Великий балет і маленькі капості

"Кислотному" скандалу в Большому театрі - два місяці. Різні ЗМІ звели цей календарний "інформпривід" у важливий "рубікон"... Що його, природно, не перейдеш, не замочивши ноги в каламутній воді. До того ж кожен день приносить народові чергову медійну поживу: тюрма і сума, маячня і бруд, прямі обвинувачення керівництва Большого в сутенерстві... Ось це життя! (Жаль, Матильда Кшесинська не дочекалася такої "світлої години".) На одному з українських телеканалів (у програмі С.Шустера) недавно теж вставили "п'ять копійок" у московський скандальний турнікет. Після чого, вибачте, не можу не дати решти - у жанрі делікатної "репліки".

Як відомо, Большой театр останнім часом багатьом образно нагадує такий собі будинок розпусти зі збіговиськом отруйних змій та інших хижих рептилій. Це якщо судити з телевізійної картинки. З того відеоряду, де нагнітаються тільки кримінальні пристрасті, а творчі процеси нікого не цікавлять із 1991 року.
17 січня в обличчя художнього керівника балету Большого хлюпнули кислотою. Після чого нещасний потрапляє до лікарні з опіками обличчя 3-го ступеня та опіком очей. Відповідно: лікування в Німеччині, скорботний вигляд іноземних ескулапів, зв'язок із постраждалим (у чорній шапочці) по Скайпу. Невдовзі доблесна московська поліція ловить нібито змовників і виконавців. Серед них - нервовий талановитий танцівник Павло Дмитриченко. Який щойно засвітився у балеті Юрія Григоровича "Іван Грозний". Причиною лиходійства називають жінку цього "Грозного". Її, знову-таки "нібито" й недооцінив художній керівник балету. За що й поплатився. Ще однією, буцім прихованою, причиною злочину називають тінь відомого ляльковода. Досить успішного танцівника, який спить і бачить себе новим художнім керівником престижного театру та за допомогою маленьких капостей підбиває колег на "подвиги".

У цілому, чудовий сюжет для Олександри Мариніної і її невтомної Каменської.

…На третьому місяці цієї російської інтриги в українській телестудії збирається політикум-колоквіум. Із числа тих, хто, як на мої відчуття, востаннє дивився балет ще в дитинстві. "Лускунчик" (під Новий рік). Телевізійні "лускунчики" тут-таки й починають чинно-важно - патетично - просторікувати на тему... На тему, вибачте, яка від кожного з них настільки далека, як свого часу Ленін від буржуазії.

Ось шляхетна соціалістка пані Самсоненко. Раніше завідувала таємницями українського Фонду держмайна. У тому, що вона знає всі таємниці цього "майна" (разом із його дерибаном), я ані трохи не сумніваюся. Але що вона може прояснити в психологічній творчій (а не тільки кримінальній) колізії, котра розгорнулася в іншій країні і в далекому від неї "майні"? Ще один енергійний експерт - пан Жванія, політик спектральних пристрастей. Чому українському народу має бути цінною "його" думка про ту далеку драматичну історію, коли народ усе ще цікавить якість плову, яким пригощали Жванію на одній відомій дачі... Звісно, "каждый правый имеет право", - як співав колись Макаревич. Але хоча б інколи думайте, що кажете.

Природно, тут-таки в жанр великої людської драми (а не тільки театрального роману) творці нашого ТБ-проекту вкидають і економічний чинник. Непосильний для бюджету РФ ремонт Большого, який проводився не тільки за нафто-, а ще й за наркодолари. Особливо нашим чужих грошей шкода... Та ось, нарешті, і українські висновки "по Большому". Чесно кажучи, вони приголомшують своїм простодушним нахабством. А також невіглаством і спекулятивністю. Посилаючись на образну назву статті одного композитора, вітчизняні балетознавці та їхній диригент С.Шустер констатують: скандал у першому театрі Росії - це могильний камінь на тілі російської культури, оскільки культурі в тоталітарній державі - "капець". (Хай не дослівно, але суть така).

Шановні спеціалісти, природно, надто багато на себе беруть. Вони грають у свої політтехнологічні ігри. І це зрозуміло. Але тут вирішили, що так само просто розіграти інших, вважаючи їх дурнями. Видавши благодурощі за істину в останній інстанції.

