ВОЛОДАР КВН

Украинская лига — это «специальный вольерчик для украинцев, которые давно не показывают должного уровня игры, достойного высоко поднятой планки КВН»

«Александр Масляков соорудил «украинский вольерчик» КВН».

«Комсомольская правда в Украине»

«Хранители» КВН

У студентському житті України КВН посідає своє особливе почесне місце. У країні, де демократія пускає лише свої перші пагони, марно очікувати швидкого розвитку студентського самоврядування. А КВН уже сьогодні — територія вільнодумства та спротиву дурисвітству. Тому він одночасно є символом і рухом, який заміняє звичні для країн Європи й Америки кампусні братства, спільноти за інтересами тощо. Більше того, він сьогодні у нас за популярністю випереджає будь-які закордонні аналоги міжстудентських змагань, у тому числі й спортивних. Це в Америці герої університетів — баскетболісти та футболісти. Наші ж студентки свої серця віддають веселим та найкмітливішим.

У КВН в Україні грають давно і з самого початку успішно. Перша ж зустріч української команди з московською в 1963 році закінчилася такою впевненою перемогою українців, що наступний суперник із Ленінграда відмовився від своїх претензій щодо фіналу, і команда Київського інституту інженерів цивільної авіації отримала звання чемпіона сезону автоматично! Далі, до заборони телепередачі і після її відродження, аж до кінця минулого століття українські команди з різних міст не лише перемагали, а й були основоположниками різних напрямів та стилів гри. Такі собі класики КВН. Чому? Випадковість? Чи все-таки на це були свої причини?

На мою думку, для цього існувало міцне підґрунтя. Коли ми говоримо про культуру, то чомусь завжди вимірюємо її за вектором висоти. Вища-нижча. Але в даному випадку йтиметься про ширину культурного поля.

Ми так довго говорили про палицю русифікації й демонстрували синці від неї, що забули просту істину. У палиці завжди два кінці. Попри різноманітну шкоду, насадження російської мови на теренах України привело ще й до того, що практично все населення країни в 70—80 роках минулого століття, крім своєї рідної, володіло й однією іноземною мовою — російською. Причому на рівні доступу до першоджерел. Кажуть, що одна мова — це цілий світ. Отож, на той час кожен пересічний українець був володарем, як мінімум, двох світів. А місто, в якому, завдяки історичним обставинам, до цих двох культур тісно приєдналися єврейська, грецька, болгарська, молдавська, албанська, німецька, італійська культури, недаремно вважалося неофіційною столицею гумору. Це місто — Одеса. Місто, яке, до речі, подарувало кілька поколінь кавеенівських чемпіонів.

Що ж сталося за останніх десять років? Чому сьогодні головний кавеенівський авторитет так оцінює рівень українського КВН?

Почнемо з того, що цитата академіка російського телебачення може бути певною мірою справедлива стосовно успіхів лише тих команд з України, котрі беруть участь у його телевізійних проектах. Тут доречно буде нагадати, що відбір команд у телешоу проводить компанія «АМіК» під його ж, Маслякова, чуйним керівництвом. Може, не ті команди відбиралися?

Дві твердині КВН

Річ у тому, що насправді існує не один, а два КВНи. Один —це телевізійна передача, в якій протягом сезону задіюється максимум 15—20 команд. А другий КВН — це цілий рух, участь у якому беруть сотні команд. Певною мірою і до певного часу (до руйнації СРСР) вони були між собою тісно пов’язані і мали вигляд піраміди, основу якої становили молоді команди, для яких головною мотивацією й метою було сходження на освітлений телевізійними софітами олімп.

Та ось настав час розбудови України як самостійної держави. Багато що змінилося, у тому числі економічні, політичні та культурні пріоритети. Розпався і сформувався новий інформаційний простір. Мод-
но стало говорити «поїхав дах».

Але в ситуації з КВНом усе вийшло навпаки. Дах залишився на місці, а ось масовий КВН України як молодіжний рух пішов у той бік, куди й рідна держава. Може, не так швидко й рішуче, але назавжди. І розрив чимдалі збільшувався. За десять останніх років змінилася , зокрема, й мовна ситуація. Виросло нове покоління, яке з дитинства думає і розмовляє українською мовою, пов’язуючи з нею надії на майбутню кар’єру та життєвий успіх. Усе це не могло не позначитися на творчості молодих команд. Ментальність їхнього гумору в поєднанні з новими можливостями цілісного мовного середовища дали оригінальні плоди як за формою, так і за змістом. Виник дуже цікавий прецедент. Уперше КВН не залежав від конкретної мови. (Твердження Маслякова у вищезгаданій статті, що в Ізраїлі грають івритом, м’яко кажучи, перебільшені). Граючи українською мовою, наші команди вивели весь КВН на інший рівень. З якого можна не просто декларувати про міжнародний характер цієї гри, а й мотивувати тим, що коли грають українською, то можуть грати і англійською, китайською, мадярською тощо.

