Весняний джаз. Звуки і «муки» — на нашій вулиці

Джазові концерти в столиці відбуваються регулярно. І рівень запрошуваних музикантів, як правило, високий. За останній час з’явилося й чимало джазових фестивалів. Якою мірою запропонований джаз-продукт відповідає попиту? І чи відповідає якість цього продукту світовим стандартам?

У столиці менше сезону працює агенція Jazz in Kiev. Але усе, що вона робить, вирізняється неабиякою якістю.

Наприкінці 2007-го Jazz in Kiev привозив в Україну тріо контрабасиста Авішая Коена (Ізраїль). Концерт став подією, хоча піаніст на ім’я Шаї Маестро надзвичайно юний — йому тільки двадцять. Третім грав міцний американський барабанщик Марк Джуліана. Майстерність гостей здивувала навіть бувалих знавців.

Концептуально протилежним цьому виступові стало шоу американського поп-джазового тенор-саксофоніста Еріка Марієнтала. Цей артист у нас не вперше. Неперевершений май­стер танцювально-розважального джазу, уславлений саксофоніст і його партнери — клавішник Джеф Лорбер, гітарист Чак Лоєб, бас-гітарист Джиммі Хасліп, барабанщик Вілл Кеннеді — підкорили відточеною зіграністю.

Уперше в історії польського фестивалю Jazz Jambory, відбулася його спільна з Україною версія. Цей форум незабаром відсвяткує 50-річчя. Немає у світі джаз-лідера, котрий не піднімався б на сцени польських концертних залів за ці роки. І от дирекція запросила до Варшави наших музикантів: вокалістку Ольгу Войченко з командою гітариста Сергія Капелюшка, квартет піаніста Володимира Соляника, групу Наталі Лебедєвої Night Groove (солістка-вокалістка Юлія Рома), кримського етноджазового гітариста Енвера Ізмайлова та його доньку співачку Леніє, вокальний секстет ManSound. У київському концерті-відповіді поляки показали супернапористу ф’южн-групу Kolors Кшиштофа Сцераньського і тріо ліричного гітариста Януша Стробеля.

Відомий київський бас-гітарист Аркадій Овруцький протягом кількох сезонів представляє в Україні колег зі США, Росії, Польщі. Недавній виступ володарів Grammy 70-річних саксофоніста Джо Форда та піаніста Лері Вілліса, в ансамблі з якими грали барабанщик Джеремі Клемонс і сам Овруцький, вирізнялося високим рівнем виконання. Овруцький, до речі, перший в Україні започаткував майстер-класи західних музикантів для нашої джазової молоді. Не все в його гучно іменованій Міжнародній джазовій академії ідеально. Проте дорогу здолаєш тільки йдучи. Нам би подивитися, чого і як вчать студентів-глієрівців…

Тим часом Олексій Коган під патронатом Володимира Філіппова проводить численні концерти джазменів різного рівня. Цикл закінчено. Але він вивів на сцену нашу здібну молодь і гостей. Концерти вирізнялися високою культурою, дружньою атмосферою, вони зробили певний внесок у розвиток джазової справи і у розширення кола шанувальників цього жанру в столиці.

Організатор Микола Виговський і агенція Jazz In City ще минулої весни представили в Харкові та Києві чудового шведського гітариста Андреаса Оберга, а тепер програму шведів «Зірки світового джазу». Але дещо відійшов у тінь (сподіваюся, тимчасово) цикл «Зірки світового джазу в гостях у Радіо-Бенду» київського оркестру Олександра Фокіна. Але надії не втрачаємо.

У березні від­був­ся вже сьо­мий фестиваль «Єдність». Це малобюджетний форум, звідси й скромність його можливостей. Але й він робить потрібну справу. Нині, наприклад, на сцені Оперети виступили такі «зубри», як Хендрік Меркенс (губна гармонь) і Міша Циганов (фортепіано).

Одночасно в Харкові проходив ІІ фестиваль ZaJazz Fest, хедлайнерами якого стали 70-річний американський контрабасист Рон Картер і надскладний за мисленням і сучасною манерою гри 80-річний французький піаніст Марсіаль Солаль.

Безперечно, рівень фестивалів напряму залежить від бюджету. Тут найбільш «багатенькі буратіни» — Do#Dj і «Коктебель-джаз». Інші — «Одеський карнавал», львівський Jazz Bez, чернівецький, дніпропетровський, вінницький, черкаський, кременчуцький, бердянський, запорізький, житомирський, ужгородський та інші форуми — трохи скромніші. Нерідко їхні організатори не надто сушать голову над питанням «кого запросити?», і в програмах зазначені або українські учасники, відібрані за принципом «здрастуйте, куме!», або іноземні колективи, котрі працюють на задвірках музичного бізнесу. Зате в буклетах організатори до імен учасників додають «США», «Бразилія». Хоча насправді ці музиканти — завсідники провінційних європейських ресторанчиків (що з’ясовується по ходу, судячи з їхнього рівня)...

