ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ ДИСКОГРАФІЯ БОРИСА ГМИРІ

Напередодні 100-річного ювілею від дня народження Бориса Романовича Гмирі побачили світ ще три компакт-диски із записами його голосу, які загалом містять 65 творів. Їхню програму склали, відповідно, українські народні пісні в супроводі Капели бандуристів України, оркестру народних інструментів та українські пісні й романси з різним супроводом. Записи ці цінні ще й тим, що серед них багато «живих», зроблених по трансляції у Києві та Москві. Проект здійснено за сприяння народного депутата України Анатолія Матвієнка, який є президентом фонду «Україна Інкогніта». Таким чином, випущено вже шість альбомів із записами співака. Підготовлені ще чотири премастерінги, на яких представлено російські народні пісні, класичні та старовинні романси. Все це — записи з фонотеки Бориса Гмирі, реставровані професором Національної музичної академії Борисом Архiмовичем та президентом Фонду Бориса Гмирі Ганною Принц.

Найкращі свої виконавські здобутки, реалізовані в оперній і камерній музиці, Гмиря переніс на народнопісенний репертуар. Благородне, філігранне звуковедення, виразне фразування на «безмежному» диханні, духовна високість і чистота — всі ці риси вирізняють українську народну пісню у виконанні Гмирі.

Як можна визначити підхід співака до інтерпретації народної пісні? До якого арсеналу засобів виразності він вдається? У вокально-технічному сенсі Гмиря, безперечно, залишається тут у рамках суворого академізму. Занурення вглиб змісту, увага до деталей, особливо до чистоти звучання слова — всі ці сторони виконавської концепції Гмирі ріднять його інтерпретації українських пісень з трактуванням класичних романсів. Адже в романсовій літературі в межах камерної мініатюри за лічені хвилини треба встигнути передати характер, емоційний стан, метафоричність поетичного тексту. З іншого боку, внутрішній запал, що відтворюється в співі Гмирі, змушує згадати про спорідненість з оперним жанром. Зокрема, ця спорідненість знаходить вияв у двох основних формах — в ігрових, характерних, жанрових сценах, зображених у деяких піснях, а також в напруженому психологізмі, властивому низці трагічних пісень.

Справжнім потрясінням стає фінальна фраза проспіваної Гмирею пісні «Ой зійди, зійди, ясен місяцю»: «Ой світе ясний, світе прекрасний, як на тобі тяжко жити, а іще тяжче молодесеньким, не нажившись, умирати». Тут нам явлено не просто частину цілісного образу, а життя, прожите протягом пісні. Ми маємо справу не з відстороненою деталлю, не з «локальним» естетичним ефектом. Перед нами постає художній тип в усій його багатогранності. Неначе ліричний герой пісні раптом перетворюється на головного персонажа драми, яка розгорнулася перед нами на повну силу, але лише протягом кількох пісенних куплетів. Зрозуміло, якої внутрішньої роботи і якого вокального відточення на репетиції вимагала така досконалість. Зачарованість наївно-безпосереднього звернення «Ой світе ясний…» миттю змінюється скорботним «як на тобі тяжко жити» і далі — безмірно щирим і відвертим, довірливим «…не нажившись умирати». Тут відчуваємо швидкі зміни стану — витончений артистизм, неймовірно глибоку психологізацію змісту тощо. Ці прийоми не властиві повсякденному побутуванню народної пісні. Вони привнесені Майстром, здатним творити голосом справжні дива. Ось у цьому і полягає своєрідність прочитання Гмирі — він прагне максимально вживати наявні вокальні ресурси, аби перетворити народну пісню на шедевр, що набуває якогось піднесеного, барокового звучання.

Разючим прикладом є пісня Глінки «Не щебечи, соловейку». Тут ми чуємо сокровенне звернення, вимовлене від самого серця з приголомшливою довірливістю. Зазвичай в цій пісні текст трактується співаками як суто поетична умовність. Всі поспішають виявити мелодичну красу твору і співають, намагаючись лише демонструвати красивий звук та кантилену. У Гмирі ж все серйозно, без тіні демонстрації вокальних даних та поблажливості до виконання. Таке бачення змісту твору з проникливою силою передає почуття самотності. Тужливе зізнання не потопає в мелодії, не розчиняється в рівномірному чергуванні куплетів. Зворушливість співу Гмирі має цілком зрозумілі витоки — адже він ніколи не намагався «пристосовувати музику до себе», як це робить більшість вокалістів. Він, навпаки, сам залишався відданим служником музики і сам рухався назустріч їй.

