Вікторія Лук'янець: "Голос треба нагострити самурайським мечем!"

15 лютого, 2013, 19:40 Роздрукувати Bипуск № 6, 15 лютого-22 лютого 2013р.
Відправити
Відправити

Відчувається зміщення акцентів. Більш усе іде на поверхню, на картинку. Розкрутка, преса, блискуча постановка, блискучий артист без зморшок. Словом, гламур. А хіба справжнім поціновувачам це потрібно? Але все прийде в норму. Я в це вірую. Адже справжнє не вмирає.

Вікторія Лук'янець: "Голос треба нагострити самурайським мечем!"
Вікторія Лук'янець

Вікторія Лук'янець днями завітала до Києва аби взяти участь у проекті "Українські оперні зірки в світі". У "Травіаті" Дж.Верді (на сцені Національної опери) вона вийшла, звісно ж, Віолетою. Це одна з її коронних партій. Втім, у репертуарі співачки понад 50 провідних партій різних авторів. А її гастрольні графіки розписані заздалегідь. Вікторія Лук'янець співпрацювала з такими видатними майстрами, як Рікардо Мутті, Бруно Кампанелла, Пласідо Домінго, Хосе Каррерас. Лучано Паваротті із захопленням написав про нашу співачку у своїй книжці. Сьогодні Вікторія проживає у Відні. У неї багато контрактів з європейськими імпресаріо. До того ж, Лук'янець викладає у Віденській консерваторії. Але, звісно, нашу європейську оперну знаменитість завше тягне додому. До Києва. Тут на неї чекає мама, численні шанувальники її прекрасного вокалу…

- Пані Вікторіє, у Києві вас почули у опері Верді. А які інші оперні твори сьогодні у вашому найбільш активному репертуарному обігу?

- Репертуар змінюється. Відпали партії: Цербінетта в опері "Аріадна на Наксосі" Штрауса, Джільда в "Ріголетто" та Амелія в "Балі-маскараді" Верді. А додалися, навпаки, мелодраматичні партії: Норма, Анна Болейн, Елізабет в "Роберто Девере" Доніцетті. Лишилась Лючія в "Лючії ді Ламмермур" Доніцетті.

Намагаюся робити більше концертних програм. Якби була можливість, то заспівала б і арію Чіо-Чіо-сан з опери "Мадам Баттерфляй". В Токіо співала це в концерті: публіка була зворушена.

- Колеги кажуть, що ви надзвичайно мобільна артистка. І завше, самоорганізувавшись, можете відгукнутись на найекстремальнішу пропозицію виступити на тій чи іншій сцені?

- Ця все завдяки вихованню. Мій учитель в училищі ім.Глієра - Іван Паливода.

Якось був концерт у Копенгагені (у 2007 році). Телефонує опівдні мій імпресаріо: "Вікторіє, в Копенгагені увечері "Травіата", зможете приїхати?" Сказати "можу" - треба відповідальність мати. А тут кава заварена - я саме збиралася снідати. Донька замовляє мені електронний квиток, і ввечері я вже в оперному театрі.

А якось мені телефонують із Франкфурта: "У нас "Царева наречена"! Марфу нікому співати!". А на Заході на "Цареву наречену" знайти виконавицю важко, це російська музика, Римський-Корсаков. А я цю партію не співала вже 15 років. Думаю, гаразд - повторю... І хоча б одне слово вилетіло! Якось партнер-італієць зробив мені комплімент: "Вікторіє, ви як червоне вино - з роками ще краще".

А директор Штаатсопер колись зауважив: "Вікторія не тільки співає на сцені, а й танцює"… Взагалі на Заході опера дуже рухома.

- На Заході опера не тільки дуже рухома, а часто шокуюча… Як ви ставитесь до різних радикальних версій класичних опер на європейській сцені?

