«Я роблю те, що може кожен»

У Дипломатичній академії при МЗС України нещодавно, за підтримки Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, відбулася презентація цікавого і маловідомого в широких колах проекту — «Шевченківська світлиця», яка на сьогодні стала вже третім осередком синергетично поєднаних шевченкознавчих досліджень, народознавчих творів і праць самого навчальному закладі України — від занедбаної сільської школи до престижного університету.

Чому першу Шевченківську світлицю було відкрито в Переяславі-Хмельницькому? Тому що саме на Переяславщині найвідоміший в українській історії кріпак, крім свого «Заповіту», перекладеного на сьогодні майже 200 мовами світу, став автором іще й 12 поетичних творів і семи малюнків-акварелей, серед яких, зокрема, «Вознесенський собор», «Михайлівська церква», «Андрушківські верби», «Церква Покрови у Переяславі», «Церква в Андрушках». До речі, Тараса-художника ми знаємо набагато менше, ніж Тараса-поета, Тараса-борця, Тараса — ліричного співця. Директор Національного музею Тараса Шевченка Наталія Клименко, яка також була серед почесних гостей цього святкового дійства, особливо підкреслила це. «Сьогодні надзвичайний день не тільки для автора презентації, Дипломатичної академії, а й для нашого музею, — сказала вона. — Адже для музейних працівників усе, що пов’язане з ім’ям Шевченка не тільки в Україні, а й далеко за її межами, — дуже дороге. Саме тому музей дарує сьогодні Шевченківській світлиці «Кобзар», текст якого побудовано так, ніби Шевченко сам його ілюструє, а також декоративну таріль, на якій зображено знамениту Катерину. Крім того, ми зробимо свій внесок і в те, щоб світлиця була наповнена експонатами, які допоможуть відчути не тільки Шевченка-кобзаря, а й Шевченка-художника». А щодо презентованої Б.Войцехівським книги пані Клименко сказала надзвичайно влучні слова: «Я роблю те, що може кожен» — так може сказати тільки людина, яка справді має на це право. Зважаючи на свій зрілий вік, Борис Михайлович міг би піти на законний відпочинок і спокійно вудити рибу або пасічникувати, але для цієї людини наша культура — річ надто важлива. Саме тому цей сивочолий чоловік продовжує працювати на Україну — діяти, а не просто говорити слова».