Відзначу недавній спільний проект американського джазового гітариста, кількаразового номінанта Grammy Майка Стерна і норвезької групи Яна Гуннара Хоффа.

Музиканти приїжджали до нас удруге, рік тому вже показавши створену «під Стерна» присвячену чорнобильській трагедії сюїту Magma піаніста й композитора Хоффа. Після запису однойменного альбому повторне включення нашого міста в міжнародний тур видалося природним. Квитки не розпродалися (організатор — київський піаніст Володимир Соляник). Але ті, хто прийшов, уповні насолодилися продуманістю композицій (артисти грали номери-треки без найменшої перерви, одним потоком, немов великий симфонічний опус). Зал завмирав, добре відчуваючи закінчення однієї п’єси і початок наступної, пожвавлювався на кульмінаціях, підтримував прекрасні соло. Образи північної природи, неквапливість і природність музичної оповіді, широкий подих, динаміка розвитку радували й захоплювали. Ця музика — приклад сучасного поміркованого європейського джазового мейнстриму, і тут багато чого можна повчитися. Зокрема того, що лідерство (я про Стерна) — не привід «випинатися»... На жаль, організатори розраховували на диво і гарної звукової апаратури орендувати не стали. Незважаючи на «техніку», з якою довелося працювати норвезькому звукорежисерові Тору Івару Лунду, він все-таки упорався з труднощами, швидко зорієнтувавшись в особливостях акустики палацу «Україна».

Буквально днями ту ж «Укра­їну» розворушив іще один лідер — американський супергітарист, володар кількох Grammy Ал Ді Меола. Його приїзд мав скандальний відтінок. По-перше, дату проведення концерту змістили. По-друге, замість заявленого партнера — Національного симфонічного оркестру, потім заміненого в афішах на камерний оркестр «Київська камерата» і соліста-бандуриста Романа Гриньківа, виступ пройшов виключно в складі квартету Ді Меоли. Попередньо видрукувані запрошення із зазначенням Гриньківа та симфонічного оркестру (щоб добро не пропало) таки пішли в хід. Перед концертом американець зробив реверанс — на знак визнання майстерності — у бік нашого бандуриста, з яким виступав. Щоправда, і гітарист, і його продюсер мали претензії до Гриньківа як до організатора, що й змусило їх звернутися до агенції «Преміум Саунд».

Балкон, як і на концерті Стер­на, довелося зачинити. Музи­ка заморських гостей виявилася повним контрастом норвезькому проекту. Блискуча кар’єра Ді Меоли, партнера та друга багатьох великих — від Чіка Коріа
до Астора П’яццолли, почалася в 20 років, коли він, виходець із сім’ї американських італійців, відразу почав працювати із зірками. Дуже помітним явищем початку 80-х стало гітарне супертріо у складі нашого героя, Джона МакЛафліна та Пако де Лусії. І сьогодні 55-річний метр є одним з найяскравіших представників ф’южну. Як правило, він спирається на латиноамериканську народну основу, чим приваблює слухачів. З аме­риканцем приїхали ще троє музикантів, котрі беруть участь у проекті Al Di Meola World Sinfonia. Це — чудова авторська музика Ала і композиції Астора П’яццолли. Виконання музики аргентинця демонструвало інтерпретаторську індивідуальність і лідера, і партнерів. Скромно тримався «в тіні» другий гітарист Пео Альфонсі. Чудово звучав, імпровізуючи на кнопковому акордеоні (у нас він називається баяном), Фаусто Беккалоссі. Привабила публіку й манера перкусіоніста Гамбі Ортіса, котрий грав на сajon (кайоні, або кахоні, білому дерев’яному «ящику», на якому сидів верхи) і дарбуці (невеличкому розширеному у верхній частині барабанчику). І навіть антураж затемненої сцени працювали на зірку. Концерт складався з двох коротких відділень, після яких у фойє палацу пройшли фото- і автограф-сесії з шанувальниками.

Хочу відзначити і київські концерти в рамках проекту Jazz Kolо бас-гітариста Ігоря Закуса, мета якого — виконання авторської музики, заснованої на народних елементах. Проект надає сцену Українського дому найкращим українським джазменам. Ідея шляхетна, але наскільки вона реально втілюється?

Складність полягає не у відсутності талантів. Із цим якраз усе гаразд. А в... безконечних «бігах» наших артистів по клубах, уроках, корпоративах. Внаслідок чого відрізнити серйозний концерт від повсякденної рутинної «халтури» декому стає дедалі важче.

Джазових концертів багато. Але приїжджають переважно артисти, зірка яких тихо закотилася за обрій. А хотілося б знайомитися і з молодими професіоналами, і з тими, хто в «зеніті». Для цього необхідна низка умов. Наприклад, щоб підійшов за акустикою концертний зал, а такого в столиці поки що немає. Потрібна нормальна сучасна апаратура — як концертна, так і записувальна. А ще… продюсерська культура. Проте мистецтво — продукт економічної стабільності. А в країні ні міцної державної підтримки, ні закону про меценатство й близько немає.