До романсової лірики наближує співак пісню на слова Олександра Олеся «Сміються, плачуть солов’ї» в обробці Германа Жуковського. Як зазначено на диску, цей романс композитор і співак присвятили дружині Бориса Романовича Вірі Августівні Гмирі. Тут сам виклад вокальної партії і фактура супроводу спонукають виконавця до більш академічного трактування. Куплетність сполучається з елементами наскрізного розвитку. Тому ця пісня виглядає досить осібно серед решти пісень, записаних Гмирею.

У пісні «Побратався сокіл» в обробці Кабаніхіна Гмиря виявляє епічне розгортання сюжету. Щемливе завмирання фрази наприкінці кожного куплету нагадує про традиційні прийоми виконання схожих пісень лірниками. Співак знову залишається вірним своєму підходу до змісту народної пісні. Образи, що мисляться як знакові, умовні, постають перед нами у зримій конкретності. Історія про те, як сокіл втратив діточок, залишає достатньо простору для уяви слухача. Співак оповідає цю скорботну притчу як справжню історію свого народу, а не розповідає про пташине безталання. Саме тому й зворушує нас ця пісня, бо, вмістивши високу художню правду, вона вмістила і всі нещасні людські долі, про які її було колись заспівано.

Пісню «Чорнії брови, карії очі» в обробці Надененка Гмиря зовсім позбавляє емоційного надриву, який ми звикли відчувати в трактуваннях інших співаків. Несподівано цей твір перетворюється на пісню-роздум. Риторичні запитання, що містяться в ній, у Гмирі начебто звернені до самого себе. І знову — все включене в ліричний образ, навіть відчайдушне «Чи може й справді ви знахарі?». Все тут правдиве й переконливе і йде «від першої особи», а не промовляється поспіхом у гонитві за голосовими ефектами.

«Ніч яка місячна» у виконанні Гмирі давно стала взірцем інтерпретації народної пісні. Безмежне захоплення викликає та ніжність і любов, які Гмиря вкладає в слова, звернені до коханої. Теплота і доброта, якими переповнена ця пісня, можуть чимало повідати уважному слухачеві про внутрішню сутність і людські якості самого Гмирі як особистості...

Співак розповідав, що його знайомство з народною піснею відбулося в ранньому дитинстві, тоді, коли він ще не зовсім умів говорити, але співати уже співав… Зізнавався, що навіть не помічав, коли саме слухав і запам’ятовував українські пісні. Цей факт свідчить, що виконавські знахідки Гмирі в народній пісні є виключно органічними.

Якими ж є темброві, звукові особливості співу Гмирі в народних піснях? Динамічне нюансування не припускає жодного форсування, все виспіване і вимовлене максимально чітко і дуже бережно. Цей трепет живої душі полонить нас з перших же звуків. Варто нагадати, що зустрічний шлях народної пісні й академічного вокалу почався ще з тих часів, коли народні пісні обробляли Гайдн, Бетховен та Брамс. Гмирі пощастило втілити українську пісню як природний атрибут — безсмертну душу співучої української нації. Глибинну музикальність і красу мелосу української пісні він доніс до слухача в первісному вигляді. Співак не мав і на гадці робити з пісні арену для вокальних ефектів. Ми не зустрінемо жодних фермат при переході на вищі ноти в будь-якій музичній фразі. Крім того, надзвичайно вражає те, що навіть у народній пісні у Гмирі не відчувається жодної спонтанності, все виношене і представлене наче одкровення, яким співак трепетно ділиться зі слухачем.

На одному з нових компакт-дисків Бориса Гмирі представлено також чотири дуети, записані з Петром Білинником на концерті в залі ім. П.Чайковського в Москві. Загалом же серед випущених цього разу творів є й авторські романси та пісні Глінки, Лисенка, Стеценка, Жербіна, Жуковського, Домінчена, два варіанти пісні Виборного, пісня Миколи з «Наталки Полтавки» та арія Остапа з «Тараса Бульби», виконана в оригінальній баритоновій тональності. Вміщено також висловлювання Гмирі про виконання українських народних пісень.

Зауважимо, що ці три компакти та ті, що вийшли раніше, — це лише десята частина того, що може бути видано. Адже ще зовсім не видано російську класику, а це майже 200 пісень та романсів, західну класику, яку складають більше 100 пісень та романсів.