вони інколи відкривають такі таємниці про нашу блакитну кульку, себто про планету, що запросто дадуть фори навіть багатотомним зібранням творів різних дослідників. У цій колекції Ріплі — і найменший кінь на землі, і черепаха з двома головами, і неймовірні бронзові статуї...

— Юрію, бренд вашої програми, той самий містер Ріплі, відвідав близько двох сотень найрізноманітніших країн. А ви самі любите подорожі? Чи все ж таки краще на дивані з книжкою?

— Звісно, люблю подорожувати. Тільки не завжди вдається. Гадаю, подорожі — одне з головних призначень у житті людини. Це ж постійно нові враження. Адже якщо людина здатна чомусь дивуватися, то це означає, що їй цікаво жити.

— А в яких країнах ви вже побували? І які з них справили на вас незгладиме враження?

— Найяскравіше враження — столиця світу Нью-Йорк. Це саме те, що мене вразило і буквально порвало на частини. І не тільки гіганти-хмарочоси. А те, що йдеш вулицею — і перед тобою люди різних конфесій, віросповідань. Все як у підручнику з географії: індуси, парагвайці, європейці.

Звісно, побували ми і на трагічному місці катастрофи хмарочосів. Потрапляли і в російські райони. Те, що ми бачимо в наших улюблених фільмах і що відбувається реально на вулицях Нью-Йорка, — дві великі різниці, як кажуть в Одесі.

Також вразив мене Париж із його дивом природи Ейфелевою вежею. Тебе просто придушують ці монументалізм і гігантоманія, людина перетворюється на мураху. Ну, а Японія зі своїм технічним прогресом... У кожній країні багато цікавого! Я хочу за своє життя побачити весь світ на власні очі. Це і є моя мрія — як і будь-якого мандрівника.

— Наступне запитання спробую сформулювати так: головна мета вашого проекту «Неймовірні історії містера Ріплі»?

— Мета будь-якого телепроекту — зацікавити публіку. Треба, щоб глядач «мав» телебачення, а не телебачення «мало» його. У кожному проекті є свій напрям. Що стосується «Містера Ріплі» — це пізнання світу. Є сюжети про те, що люди не хочуть бути сірою масою, а прагнуть змінити світ. Саме за це уклін і повага каналу ICTV, а також усій творчій команді.

— А наскільки відрізняється український формат від американського аналога — «Хочете — вірте, хочете — ні!»

— За смислом ці дві програми дуже схожі. Адже український варіант — це кавер-версія американського оригіналу. Щоправда, в Америці в одному з останніх сезонів робили прямі включення з місця подій, про які йшлося в сюжеті.

В українській версії антураж програми ми створювали власноруч, багато уваги приділяли рідкісному реквізиту. І за це ще раз велике спасибі всій знімальній групі.

— Чи дивитеся ви вже як телеглядач такі канали як Discovery, де теж багато цікавого про планету та її мешканців?

— Дивлюся, звісно. Але в основному вибираю розділ science. Мені подобається все, що пов’язане з пошуком нового і технологіями.

— Ну, а які програми вже українського ТБ ви рекомендували б, скажімо, дітям?

— Прогноз погоди на «Новому» каналі! Втім, і в «Неймовірних історіях містера Ріплі» нічого «розпусного» немає. Може, просто ця передача йде не в зовсім дитячий час? Але все ж... Деякі «страшні» моменти все ж таки є. Проте в цілому все залежить від рівня розвитку та виховання дитини.

— Ви закінчили суворовське училище. А чи стала в пригоді військова «муштра» для нинішньої діяльності — і в «Кварталі», і в «Ріплі»?

— Так точно! Я закінчив суворовське. Все «йде у діло». Ніщо в житті не минає безслідно. Суворовське мене навчило жорсткої самоорганізації й адекватних стосунків усередині колективу. Після училища мені вже було легко спілкуватися всередині колективу «Кварталу». Адже, окрім буття «вояччини», є ще і спілкування, і стосунки.

Так, скажу чесно, може, за роки навчання військова муштра мені трохи й набридла. Тому й не пішов далі по цій лінії, хоча й закінчив училище з відзнакою. Зате зміг реалізувати себе в іншій царині.

Знаєте, є такий жарт: батьківщина сказала «нам потрібні військові» — і я пішов у суворовське! Батьківщина сказала «нам потрібні хороші військові» — і я пішов у технічний університет... Там і почав брати участь у КВНах. І, врешті-решт, у моє життя прийшов «Квартал».

— І що для вас «Квартал»? Робота? Творчість? Може, просто компанія?

— Це все моє життя. Іншого життя, інших людей і інших інтересів у мене просто нема. Це моя сім’я. Ми про «95 квартал» не думаємо як про роботу, ми одночасно і працюємо, і навчаємося. Складно сказати, що мені дав цей проект. Радше — що я можу йому щось дати…