Тим часом «на телевершині» за інерцією догравали в інтернаціоналізм російською мовою і у великоросійському варіанті. Лили сльози за «нерушимим», гралися у свого окремого Президента. Потім почали будувати окремо взяту планету КВН. Але, цитую: «…государственным языком на планете КВН считается русский…». На цій планеті хохол об’їдався салом і обов’язково свердлив російську трубу з газом. Дійшло до того, що в так званій «збірній 21 століття» Україну представляв лише один громадянин нашої держави — Володимир Зелінський, якому відвели принизливо карикатурну роль. Зате, відповідно до найпримітивніших стереотипів російської глибинки, — у розкішних червоних шароварах.

Це якраз був час злету білорусів. Вони були тоді у фаворі. Зате грузини почали програвати. В основному на розминці. За 30 секунд їм потрібно було спочатку перекласти питання з російської рідною, а потім свою відповідь перекласти російською. Середня Азія смішила показною технічною відсталістю та акцентом. Росіяни сміялися з Єльцина, потім — із Чубайса.

Та ось жарти про сало й трубу московській публіці приїлися, і виявилося, що українці жартують не смішно. До того ж у них не вузькі очі і не темний колір шкіри. Тоді ухвалили рішення про створення Відкритої української ліги на телеканалі 1+1. У Києві українські команди знову стали смішними. До речі, як і нинішній фаворит «АМіК», — команда П’ятигорська. Але через чотири роки, з певних причин та за певних обставин, великий телевізійний КВН покинув канал 1+1 і Україну. Українські команди (аж п’ять із половиною) знову поїхали в Москву і зрештою всі опинилися в новому проекті «Прем’єр ліга», зробленому для розкрутки Олександра Маслякова-молодшого.

Повернення короля

Сезон телевізійного КВНу починається у січні в Сочі. Лише виступивши в невеличкому залі готелю «Жемчужина», команда має хоч якийсь шанс потрапити на телеекран. Нинішнього року в Сочі приїхало трохи більше 30 команд з України. Це одна десята від усіх учасників фестивалю. Після традиційного перегляду лише одна наша команда потрапила у телевізійний варіант гала-концерту. На фестивалі, де одна з російських команд склала гігантський портрет Путіна, а інша — з квітів карту Росії, виступи наших команд здалися організаторам блідими.

В результаті жодну з українських команд не запрошено до Москви, а для 14 із них було збудовано той самий «вольєрчик» Української вищої ліги на «Новому каналі». Пообіцяли, що «особой фишкой украинской лиги станет украинский язык». Це ніби й непогано, та ось пройшло дві гри, і на обох в журі сиділи люди, які зовсім не володіють українською мовою. Нікого й не здивувало, що на першому ж етапі вилетіли команди з яскраво вираженою українською ментальністю. Але гра є гра, і, погоджуючись на неї, ти погоджуєшся й на правила цієї гри.

Чим серце заспокоїться?

А що ж масовий КВНівський рух України сьогодні? Він сам по собі. Маслякову непотрібен. Але це не біда. Біда в тому, що український КВН, крім самих кавеенщиків, непотрібен нікому. Дивна складається ситуація. Сьогодні за масовістю й дієвістю КВН серед молодіжних змагань в Україні не має ні аналогів, ні конкурентів. Ледве помічають його лише в коридорах новоствореного міністерства у справах сім’ї та молоді й УНКМО. Десять останніх років регулярні змагання з КВН у країні проводить громадська молодіжна організація Асоціація «КВН України». Більш як у 50 містах країни відбулося близько чотирьохсот ігор чемпіонату, Студентської ліги та Кубка України. На членські внески студентських команд Асоціація проводить і турніри для школярів, видає методичну літературу, випускає свою газету. Десять років Асоціація працює на державу майже без її підтримки. А навіщо, кажуть чиновники, ви ж і так існуєте!?!