- Чудово. Тільки, щоб за цим була думка. Коли у Відні була прем'єра "Травіати", то режисер хотів поставити все в японському стилі - гейші, орнаменти. Потім у нас була з ним зустріч. Він подивився на мене й каже: "Мені потрібна Віолетта, її очі, її спів… І більш нічого". І він зробив сценічне рішення: натягнув тюль і все прибрав туди. А перед тюлем на сцені стояло навіть не ліжко - кушетка. Дійство відбувається наче уві сні Віолетти. По суті, це була моноопера. І моєму партнерові треба було співати все за тією завісою. Ця постановка справила на молодь велике враження. Ходили по п'ять, по сім разів…

- До речі, як ставитеся до творчості медійно розкручених оперних співачок - Анни Нетребко та Анжели Георгіу?

- З Анжелою Георгіу в мене склалися чудові дружні стосунки. З нею співали в парі "Травіату" в опері Бастилії. В неї була прем'єра, а в мене другий-третій спектакль. Потім я поїхала додому на Новий рік, раптом дзвінок: "Анжела відмовилася від спектаклю…" Довелося виручати. Там теж була дуже сучасна постановка, останню дію перенесли в госпіталь. А з Анной Нетребко… Не знаю, чи вона це пам'ятає, але ми ще на початку 90-х виступали в Большом театрі Росії. Велика Ірина Архипова презентувала концерти. Анна тоді співала Царицю ночі на початку концерту, а я Джільду в дуеті з Миколою Путіліним наприкінці концерту. У Нетребко чудовий від Бога наповнений тембр голосу. Але нині вона перейшла на більш драматичні партії.

- Цікаво, а в нашій Національній опері, на ваш погляд, є сопрано з таким потужним потенціалом, який міг би бути затребуваний в Європі вже завтра?

- У нашому Київському театрі є драматичні сопрано. Наприклад, у січні минулого року "Аїду" в Ла Скала відкривали дві українки - Людмила Монастирська і Оксана Дика. Монастирська - це остання випускниця мого вчителя Івана Гнатовича Паливоди. А Дика - вихованка Марії Стеф'юк. Просто блискуча школа! Так, Київська опера має голоси, які можуть бути представлені на західних оперних сценах.

Але ж і в рідному театрі за честь працювати - і гастролі, і сцена чудова, і партії, і публіка. Може багато кому й не треба на Захід? Адже бути там самому як тому циганчаті - теж важко.

- Ви викладаєте у Віденській консерваторії. У чому особливості вашої педагогічної діяльності?

- У мене тридцять студентів тринадцяти національностей. Приємно, що у молоді є потенціал. Наприклад, дівчина з Кореї заспівала прем'єру однієї сучасної опери у Відні. Неперевершено! Загалом корейці більш холоднуваті, але технарі, трудяги. Хай не в такому теплому репертуарі, як Лючія чи Джільда, але в модерновому можуть бути лідерами. І критика була прекрасна… Мене, до речі, свого часу багато критикували. Були такі директори, які казали: мовляв, "завеликий" голос, аж через стіни пробивається. Якщо є своя особистість, куди ж її заховаєш? Доводиться працювати, щоб була і палітра, і ніжні кольори…

- Свого часу, великий Лучано Паваротті досить тепло написав про вас у книжці своїх спогадів… Часто пригадуєте зустрічі з ним?

- Лучано Паваротті було 63 роки, коли ми разом співали "Бал-маскарад" Верді. Спочатку я ніяковіла перед великим тенором. Навіть боялася вийти на сцену. Він це помітив. І покликав мене італійською: "Маленька дівчинко, підійди до мене... Я так зрозумів, що це мій Оскар!" А я співала партію Оскара. Так, потім у своїй книжці він і написав: "Голос Вікторії було чути на острові Капрі".

У нас з ним був гарний контакт. Коли співала "Травіату" в Метрополітен-опера, а він у цей же час - Андре Шеньє в однойменній опері Джордано, то я зайшла до нього в гримерку привітатися. Він мене прийняв, приголубив... Такі епізоди дуже запам'ятовуються…

- Ви, очевидно, читали у ЗМІ про драматичні події в Росії, у Большом театрі… Коли над керівником балету брутально познущались. Як гадаєте, такі ситуації можливі на царині європейського музичного театру?

