Вічна молодість «Фауста» — міф чи реальність

Для Національної опери України вже стало традицією завершувати свій театральний сезон прем’єрою опери в постановці Маріо Корраді, відомого столичній публіці такими роботами, як «Турандот» Дж.Пуччіні і «Джоконда» А.Понк’єллі. Нинішній сезон не став винятком, і довгоочікувана прем’єра відбулася, ставши третім спільним проектом столичного оперного театру й італійського режисера. Цього разу Корраді представив зовсім нове й несподіване трактування опери французького композитора Ш.Гуно «Фауст», котра, на жаль, є єдиною прем’єрою в минаючому сезоні, коли не брати до уваги відновленого «Мазепу» П.Чайковського, який не показав глядачу нічого нового і цікавого в сценічному і режисерському рішенні. У цьому плані Маріо Корраді перевершив усі сподівання публіки, перенісши класичних героїв опери в нинішній час, і при цьому твір не втратив ні колориту, ні значеннєвого наповнення.

З моменту підняття завіси публіка поступово занурюється в безодню любовних пристрастей наших сучасників на тлі багатющої, мелодійної музики XIX століття. Аби показати, що дія опери відбувається в наш час, основне сценічне оформлення зроблено в стилі хай-тек у вигляді металевого піднятого ззаду кругового моста, а замість костюмів епохи Ренесансу використано сучасний стиль одягу — джинси, міні-спідниці, сумочки через плече. Всі події відбуваються всередині цього кола, із додаванням і зміною деяких деталей. Слід виділити деякі особливо показові постановочні моменти. На початку першого акту у своєму кабінеті сидить старий комп’ютерний геній Фауст, сумно дивлячись на монітори — він зазнав невдачі у відкритті нових технологій. Він розчарований у житті, у його серці не залишилося більше надії та віри в щось хороше. Єдиний вихід — піти з життя, і Фауст готує собі шприц з отрутою. З’являється Мефістофель — франт у смокінгу і з тростиною — центральний персонаж опери. Він керує всіма подіями, із легкістю маніпулює героями. Мефістофель укладає договір із Фаустом і повертає йому молодість, зробивши пластичну операцію з омолодження. Побачивши на моніторі прекрасну Маргариту, Фауст більше не сумнівається у своєму виборі і віддає себе в руки Мефістофеля — пластичного хірурга. І в момент, коли звучить дивовижно ніжна і прозора мелодія, котра відтворює незаймано-чистий і світлий образ Маргарити, глядачі теж бачать її на великому моніторі, котрий спускається згори. Молодий Фауст і Мефістофель відвідують бар, де гуляють студенти і люди в камуфляжній формі. Починається дискотека. Під звуки вальсу пари погойдуються або рухаються в стилі сучасної дискотеки. Тут уперше зустрічаються Маргарита і Фауст. У другому акті Маргарита гуляє в саду біля свого дому. Дівчина слухає плеєр й одночасно виконує баладу «У Фулі жив собі король».

Говорячи про виконавчий рівень, слід відзначити Миколу Шуляка, який виконав партію Фауста в обох прем’єрних спектаклях. У процесі підготовки цієї непростої партії співак доклав максимум зусиль, завзято працюючи над вокальним втіленням образу, і результат перевершив сподівання. Вся партія була витримана на гарному вокальному рівні. Микола впевнено тримався на сцені, його голос звучав переконливо, досить потужно. Найвищої оцінки заслуговує виконана ним каватина «Привіт тобі, притулку безневинний» — співак продемонстрував політ і чистоту звучання голосу. Якби артист був пластичнішим, легше і м’якше рухався по сцені, тоді б образ юнака, сповненого палкого, захопленого почуття, вийшов більш живим і справжнім.

Тетяна Ганіна створила неймовірно ніжний і зворушливий образ Маргарити. Співачка зуміла відтворити свою героїню в кращих традиціях французького вокального і сценічного портрета. Образ заворожує своєю природністю і простотою, у ньому є і м’які ліричні ноти, і дивовижна жіночність, граціозність. У цій партії співачка показала чудову техніку володіння голосом, підкреслила його тембральне забарвлення, повноту і цілісність звуку. Крім того, партія прекрасно лягає на голос співачки, що повною мірою дозволило розкрити задушевні риси образу і найглибші переживання чистої душі.

Найвищої оцінки гідний заслужений артист України Тарас Штонда, котрий чудово виконав партію Мефістофеля і створив яскравий, живий образ. Завдяки Маріо Корраді публіка побачила в Штонді не лише прекрасний голос, а й відкрила для себе його багатий акторський талант, чудову пластичність, адже це найбільш ігрова і рухлива партія в опері. Співак до віртуозності відпрацював кожен рух, кожен жест був наповнений змістом, характер героя було розкрито повністю. Усе, аж до блиску в очах, указувало на диявольську натуру Мефістофеля й виглядало неймовірно природно, невимушено і легко. Протягом усього спектаклю він був утіленням то іронічної галантності, то глузливої самовпевненості, за якими криється підступне нутро диявола. Звучний, багатий і яскраво забарвлений голос Штонди, який бездоганно володіє вокальною технікою, ще більше підкреслював образ жорстокої стихії та невблаганної, безжальної сили.

Прекрасно показав себе творчий тандем художників-монументалістів — сценографа, заслуженого працівника культури України Андрія Злобіна і художника по костюмах Ганни Іпатьєвої. Сценічне оформлення вийшло яскравим, несподівано новим і сміливим, але водночас незвичайно гармонійно поєдналося з музичним полотном. Добре продумана і хореографічна картина «Вальпургієва ніч», постановку якої здійснив народний артист України Віктор Яременко, розкривши всі боки плотського гріху людини.

Цьогорічною постановкою Маріо Корраді показав можливість поєднання класичної опери та сучасності. Він подав твір у більш близькій і зрозумілій нам інтерпретації, у якій Фауст — абсолютно сучасний персонаж, котрий не залежить від часу й епохи. А Мефістофель — основна рушійна сила, котра управляє Фаустом і постійно підштовхує його до різних учинків, у результаті зазнає фіаско. Бо його далекоглядності забракло, щоб передбачити справжні почуття. Чисте й віддане кохання Маргарити захистило Фауста від темної сили, а її смерть стала спасінням душі Фауста.