"Культура" (як категорія, як смисл, як поняття, як предмет вивчення історії та філософії) не може "гинути", "зникати" або розчинятися тільки тому, що вчора була тоталітарна влада, позавчора - Середньовіччя, завтра до нас прилетять інопланетяни, а післязавтра президентом оберуть Тютькіна. Культура - настільки ж залежна, наскільки й незалежна від того чи іншого історичного відтинку. Культура, символічно висловлюючись, це дух творчості, який живе де хоче і коли хоче. Незважаючи на "опудало", яке уособлює державу при тому чи іншому "-ізмі". Як точно сформулював ще Данило Андрєєв: "Культура - це загальний обсяг творчості людства". Творчості... Яка - і раніше, і завжди - переплетена, повторюю, з людським чинником, з людською сутністю, з божественним призначенням. Прописні істини тараторю.

Але ж сто літ в обід балеринам підсипають товчене скло (у пуанти). А оперним співачкам перед виходом на сцену чого тільки не підливали. Чверть століття тому режисеру Ефросу різали одяг і проколювали шини (в авто) найсправжнісінькі "культурні" артисти Театру на Таганці.

Але в тому ж таки Большому, що його українське ТБ вирішило видати за Новодівичий цвинтар, і сьогодні працюють видатні майстри справжньої культури (їхні імена всім відомі). В часи Сталіна, тобто при тоталітаризмі, танцювали Уланова й Лепешинська (до речі, лауреат чотирьох Сталінських премій). При ньому ж співали Обухова та Нежданова. Свої найкращі драматичні образи створювали тоді ж Тарасова та Мансурова, Раневська та Степанова. І навіть при Гітлері, вибачте, свої досконалі (в художньому плані) ідеологічно-замовні кінополотна творила Лені Ріфеншталь. І це була теж "культура".

Тоталітаризм і культура - смисли і явища більш складного порядку, ніж таємні реєстри нерухомості в засіках нашого Фонду держмайна. І це тема не для попсових політпосиденьок. Той-таки "кислотний" скандал у Большому - за своїм задумом та виконанням - унікально злочинний, він не передбачає жодного виправдання. Але, хоч як парадоксально, художній рівень продукції Большого - і сьогодні - як і раніше, залишається надзвичайно високим, недосяжним для нас (сам свідок цього, недавно побував на кількох спектаклях). І все, що відбувається сьогодні всередині того театру й довкола нього, - це, вибачте, не так художня сфера, як - кадрова. Війна за трон. Війна без жодних правил за керівне крісло у Большому виявила лише слабкість та ущербність нинішнього "начальства" театру. Яке давно мало вжити адміністративних заходів, а не займатися піаром, виносячи сміття з хати.

Тільки це інша країна, віддалена від нас історія. Тут у нас і своїх "історій" не бракує. Між іншим, останнім часом закручується вкрай цікава сюжетна лінія всередині такого ж "большого" балету української Національної опери. Художнім керівником якого недавно було призначено відомого в усьому світі танцівника Дениса Матвієнка. Із чесних джерел у Мінкульті я дізнався, що вже купчаться "чорні хмари" навколо постаті Матвієнка. Проти нього складають листи, доноси. Обурюється профком. Незадоволені танцівники (власне ті, кого він і примусив побільше знемагати біля балетного станка). А тут ще недавній успіх "Баядерки" - теж більмо в оці.

Хочеться сподіватися, що досвідчений директор-багатоходовик нашої Нацопери Петро Якович Чуприна зробить усе, від нього залежне, аби ця "каша", яка заварюється в кулуарах театру, швидше охолонула. І суто дискусійні робочі внутрітеатральні моменти не перетворилися на отруйний кислотний потік, що вихлюпуватиметься з-під театральної кришки. І всі поточні непорозуміння залишилися лише робочими епізодами, які завжди можна врегулювати, владнати. І зберігши при цьому позиції відомого в усьому світі танцівника-зірки, і не скривдивши чимось незадоволених його творчих опонентів. (Я ж і не наполягаю, що він "у всьому правий").

Маленькі капості, звісно ж, впливають на велику культуру. Але знищити її не спроможні.