ЯК ПРАЦЮЄ МЕХАНІЗМ ЧЕСНОСТІ?

6 та 7 лютого в Києво-Могилянській Академії відбувався семінар «Захист авторського права в літературі і музиці», орґанізований Чільною українською молодіжною мистецькою аґенцією (ЧУММА) за сприяння програми малих проектів Посольства Королівства Нідерландів. Слоґан семінару вражав істинно буржуазною конкретністю: на плакатах і папочках під схематизованим чоловічком, що притискав руку до серця, стояло одне коротке слово — «Моє».

Радянська епоха проблему авторського права фактично іґнорувала. Словосполучення інтелектуальна власність викликала підозру обома своїми частинами: інтеліґент, носій інтелекту, ніколи не був у пошані через свою потенційну небезпеку для системи, а власність... з цим атрибутом капіталізму війна велася на всіх рівнях. Тому ніхто нічого особливо не охороняв. Не те щоб авторського права не існувало взагалі — просто оминути його не було проблемою. Прецедентів захисту інтелектуальної власності не існувало. З цієї точки зору, Союз, допускаючи таке інтелектуальне каперство, чимось нагадував стару Британську імперію — були тут і свої Дрейки, і свої Морґани. Проект аґенції ЧУММА виник, вочевидь, з усвідомлення парадоксальності сучасної української ситуації: ми вже, загалом, знаємо, що свої авторські права слід захищати, а чужі — купувати; бракує бажання займатися такими «другорядними» питаннями, а ще більше бракує людей, які знають як все це робити.

Перша ж лекція семінару, прочитана Христиною Маців, що представляла канадсько-українську юридичну компанію «Кравець-Левенець», стосувалася якраз загальних положень авторського права. Схематично все виглядає дуже просто: якщо хтось щось створив (навіть снігову бабу чи настінне ґрафіті), то цей об’єкт вважається авторським твором і охороняється відповідними законами не лише за життя автора, а ще років 70 після його смерті. Це означає, що ніхто, крім самого автора чи його мистецького аґента, не може показувати створене ґрафіті за гроші, наживаючись на інтелекті, інвестованому автором у його твір. Отже, у всього витвореного є правовласник і перш ніж приступити до відтворення, потрібно запитати на це дозволу і, відповідно, заплатити якусь суму за експлуатацію частки чужого розуму. Пані доповідачка особливий наголос робила на всюдиприсутності права: охороняється буквально все — і це дає змогу авторам, раз написавши популярні роман чи пісню, безбідно існувати на відсотки від їх тиражів. Кожен куплений «Гаррі Поттер» приносить своїй авторці та компанії-правовласнику зайву гривню-другу. З компакт-дисками складніше: навіть цієї гривні-другої від місцевого покупця ні Мадонна, ні Іґлесіас не мають.

Орест Бакайчук зі Львова представляв першу в Україні літературну аґенцію «Піраміда», котра володіє правами на видання творів Юрія Винничука. Це успішний бізнес — скажімо, сумарний наклад однієї з найкращих Винничукових книг «Легенди Львова» сягнув уже 20 тис. примірників. Власне, довкола практики літературних аґенцій розгорнулася найбільш показова для даного семінару дискусія. Автори цілком резонно переживають, що певна установа елементарно обдурить їх, дешево купивши права на їхні тексти, а потім розгорнувши ними прибуткову торгівлю. Прихильники аґентурних форм дотримання чесності пояснювали, що подібний продаж своєї інтелектуальної власності посередникам є, навпаки, доволі вигідним: автор продає все — права на друковані та електронні видання, покет-буки та комікси, навіть права на випуск футболок з першими рядками його вірша, — а потім забуває про всі ці проблеми і лиш отримує відсотки. Як краще продати створене — то вже клопіт аґенції. Звісно, є й незручності: якщо навіть найближчий родич автора захоче перевидати його книжку (чи пісню) для продажу, автор не зможе йому цього дозволити — брату і свату доведеться мати справу виключно з аґенцією. Крім цього, несподіванки автору не загрожують — треба лише добре читати договір, який тебе переконують підписати, — тоді потім не доведеться сумувати, що хтось безконтрольно експлуатує придуманого тобою коника-стрибунця. Врешті, підписуючи авторський договір можна проконсультуватись у фахового юриста!

Друга цікава розмова була саме з юристом. В Україні існує державна установа, яка займається наглядом за дотриманням авторського права, — Українська аґенція авторських та суміжних прав (УААСП). Саме там можна отримати консультацію і зрозуміти, що вам пропонують продати і скільки реально ви з цього матимете. Крім цього, автор може свій твір зареєструвати — внести у спеціальний фонд УААСП, як складають цінності на збереження в банку. Якщо пізніше хтось розтиражує придуману вами пісеньку на піратських CD — ви зможете подати на кривдника судовий позов, а зареєстрований в УААСП твір стане доказом у цій боротьбі за чесність.

Наступного дня повинен був відбутися «круглий стіл», де обговорювалися б претензії власників арт-кав’ярні «Остання барикада» до однойменної програми на «1+1». Можливо, в недалекому майбутньому на нас чекає новий виток цього скандалу. В будь-якому випадку справжня боротьба за права в нашій країні лише починається.