Віталій Малахов: "У скандалі навколо Театру на Подолі є багато політичних чинників"

Художній керівник київського Театру на Подолі Віталій Малахов розповів DT.UA, чому ГогольFest не пустили у нове приміщення на Андріївському узвозі. Розповів також, як ставиться до свого зодчого дітища В'ячеслав Москалевський, інвестор проекту і бізнес-партнер Петра Порошенка.

Днями нова будівля Театру на Подолі - на Андріївському узвозі - знову опинилася в гарячих медійних зведеннях. ГогольFest, який планував показати в сучасному сценічному просторі 6 фестивальних проектів, не пустили на поріг. Це рішення міської влади. Мотивація - не готова документація про введення будинку в експлуатацію.

Багатьом знову стало сумно. Крім окремих діячів, яких поточні проблеми театру надихають на акції півроку.

Засмучений Троїцький заявив, що нинішній, десятий ГогольFest може виявитися останнім. А страстотерпець Віталій Малахов, художній керівник Театру на Подолі, як персонаж Чехова, несе свій хрест і вірує, що розум колись переможе, що суперсучасний європейський театр в історичному центрі столиці все-таки відчинить двері вже в цьому сезоні. Тим більше що нинішнього року Театр на Подолі, який став скандальною медійною зіркою, відзначає своє 30-ліття.

- Віталію Юхимовичу, мабуть, уперше за свою цікаву театрально-літературну практику я зіштовхнувся в наших реаліях з очевидним і неймовірним: зовні притомні люди вимагають знести вже готовий, технологічно оснащений сучасний театр. Просто пропонують зрівняти театр із землею. Як Хрущов, орудуючи екскаваторами, колись знищував художні виставки. Питання тут навіть не в архітектурній спірності творіння Олега Дроздова. Адже смаки різні. Запитання до вас: чому такі руйнівні ідеї - про знесення театру - стали можливими сьогодні? Що коїться у психології суспільства, якщо такі тези багатьма сприймаються не з жахом, а захоплено?

- У зв'язку зі скандалом навколо Театру на Подолі збіглося досить багато чинників. Як психологічних, так і політичних.

Деякі люди свідомо "капіталізують" у цей скандал свої зусилля - заяви, виступи. Бо, як мінімум, на хвилі таких скандалів про тебе хоч хтось дізнається. І надалі, можливо, навіть хтось розраховує на такому галасі зробити собі успішну кар'єру.

Упродовж тривалого періоду цих подій я багато про що думав і багато що аналізував. Природно, багато читав - документи, публіцистику, фейсбучні пости. Сформулював для себе кілька чинників, які й спровокували цей скандал. Безумовно, важливий чинник - люди, яким така архітектура щиро не подобається. І тут нічого не вдієш.

Я, звісно, проти того, щоб громадянські пориви використовували популістські гасла, свідомо нагнітали ситуацію, спеціально збуджуючи людей. Адже замість провокацій міг би бути діалог. Просвітницька робота. Зрештою, є ж круглі столи, за якими збираються професіонали, обговорюють проблеми і знаходять компроміси.

Не стверджую, але припускаю, що вплинули на скандал навколо нового будинку і політичні чинники. Це, наприклад, чинник боротьби з президентом Петром Порошенком. Можливо, окремих людей, котрі стояли під театром з 11.00 до 16.00, хтось проплатив? Доводилось чути і такі версії. Вони там простояли до березня. Потім, мабуть, гроші скінчилися? І скінчилися пікети.

- Хто в такому разі замовник пікетів і цих праведних громадських поривів?

- Хто замовник? Конкуренти. Політичні. Нова будівля театру - проект, який без Roshen був би неможливим! Це всім відомо. Далі продовжувати? Чи перелічувати конкурентів і опонентів, які на таких акціях заробляють очки?

Ще один політичний чинник - боротьба з Кличком. Цей театр теж можна використовувати в боротьбі, та ще й як! І я знаю, але поки що не хочу афішувати, прізвища реальних ініціаторів деяких акцій. Це люди, котрі абсолютно не тямлять на архітектурі, але в них своя мета.

Ще один важливий чинник - архітектурне середовище. Різні архітектори незадоволені з різних причин. По-перше, тому, що великі гроші, вкладені в будівництво цього театру, пройшли повз них. По-друге, тому, що з ними не порадилися. І в цьому, звісно, є помилка архітектора Дроздова, який вчасно не провів діалогу з професійним середовищем.

Я ж не кажу, що перед ними треба було плазувати. Але і в цьому середовищі є професійні люди, котрих я поважаю.

Загалом, багато чинників. Багато складових. Тому все це стільки й тягнеться і підживлює різних людей.

Скандал дає можливість деяким колишнім керівникам "Укрреставрації" знову й знову нагадувати про себе. Хоча ці ж люди колись, на прохання Януковича, вивели з пам'яток історії "Гостинний двір". І тепер цей "Двір" у жахливому стані.

Ми колись грали там, як ви знаєте. А тепер там нічого не будується. І ніхто нікуди не милиться. Можливо, ці колишні "реставратори" хочуть, щоб і новий будинок розвалився. Але цього не буде.

Одне слово, багатьом забаглося піднятися на гребені хвилі, інвестуючи свої зусилля в цю історію…

- Серед системних опонентів нового театру, в яких справді є свої вагомі аргументи, - чи багато, власне кажучи, корінних киян, аборигенів? Людей, прописаних безпосередньо на Андріївському?

- Це дуже цікаве запитання. Один журналіст недавно провів розслідування. І виявилося: з 12 постійних активістів "Громади", які не згодні, протестують і чогось вимагають, лише одна людина має стосунок до Андріївського узвозу. Решта пов'язані з абсолютно іншими районами.

Зрештою, я все розумію: можна критикувати "за", можна критикувати "проти" (як казав мій батько). Можна сперечатися про той-таки фасад. Але будь ласка, давайте пропозиції. Пропозицій немає. Крім однієї. Авторства людини, котра будувала Юрі Єнакіївському замки. А потім почала складати популістські гасла: мовляв, у театр не ходять під землю, а в театрі треба ходити до небес.

- Так, тут усе зрозуміло.

- Але ще розумієте, у чому річ? На багатьох людей справді впливають надумані й накручені образи - труна, саркофаг… Ось подивіться на Поділ, - для багатьох будинків характерні оцинковані дахи. У нас інший градус нахилу даху. І для фасаду використано виключно історичну цеглу зі спеціальними "клеймами".

- В'ячеслав Москалевский - власне, інвестор і ініціатор будівництва, а також бізнес-партнер Петра Порошенка. Як саме він реагує на цей багатосерійний фільм? Не каже вам: мовляв, навіщо я з цим усім зв'язався, навіщо мені знадобився цей театр?

- Він боєць. Усе чудово розуміє. І, до речі, востаннє, коли ми зустрічалися, він назвав мене миротворцем. Мовляв, мені слід бути активнішим, наполегливішим і частіше викликати поліцію на місце гарячих подій.

- Уточнимо "цифру грошей", вкладених інвестором у театр.

- 5 млн євро. Але тепер, у зв'язку з деякими додатковими технічними роботами, сума навіть збільшилася.

Я бачу, як п. Москалевський досить мужньо все це витримує. Причому що найбільше дивує? Мало хто згадує, й мало кого хвилює, що цей театр - подарунок місту. Без жодної вимоги якоїсь персональної реклами, офісного приміщення або спеціальної дошки пошани "Це побудував такий-то…".

Тобто приходить людина, хоче зробити для міста потрібну добру справу. І раптом дарувальникові опісля кажуть: вибачте, а нам не подобається колір упаковки на вашому подарунку…

- Якщо повернутися до історії "недопуску" Троїцького в нове приміщення - напередодні ГогольFest, що насправді відбулося?

- Теоретично, ми домовилися з Владом про співпрацю ще в лютому. Тоді ж передбачалося, що театр "запуститься" наприкінці сезону. Ми хотіли зробити все можливе, щоб ГогольFest показав тут свої європейські проекти. Тим більше що до нас приїжджали експерти, все вивчали. Їм дуже сподобалася сцена, технічне забезпечення. Але, як мовиться, розповіси про плани - насмішиш Бога.

Виникли проблеми. Є проблема електричної підстанції на Андріївському узвозі. Є проблема і з опаленням. Ці питання буде вирішено, вони вже вирішуються. Але ви ж розумієте, що на цьому місці 20 років розміщувався довгобуд. Це величезний період. І за цей час багато сталося змін на Андріївському, в самому місті, в технічних документах. І нам у процесі будівництва доводилося розсьорбувати всі ці проблеми й вади, нагромаджені за 20 із гаком років. Реально наш театр став замовником тільки з 2015-го. Доти нас де-юре в жодних замовниках навіть близько не було.

- Є хоча б умовний дедлайн, коли можна було б очікувати підписання документів про введення будинку в експлуатацію?

- Не хочу нічого загадувати. І далеко зазирати. Дасть Бог, це відбудеться. Принаймні ми не сидимо склавши руки - працюємо. Велика радість, що дуже багато людей нас підтримують.

- У цьому сенсі, чинник Подолу справді став якимось об'єднавчим для нашого досить строкатого театрального середовища. Навіть непримиренні опоненти лайкають за вас, щось пишуть, підписують, підтримують.

- Це добре. І навіть дивно. Я сам дуже не люблю скандали. Але так сталося, що в один із них потрапив - причому досить гучний. Хотів чесно добудувати цей театр (який доти відверто мучили два десятиліття), а вийшло, що розпочав перебудову громадської думки й естетичних принципів.

Одне слово, сподіваюся на краще. Сподіваюся на розум. Наразі закінчується державна експертиза. Всього ми їм передали 15 томів щодо нового театру, починаючи з фасаду. Впевнений, у нас буде найбільш законослухняна театральна споруда в столиці, оскільки навряд чи хто пройшов стільки серйозних експертиз, скільки їх ми проходимо.

- Тепер на новій сцені - старі декорації Данила Лідера з вашої вистави "Дядя Ваня". Мабуть, актори Подолу вже освоюють цей простір, репетирують. Багато акторів - як кішки. Вони нюхом відчувають енергетику приміщення. Що в цьому плані відчувають ваші артисти?

- Вони щасливі. Скажу таку штуку: з перших днів, коли можна було виходити на цю сцену, кожен із них став приносити з собою домашні капці. І навіть у цьому жесті я побачив якийсь особливий акторський трепет. Звичайне взуття вони залишали в гардеробі, а в новий зал заходили, як у свій новий дім, у легкому домашньому взутті. Актора не обдуриш! Я ж бачу, як їх притягує сюди.

Ось у цих декораціях "Дяді Вані", я впевнений, буде відновлено нашу знамениту виставу: нова редакція виникне сама собою. Бо вже на цій сцені буде і сніг, і дощ, і навіть ліс лікаря Астрова. Вистава отримає нове візуальне життя, а отже - нове дихання.

Я впевнений, таке ж нове дихання отримає і вистава "Сто тисяч" із Богданом Бенюком, якому я дуже вдячний за велику підтримку в наш тяжкий час.

До нас у театр приходять Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська. І вони тут готові грати. Бо великі актори завжди відчувають справжню театральну енергетику.

Ось буквально недавно до мене приходив один модератор, який збирався "мирити" мене з "Громадою". Хоча я ні з ким, зокрема і з ними, ніколи не сварився. Мене запитують: "Ви готові до переговорів?" - "А про що я маю говорити? У мене до них немає претензій". Ми ж репетируємо, готуємо вистави. І я нікого не хочу кривдити, дай Боже їм усім здоров'я.

Але, можливо, такі випробування послані і особисто мені, і театру як спосіб об'єднання, а також осмислення минулого й сьогодення.

Пригадую, на Новий рік, о 12 годині ночі, незадоволені прийшли до театру й принесли сюди вінок із чорною похоронною стрічкою, на якій було написано: "Помри, монстр!" Повісили це все на паркан.

А я подумав: це ж якою треба бути самотньою людиною, щоб на Новий рік не сидіти з родиною під ялинкою, а йти крізь сніг і негоду з цим поминальним вінком до театру… І я їх пожалів. Мені багатьох жаль.

- Рано чи пізно приміщення, за яке вболіваю не тільки я, не сумніваюся, повноцінно функціонуватиме. І, гадаю, тут буде задіяно не тільки одну сцену?

- У цьому комплексі передбачено чотири сцени. І для різних майданчиків є сучасні технічні пристосування. Не хочу, щоб це був якийсь "автономний" репертуарний театр. Мені хочеться, щоб тут створювали проекти яскраві сучасні режисери з інших театрів, з інших країн. Щоб тут відбувалися міжнародні фестивалі.

Днями до мене приходив наш знаменитий режисер Ростислав Держипільський. Він хоче показати в нашому новому просторі свого "Гамлета", якого захоплено приймали на Шекспірівському фестивалі в Гданську. І це далеко не єдина цікава пропозиція. Таких багато. Веду переговори з Андрієм Курковим, Андрієм Жолдаком. Є цікаві спільні ідеї з Анатолієм Хостікоєвим.

Театр повинен жити, а не існувати. Театр повинен бути відкритим.