"Вільяме, ти зробив так багато для цього грішного світу"

Цьогорічний випускний курс Дмитра Богомазова отримав театральну премію "Дзеркало сцени" - за найкращий акторський ансамбль у виставі "Дванадцята ніч, або Що захочете" В.Шекспіра (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра).

Павло Шпегун ще за дві години до вистави тиняється в порожньому фойє Театру драми і комедії, як привид замку Моррісвіль. Обличчя бліде від гриму, вростання в образ - максимальне. Причому задовго до третього дзвінка.

"А чого так зарано в театрі?" - "Я ж готуюся…" - "Усі б так готувалися".

Вистава денна, зазвичай її час у афіші - 15.00. Але щойно в інтернеті з'являються квитки, вони ж миттєво розлітаються. І Мала зала театру заповнюється глядачами вщерть. Незважаючи на те, що в постановці не задіяні зіркові серіальні актори. Незважаючи на те, що шекспірівський сюжет багатьом відомий бодай із давньої радянської екранізації (в якій грали Клара Лучко та Алла Ларіонова).

"Дванадцята ніч", народжена десь так 1600 року, безумовно, вічна комедія з секретом, зі жменькою родзинок, які постійно приваблюють режисерів, акторів. Бо ж ті митці таки відчувають у шекспірівській шараді - з перевдяганнями та перевтіленнями - щось приховано серйозне та містично-секретне. І шекспірівська країна Іллірія- то, можливо, теж насамперед потаємна територія Ілюзії, де всі колись були б щасливими, закоханими, спорідненими. Де навіть дивакуватий Мальволіо у жовтих панчохах знайшов би те, що шукав.

Цій виставі режисерів Дмитра Богомазова та Андрія Самініна трохи більше року. Народжувалась постановка як суто студентська робота - з участю ще "дітей" 3-го акторського курсу КНУТКіТ ім.І.Карпенка-Карого.

Власне, це курс Богомазова-Самініна. І сьогодні кажуть, що це вже майже "легендарний курс", який довів свою спроможність низкою студентських вистав - за творами Піранделло, Вампілова, Шекспіра.

Створити б із ними новий театр. Як створювали такі театри, наприклад, у 80-90-ті. Але хто ж у таке інвестує?

Тому дуже-дуже скоро вони розлетяться в різні театри, на знімальні майданчики. І, власне, "Дванадцята ніч", яку вони грають у неділю
10 червня 2018-го (а після вистави саме й відбулося нагородження курсу премією "Дзеркало сцени") - то майже історична, символічна "випускна" вистава.

10 червня - вони ще "трохи" студенти. А вже зранку, після "ночі", - вони професійні самостійні актори.

Тому у спекотну неділю, відчуваючи переломний момент, грають особливо натхненно. Ритм вистави не форсують, а ніби умисне хочуть посмакувати й розтягнути виставу в часі, бо ще ж нескоро зустрінуться знову.

Втім, художній керівник Театру драми і комедії Едуард Митницький хоче, щоби ця вистава згодом посіла гідне місце в репертуарі. Вірю, що так і буде.

Як завжди, навіть у спеку глядачів хоч греблю гати. Серед них - популярні київські актори, режисери, продюсери.

Імпровізаційне нагородження (після вистави) - як знак оклику після їхнього навчального періоду, під завісу сезону.

Нагадаю, що премія "Дзеркало сцени" - це ініціатива газети "Дзеркало тижня. Україна". Мета премії - медійно підтримати яскраві тенденції в сучасному українському театрі: незалежні арт-проекти, молодих режисерів, молодих акторів. Якраз цьогорічна тема премії і присвячена кращим роботам молодих акторів у виставах київських театрів 2017 року. Експерти, серед яких театральні критики та журналісти, майже одноголосно вирішили, що переможець - саме акторський ансамбль "Дванадцятої ночі". По-перше, всі вони молоді й перспективні. По-друге, це справді вистава-ансамбль, де солістом міг би бути кожен. І, по-третє, безумовно є символіка ще й у тому, що після "ночі" народжується новий театральний "день", який пов'язуватимемо і з ними, з молодими акторами цієї постановки. Отже, всіх їх і назву (згідно з афішею): Макар Тихомиров, Марія Заниборщ, Анастасія Пустовіт, Христина Люба, Олександр Рудинський, Павло Шпегун, Олександр Коваль, Олександр Бегма, Михайло Дадалев, Євген Григор'єв, Олександр Боднар, Артем Шемет, Максим Кириченко, Борис Савенко, Ганна Павлик, Олег Гоцуляк.

