ВІЗИТУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Історія кохання співачки з кабаре і зубожілого гуляки-графа, який дезертирував з аристократії в табір богеми... Монмартрська сага, де ніхто не помирає від бідності і сухот, де всі веселі й кохані, попри борги та кредиторів, — таке визначення можна було б дати опереті Франца Легара «Граф Люксембург», яка переживає зараз друге народження. У Росії визнали однією з найбільш вдалих прем’єр року виставу Новосибірського театру музичної комедії «Граф Люксембург» у постановці відомого петербурзького драматичного режисера Григорія Дитятковського. В Україні до монмартрської саги Легара звернувся київський Театр оперети. Як з’ясувалося, нас, як і раніше, зворушують богемні пристрасті: коли всі генії й усі голодні, життя тече швидше — куди там ситим буржуа... І як приємно в нинішню буржуазну епоху побачити на сцені зубожілого графа, який не знає, кому б тицьнути півмільйонного чека, що перепав йому! Бідність, позолочена веселощами, — виявляється, саме вона здатна зворушити сучасного глядача. А така бідність буває лише у богеми...

У київському Театрі оперети «Графа Люксембурга» поставив Петро Ільченко. Спільно з художником-постановником Наталею Кучерею режисер постарався подати життя богеми в максимально яскравій і блискучій упаковці. Щоправда, інколи від такої упаковки рябіло в очах: наприклад, здавалося дивним, що жебрак граф Люксембург (народний артист України Сергій Павлинов) на початку вистави має вигляд квітучого світського франта. Потім, коли по ходу дії графу всміхнулася Фортуна, його квітучий вигляд став цілком зрозумілим, але, втікаючи від кредиторів, навряд чи надінеш свій найкращий фрак... Так і хотілося сказати: «Не вірю», коли ще один голодний геній, художник Бріссар (заслужений артист України Микола Бутковський) нарікав на життя.

Зображена богема мала на диво благополучний вигляд — почасти таке благополуччя пояснювалося генеральною лінією постановки. А ця генеральна лінія полягала у тому, що все має бути на рідкість пишно й урочисто: з ефектними вставними танцювальними номерами і феєрверками. Втім, пишність цього спектаклю важко назвати недоліком — радше, перевагою. Звісно, хотілося б дотримання контрастів, але, примусивши глядачів зануритися в атмосферу карнавальних веселощів, творці постановки про контрасти забули. Вистава почалася з монмартрського карнавалу, а закінчилася феєрверком. Усі генії, усі ситі, всі щасливі — так можна було б сформулювати кредо зображеної в «Графі Люксембурзі» богеми.

У цій прем’єрній постановці було зроблено ставку на молоді голоси. За відсутності примадонни театру О.Камінської, яка співає в Європі, партія «богині Монмартру» — співачки Анжель Дідьє — дісталася талановитій студентці Національної музичної академії і солістці театру Олександрі Пашковій. У другому складі Анжель співає Єлизавета Гаврилюк — напевно, ще одна майбутня зірка української вокальної сцени. Ставка на молоді голоси виявилася більш ніж своєчасною: театр давно потребує юних талантів, здатних обновити й омолодити його репертуар. До того ж, як показала прем’єра, дебютантці-Пашковій вдалося створити гарний дует з народним артистом України Сергієм Павлиновим, виконавцем партії графа Рене Люксембурга.

На прес-конференції диригент-постановник спектаклю Володимир Шейко згадав про візит Франца Легара до Києва, що став уже легендарним. Тоді угорський композитор побував у Театрі оперети як глядач — тепер у репертуарі театру, окрім традиційної «Веселої вдови», з’явився ще один твір маестро. Нинішню прем’єру, за словами В.Шейка, присвячено знаменитому візиту Легара до Києва. Спогад про цей візит зобов’язує до розширення репертуару Київської оперети. Можливо, ми побачимо на її сцені й інші «ліричні опери» цього композитора. У кожному разі, хотілося б вірити, що «Веселою вдовою» та «Графом Люксембургом» справа не обмежиться... Адже не так і багато великих майстрів у жанрі оперети відвідували театр як глядачі. Тож якщо в глядацькому кріслі Київської оперети сидів колись сам Легар, не завадить скріпити ці приємні спогади постановкою, приміром, «Циганського кохання». Чекаємо...