І тут 23 листопада 2003 року виходить розпорядження Президента про патронат над Всеукраїнським фестивалем КВК. Але такого фестивалю ніхто в нашій країні не проводить. Тобто патронат ні над чим? Згодом виявляється, що цей документ було підписано «під» серію комерційних телепередач на каналі «1+1», яку створюють у минулому гравці команди «95 квартал». Але для них хоч КВН, хоч КВК — все вже в минулому, що, правда, не заважає їм на афішах до своїх шоу зазначати: «Проводиться під патронатом Президента України». Що це? Просто нерозпорядливість чинуш? А може, необачний документ, який свідчить про перекачування державних грошей у сферу бізнесу чи навіть у тіньову?

Тут більше запитань, ніж відповідей. Тому замислюємося. По-перше: а чи не настав час, шановні пані та панове від молодіжної політики, щоб наша рідна мова перестала бути лише «фішкою» в пасьянсах московських телебізнесменів? Може, є нагода, під патронатом чи без нього, все-таки довершити піраміду масового українського КВНу у вигляді Національного телевізійного чемпіонату? Чи попросимо пана Маслякова зробити ще одну резервацію для української молоді? Ото була б штука! То був би прецедент, вартий Книги рекордів Гіннеса. Уявляєте собі, якби чемпіонат України з футболу проводила не Федерація футболу України, а федерація футболу Англії, і лише на тій підставі, що футбол придумали англійці? Або ж федерація Росії на чолі з паном Колосковим, як правонаступники Федерації футболу СРСР. Крім питань курйозності такої ситуації та гонору, існують значно серйозніші аргументи проти московського патронату над КВНом України. Один із них — в ідеологічному векторі програм, що їх створює «АМіК». На відміну від України, яка лише прагне вибудувати свою власну цілісну національну ідею, Росія після нетривалого сум’яття вирішила не мучитись із вигадуванням велосипеда, а повернутись до ідеї, яку було сформульовано чи не при Івані Грозному, — ідеї великоросів та збирання земель. Недовго мучили комплекси Сахарова й російську інтелігенцію. Більшість її добре почувається під царським триколором, двоголовим романовським орлом на гербі та зі сталінським гімном на вустах. Олександр Масляков не виняток із цієї когорти. Тому деякі його вподобання як істинного російського патріота викликають велику засторогу. Наприклад, якби в Америці показали по телебаченню виступ московської команди Російського Університету Дружби Народів, у якому більшість жартів побудовано на протиставлені білошкірих та людей з іншим кольором шкіри, причому явно не на користь останніх, — то навряд чи потім обійшлося б, як мінімум, без позовів до суду з обвинуваченням у расизмі. Чи інший приклад. Ще зовсім недавно, як зазначалося вище, білоруси були серед любимчиків масляковського КВНа. Але щойно виникли непорозуміння між Росією та Білоруссю, як команда з Красноярська демонструє в ефірі гостро сатиричний номер про Лукашенка і його неадекватну реакцію на слово «газ». І нічого такого особливого не сталося. І над Леонідом Кучмою кепкували. І Біллу Клінтону перепадало. А тепер згадайте, чи бачили ви в масляковському КВНі негативну пародію на Путіна? Не дає приводу? Усе в Росії гаразд? Тут можна довго сперечатися, свідомо чи несвідомо, випадково чи не випадково.

Або інша тема. Хітом політичної сатири в масовому русі КВН України нинішнього сезону була тема Тузли. В телевізійному КВНі її просто не торкалися. Чому? А може, заборонили її торкатися?

Саме тому, щоб не виникало таких запитань, Національний чемпіонат КВН України має бути проведений окремо від будь яких об’єктивних та суб’єктивних чинників подібного роду. Слід зазначити, що це буде не просто. Свого часу Олександр Масляков офіційно зареєстрував на себе бренд під назвою «КВН». Тепер, за міжнародними домовленостями, під якими стоїть підпис і нашої держави, тільки він та компанія «АМіК» мають авторське право на телевізійну програму під такою назвою.

Але, рано чи пізно, ці питання доведеться вирішувати. Лише одне непокоїть. Згадаймо 1963 рік. Тоді, подейкують, сам Щербицький стежив за підготовкою першої виїзної української команди КВН. Як стежив і за успіхами київських футболістів. І дивно мені, чому пращур українського політикуму, попри ідеологічні віжки, все робив для того, аби українці пишалися собою, а наші «юні» державні орли з висоти своїх крісел не можуть роздивитися ні молоді, ні гідності. Ні України.