ЯПОНІЯ НА ЗВ’ЯЗКУ

Фестиваль молодого японського кіно Nippon Connection, який уже втретє проводиться у Франкфурті-на-Майні (ФРН), вважається найбільшим фестивалем свого роду в Європі і посідає належне йому місце у європейському культурному календарі. Близько тридцяти повнометражних стрічок та понад шістдесят анімаційних і короткометражних фільмів, відеокліпів, рекламних роликів дають вичерпне уявлення про японську відеокультуру, а супровідна програма з лекцій, семінарів, демонстрація бойових мистецтв і традиційні розваги допомагають зрозуміти інформаційно-культурний контекст, у якому вона виникла.

Фестиваль, що завоював увагу німецької преси і культовий статус серед шанувальників японської культури, був задуманий 2000 року двома студентами факультету кіномистецтв — Маріон Кломфасс та Хольгером Циглер. Ідея швидко здобула прихильників, а розроблена ентузіастами концепція виявилася вдалою.

Більша частина коштів у бюджеті фестивалю, що становить близько 90 тис. євро, надходить із дотацій землі Гессен, муніципалітету Франкфурта, а також міністерства науки і культури, щось дає продаж квитків та сувенірів. Japan Foundation і Japan Airways допомагають у доставці фільмів із Японії, що зазвичай становить 400 дол. за фільм. Решта спонсорів надають приміщення, меблі, буфет, житло, а всі організатори працюють на громадських засадах.

Світову популярність, розповідає директор програми Алекс Цальтен, японський кінематограф здобув у середині минулого століття завдяки стрічкам Куросави та Одзу, а також масовому експорту фільмів категорії Б в сімдесятих, що ознайомили глядачів у різних країнах із Годзиллою та Гамерою. Жорсткі ієрархічні структури всередині великих кіностудій стали перешкоджати творчому зростанню, що призвело до зниження глядацького інтересу та фінансових збитків. Наприкінці вісімдесятих деякі з кіностудій розорилися, інші сконцентрувалися на дистрибуції та реалізації. Але вакуум, що виник таким чином, проіснував недовго — невдовзі на задимлених руїнах японського кінематографа з’явилися молоді режисери і маловідомі творчі колективи. На початку дев’яностих оголошене мертвим японське кіно стало подавати дедалі активніші ознаки життя, особливо, коли врахувати кількість призів на інтернаціональних кінофестивалях і провідне становище в галузі цифрової кінопродукції.

Як це часто буває на міжнародних фестивалях, не обійшлося без пригод. Новий фільм Кітано Такеші «Dolls» затримали на митниці в Македонії, попри втручання організаторів та офіційних осіб. Замість нього фестиваль відкрив нагороджений Золотим ведмедем на Берлінале 2002-го і «Оскаром» 2003-го «Spirited Away» Міядзакі Хаяо. Окрім основної програми і спеціальної, присвяченої новим технологіям у кіно, було показано ретроспективу видатного авангардного режисера Тераями Сюдзі.

Фаворитом публіки стала комедія «Ikka». Другий самостійний фільм Каваї Акіри розповідає історію звичайного сімейного свята, яке випадково перетворилося в захоплення заручників. Природний розвиток сюжету, універсально зрозумілий гумор ситуацій і оригінальної розв’язки роблять «Ikka» однією з найкращих сучасних комедій.

Попри все розмаїття і несхожість представлених на фестивалі стрічок, слід відзначити одну спільну для багатьох рису: їхні герої — часто аутсайдери або люди, які з тих або інших причин змушені заходити в конфлікт із жорсткими соціальними нормами та масованим груповим тиском японського суспільства. Водночас відкриваються альтернативні шляхи їхнього співіснування з ним. Незважаючи на прагнення японських режисерів знімати фільми, зрозумілі людині будь-якої культури, багато втрачається через слабку обізнаність європейців із японським менталітетом та способом життя. Щоб проілюструвати це, повернімося до «Ikka». На початку фільму ми бачимо, як батько сімейства, що був у молодості розвізником піци, приїжджає із замовленням на квартиру, де саме якудза вибиває гроші. Після нетривалої перестрілки гангстери переселяються в інший світ, а жертва, помираючи, розповідає про схованку з грішми.

Сін-ітіро, що стояв на межі банкрутства, мчить додому з рюкзаком грошей і маленьким сином свого благодійника в скриньці для перевезення піци. Опинившись удома, він каже дружині: «Ця людина врятувала нам життя». Та фраза звучатиме зовсім інакше, у буквальному значенні, якщо знати, що основною причиною поширених у Японії сімейних самогубств є економічні труднощі.

Присутність представника української преси приємно здивувала організаторів і гостей фестивалю, для багатьох із них наша країна все ще залишається terra incognita. Дізнавшись про київський міжнародний фестиваль «Молодість», дехто захотів узяти в ньому участь, а режисер Каваї Акіра охоче дав інтерв’ю.

— Каваї-сан, ваша комедія «Ikka» мала великий успіх. Як виник задум цього фільму?

— Загалом намічалося кілька сюжетних ліній: про бізнес, про людей, які рятуються від мафії, про сім’ю, що взяла в «заручники» ресторан. Ще про розвізника піци, котрий грабував квартири. Від дечого довелося потім відмовитися.

— Чи мала сім’я Онта з фільму прототипів у реальному житті?

— О, так. Члени цієї сім’ї та їхні стосунки змальовані з моєї сім’ї, у якій я молодший син. За винятком того, що ми не захоплювали заручників у сімейному ресторані (сміється).

— Що означає назва фільму?

— Сімейна гармонія.

— Чи відрізняється японське уявлення про сімейну гармонію від європейського?

— Я вперше у Європі, тому важко судити про взаємини у європейських сім’ях. Я хотів показати те, що розумію під сім’єю, чим вона має бути. Попри звичайні розбіжності, члени сім’ї горою стоять одне за одного у скрутній ситуації. Це люди, на чию допомогу можна розраховувати завжди.

— Які труднощі переживає молоде чи незалежне кіно у Японії нині?

— Молоді режисери хочуть знімати те, що їм подобається. Але не мають достатніх фінансових можливостей. Кіностудії та продюсерські фірми мають кошти, але хочуть фінансувати проекти, які обіцяють комерційну вигоду. Кожен долає цю невідповідність по-своєму. Той, хто не йде на компроміс, знімає самостійно. Інші запрошують зніматися відомих акторів або роблять сюжет більш комерційним.

— Чи вважаєте ви, що японське кіно добре представлене на міжнародному екрані?

— На жаль, ні. Досі японські фільми приваблюють публіку певного роду — в основному це люди, які так чи інакше цікавляться Японією. Ми ж хотіли б зацікавити ширший спектр глядачів. Я хотів би, щоб люди дивилися мої фільми тому, що це хороші фільми, а не тому, що вони японські.