Упродовж вистави режисер Дмитро Богомазов займає місце ніби осторонь - за спинами глядачів, за крайнім рядом партеру. Дві дії він спостерігає за феєрією та вибриками "Дванадцятої ночі": погляд серйозний, навіть нетиповий для споживача комедії. І, вочевидь, у такому погляді є відчуття ситуативної розлуки з улюбленим курсом, кращими учнями. Бо час летить стрімко. Ще вчора їх навчали "сценмови". А вже сьогодні вони будь-кого навчать, знімаючись у серіалах, телевізійних проектах. І повсякчас повертаючись у свою "Дванадцяту ніч".

І ця постановка - для них - як химерна інкрустована чорна скринька (власне, дія й відбувається в чорному просторі). Лишень відкриєш цю скриньку - звідти лунатиме шекспірівська музика, звучатимуть шекспірівські жарти. Вистава їхньої мрії і їхнього гарту - це постановка на гнучкому перетині буфонади й лірики, музичних імпровізацій та комедії масок.

І, можливо, найголовніше: їхня власна комедія навіяна суто дитячим азартом, молодою енергією. Це ніби гра у грі, це творча молодість, яка ніби жартома складає серйозний шекспірівський іспит.

Тим часом Павло Шпегун (пан Ендрю Трясощок) уже з головою впірнув у свій шекспірівський образ, бо його герой - жвавий моторчик нічної зграї хуліганів, серед яких пан Тобіас Риг, Фабіан. Уже після вистави я запитую Павла:

- Як гадаєш, а яким лицедієм був сам Шекспір - посереднім чи геніальним?

- Якщо Шекспір насправді існував, то був він, мабуть, нерозкритим генієм! Тому що його тексти - ще й акторські. Їх міг написати тільки геній. І, очевидно, він їх не тільки писав, а ще й сам програвав!

- А хто з популярних акторів (усього світу) міг би бути "ідеальним" - Гамлетом, Ліром, Ромео, Леді Макбет?

- Ой, я навіть не знаю, хто міг би з цим упоратись. Але мені особисто було б цікаво побачити в ролі Гамлета - Тома Харді, в ролі Ліра - Крістофера Лі, в ролі Ромео - ще молодого Хабенського.

- А Леді Макбет?

- Можливо, це Ксюша Жданова?

***

Актриса Анастасія Пустовіт грає у "Дванадцятій ночі" Олівію, красуню-графиню з таємничої Іллірії. І ось про що я її запитаю:

- Анастасіє, ті знання та вміння, які ви отримали в театральному, знадобляться у вашій подальшій кар'єрі? Коли, наприклад, масове кіновиробництво вимагає зовсім іншої "школи?

- Майстри дали нам розуміння, що таке професія актора в принципі. Навчили, як працювати з усім своїм наявним інструментарієм - голосом, тілом, темпераментом. Як працювати з глядачем, з його настроєм. Також важлива робота з атмосферою. Зараз, наприклад, я розумію, як вибудувати певну роль - уже самостійно. Чимало часу ми й навчалися працювати самостійно. Перебрали стільки текстів, що на весь університет вистачило б!

- А в чому, на твій погляд, секрет популярності вашої "Дванадцятої ночі"?

- Насамперед - це режисерська вистава. Там усе прораховане, вибудуване. Глядача захоплює режисерський стиль, приваблює ім'я Богомазова. Ну і, звісно, є ще й наша "молода команда".