- Справді, я про цей жахливий випадок читала в австрійській пресі. До того ж Сергій Філін лікується в Німеччині. Здається, я не чула, аби таке могло статися на Заході. Гадаю, все залежить від атмосфери в театрі і навколо театру. Інтриги і конкуренція є скрізь. Але щоб так? Це ж митець! Божа людина! Такий талант. Ну навіщо! Щось в нашому часі змінилося. Змістилися моральні цінності.

- А ви особисто відчуваєте конкуренцію в музичному театрі?

- Відчувається зміщення акцентів. Більш усе іде на поверхню, на картинку. Розкрутка, преса, блискуча постановка, блискучий артист без зморшок. Словом, гламур. А хіба справжнім поціновувачам це потрібно? Але все прийде в норму. Я в це вірую. Адже справжнє не вмирає.

- Відносно недавно ви були суддею в українському телешоу "Зірки в опері". Вважаєте корисними такі проекти?

- Чесно скажу: більше в жодних шоу брати участі не хочу. Думала, цей проект буде спрямований на допомогу молодим співакам… Але шоу закінчилось, і де вони? Ви чуєте про цих людей? Про Ірину Кулик, яка була в парі з Олександром Пономарьовим? Не чути й про Влада Павлюка (пара з Джамалою). Хіба людині дали шанс заспівати виставу, підготувати свій концерт? А в цього хлопця величезний потенціал. Він просто талант. Нещодавно я була у Львові… Запитала: "А як там ця дитина - Юлія Лисенко, котра співала в парі з Валерієм Харчишиним?" Мені сказали: "Ми її підтримуємо. Вона зараз співає прем'єру "Любовного напою" Доніцетті". І мені було приємно це чути. А про решту учасників взагалі не чую. Хоча сам проект цікавий. Потім його стали показувати о першій годині ночі. Так, всюди писали, що це "неформат!". А я вважаю, що особистість і мусить бути "неформатом".

- Пані Вікторіє, ви вже давно проживаєте у Відні… Що б могли розповісти про свою сім'ю, про своє повсякденне життя у Австрії?

- У Відні я вже 20 років. Тут і моя сім'я - чоловік Юрій, донька Даруся. Важливо, що є робота, є можливість віддавати свою творчу енергію. Моє життя - постійна підготовка до концертів, до вистав. Наприклад, 22 лютого буде бал у Президентському палаці, мене запросили виступити: організатори - ООН і ОБСЄ.

Лише в 45 років почала водити авто, склала іспит на права. Причому не "за сало" - як у нас... Там, в Австрії такого немає! Спочатку плакала, бо три рази не могла скласти практику. Але взяла додаткові уроки і таки склала! Все дуже просто - треба ставити перед собою мету і намагатися її виконати.

Донька Даруся вже асимілювалась в Австрії. Що зробиш? Звісно, вдома ми розмовляємо виключно українською. Якось я її запитала: якою мовою думаєш і сни бачиш? Вона відповіла, що, мабуть, німецькою. Школа, гімназія, університет - це відкладається.

В Києві залишилась тільки мама. Отож є завжди до кого їхати. Мама перед київським концертом плакала, бо на запрошенні був напис: "Лук'янець, одне місце". Батько помер два роки тому. Поклала це запрошення під його портрет: "Бачиш Ваню, сама…" Моя донька до Києва приїздить влітку. Навіть її друг Пауль був уже тут, йому сподобалось.

- Чи дотримуєтесь певних ритуалів перед виходом на сцену?

- Лише молитва. Яке це щастя прийти до віри, до Бога. Це дуже велика підтримка, коли можна піти в храм - і православний, і греко-католицький. Мені дістало снаги і причаститися, адже перший крок зробити завжди важко. Але потім як добре! І постую я тепер з насолодою. Чоловікові кажу: "Скоро починається великодній піст…" - "Знову піст? Нещодавно був!" А от для мене велике щастя знаходити в цих відмовах насолоду. Не пам'ятаю, хто сказав: "Зроби так, щоб кожного дня ти відмовився від чогось маленького. Тоді звільняється місце для великого, духовного". Хіба людині так багато треба? Я аскет. Питаю насамперед із себе. У мене в класі аж вісім японців. Я їм кажу, що голос треба не налаштувати, не розспівати, а нагострити самурайським мечем.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК