Повернення «Мазепи»

Наприкінці жовтня репертуар Національної опери України поповнився оперою П.Чайковського «Мазепа», створеною за сюжетом поеми О.Пушкіна «Полтава». Опера вже неодноразово ставилася і поновлювалася на сцені театру, але кожного разу повернення було недовгим. Не секрет, що й для самого композитора вона була тяжким випробуванням, оскільки поєднати лірико-психологічну й історичну драму непросто. Лише завдяки силі та чарівності пушкінських поезій, неповторній яскравості образів, які слугували воістину могутнім творчим стимулом, Чайковський завершив більш як дворічну працю над твором. У квітні 1883 року партитура опери була готова. В лютому 1884 року відбулася прем’єра «Мазепи» на сценах Большого та Маріїнського театрів. Але успіх був досить скромним, і після двох сезонів оперу зняли з репертуару, а поновили в Маріїнському театрі лише 19 років по тому. Цього року відзначалося її
120-річчя.

Відновленого «Мазепу» було представлено, як це прийнято в Національній опері, як прем’єру. Тому варто розглянути подію, що сталася, під трьома кутами зору — політичним, художньо-сценографічним і вокальним. Більш ніж дивно виглядає ця опера, оскільки політичні події, що мають місце в ній, і трагічний фінал трактуються зовсім не на користь України: зрадництво Кочубея, який доніс на свого гетьмана, котрий вирішив завоювати волю і незалежність для України, вибір Мазепи, котрий недооцінив сили військ супротивника та програв бій, втеча гетьмана, який забув свою любов до Марії. І вже зовсім недоречно в першому прем’єрному спектаклі з’явився жовто-блакитний прапор, якого тримав і цілував Мазепа (Роман Майборода), розповідаючи про змову: «Давно замыслили мы дело». В другому спектаклі Мазепа у виконанні Івана Пономаренка цього вже не робив.

Власних декорацій вистава не заслужила. Тому «користувалася» фрагментами декорацій із інших опер, зокрема з «Війни та миру», «Тоски», «Трубадура». Можливо, Національній опері варто подумати про створення універсальної сценографії, яка підходила б для всіх опер наявного репертуару?.. Костюми пістрявіли особливостями різних часів і регіонів України. А комір з асиметричними одворотами, яким хизувалася Марія у другій дії, міг викликати зітхання сучасних модниць. Весело виглядали чоловічі костюми, пошиті не з однотонних тканин, а з тканин у квіточку (добре, що не в горошок). Коли ж це українське козацтво на чолі з самим гетьманом носило такі строкаті строї, що більше нагадують халати для лазні?

Єдине, що потішило в цій прем’єрі, — вокальний рівень солістів. Чудово показала себе Оксана Дика, котра виконала партію Марії в обох виставах. Співачка розкрила свою неабияку вокальну й акторську майстерність, створивши гарний, вразливий і навдивовижу світлий образ. Її повний, цілісний і емоційний голос точно передавав зміну настроїв і почуттів юної Марії. Він звучав то схвильовано, то був насичений драматичними переживаннями, а ось у ньому відчувається туга й ніжність. У невеликому монолозі «О милый мой» голос її вже сповнений захвату. У фіналі колискова «Спи, младенец мой прекрасный», що є найтрагічнішою сценою усього спектаклю, пролунала дуже ніжно, ласкаво та ясно. Незважаючи на те, що близькі й милі серцю люди цинічно та брутально розтоптали її невинну, світлу й чисту душу, сповнили нелюдськими жахами й випробуваннями, довівши до божевілля, вони не змогли вивергнути з неї разом із розумом жіночу ласку, жіночу прихильність і оте ніжне «люлечки-люлі».

Прекрасно виступив заслужений артист України Тарас Штонда, виконавши партію Кочубея у першому прем’єрному спектаклі. Його голос продовжує чудово звучати, він, як і раніше, соковитий, чистий. Сцена сварки Мазепи та Кочубея та арія «В былые дни, когда с Мазепой», що нагадує суворе оповідання, була виконана глибоко та щиро. Арія «Нет, дерзкий хищник» сповнена твердої рішучості. Але найбільше вразила перша картина другої дії — сцена страждань ув’язненого Кочубея. Тут Штонда не лише розкрився як володар чудового голосу, але також приємно здивував чудовою акторською грою, яка посилила враження від виконання арії «Что смерть? Давно желанный сон». У наступному речитативі й аріозо «Три клада» співак виразно передав шляхетність і внутрішню силу людини, переконаної у своїй правоті.

Не перестає тішити своїми виступами заслужений артист України Дмитро Попов, упевнено просуваючись уперед і продовжуючи поповнювати свій репертуар новими партіями. У «Мазепі» це партія Андрія, виконана ним у перший вечір прем’єри. І хоча вона невелика, але досить цікава у вокальному плані, не кажучи вже про її акторський бік. Партія дуже пасує Дмитру і за темпераментом, тож йому вже вкотре вдалося продемонструвати не лише чудове володіння голосом, а й майстерність актора. Як щиро та правдиво звучить його голос дивовижно м’якого бархатистого тембру в дуеті Андрія і Марії у першій дії, скільки в ньому пристрасті та ніжної чистої любові. В арії «Осиротел пустынный дом», що відкриває третю дію опери, співак розкрив м’який, задушевний образ свого героя. Він жадає помсти, але гине, вбитий зрадницькою кулею Мазепи.

Справила враження і робота диригента Олександра Барвінського, котрий керував другою виставою. З ним оркестр утворив цілісне музичне полотно. Музика лилася безупинним потоком, плавно переходячи від одного настрою або темпу до іншого, зберігаючи при цьому й національний колорит, і емоційний підйом усього твору. Натхненно пролунав симфонічний антракт «Полтавский бой» — гарна батальна музична картина, присвячена битві російського війська зі шведами, торжеству перемоги та тріумфальній ході військ Петра.

На завершення залишається лише висловити надію, що 13 років по тому «Мазепа» повернувся до нас на більш тривалий час і не рятуватиметься втечею від вимогливої, але справедливої публіки. Нехай нинішній «Мазепа» стане переможцем і принесе перемогу тим голосам, які допомогли йому знову бути почутим у світі музичної гармонії.