- А якби Шекспір переглянув вашу виставу? То яку б міні-рецензію він написав?

- "Актори у виставі використовують усі ігрові можливості. Тут неочікувано прекрасне музичне рішення. Є чудова робота з залом у стилі моєї п'єси. Але у чому ж моя таємниця?"

***

Ще один герой цієї "Ночі", харизматичний Михайло Дадалев, він грає Фабіана, мешканця дому Олівії.

- Михайле, якби була можливість, то які шекспірівські ролі ти б вибрав сам для себе?

- Якщо дивитися очима актора - то це Авфідій у "Коріолані". Ще, можливо, Яго в "Отелло". А якщо очима режисера - то це Ланс у "Двох веронцях" та Малкольм у "Макбеті".

- Уяви, що тобі запропонували зіграти Гамлета, але не в столиці, а в Коломиї або в Ніжині, - поїхав би?

- Все залежить від часу, настрою. До того ж "Гамлет" - величезний художній виклик. Важливо, яку роль грають митці, причетні до цієї імовірної постановки, - режисер, партнери. І якщо реально дивитися на ситуацію з деякими театрами в країні - то спочатку треба подумати, чи варто їхати в ті театри.

- А що думаєш про власний театральний шлях після університету? Як би твої рефлексії описав Шекспір?

- Звісно, є мрія потрапити в чудову театральну трупу. Є бажання гастролювати з виставами Україною, іншими країнами. Хочу не втрачати зв'язків із однокурсниками та своїми майстрами. А якщо ні про що не мріяти, то треба просто працювати.

Мені здається, Шекспір у такому разі був би доречний, коли згадати монолог Віоли: "О Время, разомкни коварный круг! Для сил моих твой узел слишком туг!"

***

Без перебільшення, камертон "Дванадцятої ночі" - блазень-віртуоз, якого грає Олександр Бегма, драматичний актор і чудовий музикант.

- Сашко, а який шекспірівський герой найближчий тобі - за характером, манерами, світовідчуттям?

- Мій складний внутрішній організм передбачає відразу двох шекспірівських героїв. Меркуціо з "Ромео і Джульєтти" та князь із "Дванадцятої ночі", заручник своїх любовних страждань.

- А якби Шекспір з'явився сьогодні, в наш час, то про що б він писав свої трагедії чи комедії?

- Вільяму Шекспіру, на жаль чи на щастя, зараз тем вистачало б! Адже тема людських цінностей і моралі в наш час потребує саме шекспірівського мислення й шекспірівського слова. Як у комедії, так і в трагедії.

- Пригадай один зі своїх улюблених шекспірівських сонетів, у якому є справжня музика.

- "Ніколи не хвалю любов мою - її нікому я не продаю!"

***

І ще один колоритний персонаж із шекспірівського нічного карнавалу - пан Тобіас Риг, якого грає Олександр Рудинський. Якого, своєю чергою, позаочі образно й ніжно колеги називають "Рудий".

- Що в акторській професії у тебе викликає захват, а що - зневагу?

- Мені 21 рік, тому зневаги ні до кого й ні до чого я не відчуваю. Звісно, можу бути незадоволеним, але насамперед - тільки собою.

- А яка, на твій погляд, роль у шекспірівському репертуарі найцікавіша та найпривабливіша - зокрема для тебе?

- У Шекспіра кожна роль чимось приваблива. Питання лише в тому - в який період свого творчого життя ти це зіграєш. І чи зіграєш взагалі. Безумовно, я мріяв би про Гамлета, Яго. Хтось би мріяв про інші ролі. Навіть вартового в Шекспіра можна зіграти так, що це справді буде Шекспір!

- А якби ти зустрів уві сні Вільяма нашого Шекспіра, то що б ти йому сказав?

- Я б сказав йому: "Вільяме, пролетіли століття, а твої тексти і ставлять, і цитують, від них не втомлюються, бо вони повсякчас незбагненні. Вільяме, ти зробив так багато для цього грішного світу…"