Вадим Писарєв: «Національна премія — за звичайний репертуарний спектакль? Чому?!»

Художній керівник Донецького оперного театру Вадим Писарєв днями повернувся з Абу-Дабі, де давав концерт і майстер-класи, згідно із контрактом. А в цей час країна дізналася про імена нових володарів Національної премії імені Тараса Шевченка...

Як уже відомо зі ЗМІ, Шевченківський комітет цього року вирішив виділити відразу дві премії (з чотирьох) Національній опері України. Одна - за «Норму» Дж.Белліні: володарями Шевченківської стануть режисер Анатолій Солов’яненко, диригент Микола Дядюра, виконавці Сергій Магера і Оксана Крамарєва. Другу - солістці столичної опери Лідії Забілястій за оперні партії останніх років, а також за концертну діяльність.

Чи означає все це, що в Україні сьогодні неймовірний оперний бум?

- Вадиме Яковичу, ви представник Шевченківського комітету. Кому, як не вам, відповідати на цей запитання... Що, справді в нашій країні спостерігається такий розквіт оперного мистецтва, якщо з чотирьох премій дві йдуть в одні руки - в одну оперу?

- Це складне запитання. Якщо говорити відверто, то для мене «розквіт» оперного мистецтва означала б ситуація, коли кожен житель України знає оперних виконавців в обличчя, знає й любить їхні голоси. І коли безпосередньо опера змушує кожного слухача жити цією музикою, жити її виконавцем...

Безперечно, є в українському оперному мистецтві чудові виконавці. Але...

- Все-таки «але»?

- Так, тому що, на мій погляд, не найкращі часи нині в серйозному мистецтві. То криза, то ще щось...

А опера - високий і дорогий жанр, це завжди нові постановки, нові режисери, нові імена, цікаві голоси. Це, зрештою, зірки, завдяки яким слухач-глядач часто й відкриває для себе оперну музику.

Тепер до суті вашого запитання. На останньому засіданні Шевченківського комітету я, на жаль, не був... Тому що, згідно з контрактом, давав концерт і майстер-класи за кордоном. І, повірте, для мене стало великим здивуванням те, що «Норма» Белліні (Київська опера) раптом стає пріоритетом для Шевченківського комітету...

- Чому?

- У нас багато театрів ставлять і «Трубадура», і «Аїду», і «Набукко». Такі прем’єри - звичайний репертуарний процес. Якісь опери йдуть рідше, якісь частіше. Але Шевченківська премія?! Це що, якась оригінальна українська тематика? Чому? Чому? Чому?

- Добре, тоді, поклавши руку на серце, особисто ви вважаєте Національну оперу флагманом оперного мис-тецтва в країні?

- Найкращі сили з усієї України, вже за давньою традицією, звісно, збираються саме в столиці, в Київській опері... Але якби таке запитання ви поставили не мені, а солістам цієї опери, навіть народним артистам України, то вони багато чого б сказали... Багато...

Звичайно, головне для будь-якого театру - дати можливість талановитим виконавцям проявити себе. Щоб їх почули й гідно оцінили. А якщо цього немає, тоді чому такі сили нидіють? Виходить, що в нас іноді на «закордон» працюють краще, ніж для своєї країни. Іноді...

- Ви маєте на увазі помітний відтік хороших музикантів з України на Захід?

- Я, можливо, й не маю права критикувати. Але це справді проблема злободенна...

Бачите, що відбувається... Я другий рік у Шевченківському комітеті... І - з якихось причин - тільки столиця отримує преміальні заохочення. А Україна - велика! Проте мало хто з інших театрів удостоювався цих премій. А хіба в нас мало хороших театрів? Озирніться!

- А якщо озирнутися?.. Особисто у вас були суб’єктивні уподобання серед тих, хто номінувався на Шевченківську цього року?

- Мені подобається драматичний спектакль «Нація» з Івано-Франківська. Я вважаю, що це успішний національний проект, який заслуговує нагороди, - там є щирий національний дух. Наприклад, наші артисти балету були на цьому спектаклі. І, уявіть, вони плакали! Пішли після перегляду - всі в сльозах. А це не мелодрама! І щоб артиста балету таким от чином «розбудити», треба бути по-справжньому талановитим і професійним.

…До того ж ми повинні знати свою історію. Саме «свою» історію. Через Шевченка, через Лесю Українку. Через національних композиторів. Тому Національна премія і повинна бути «національною». І насамперед мають розглядатися твори, в основі яких національний матеріал, найкращі зразки прози, поезії, музики.

- До речі, чому так і не дійшла до фіналу шевченківських «перегонів» донецька постановка - балет «Ромео і Джульєтта» на музику Сергія Прокоф’єва?

- У мене таке відчуття, що Прокоф’єв нікому не потрібен... Представники комітету мали б цей спектакль побачити навіч. Бо судити з відео складно. Я хотів після другого туру привезти цю постановку в столицю або запросити комітет у Донецьк на перегляд. Але спектакль не пройшов у третій тур.

- На ваш погляд, коректно з боку комітету визначати премії за музичні твори, якщо на засіданні немає людини, багато в чому відповідальної за цей напрям - тобто вас?

- Так вийшло... Як завжди... Ви мені зараз просто ставите запитання... А в нашому світі, знаєте ж, усі бунтують... У нестямі...

- Що ви маєте на увазі? Театральне, музичне середовище?

- І Національну оперу - безпосередньо. Мені було вже стільки дзвінків, що... Багато хто питає: «Ну як же це! Хто там сидить? Хто за це відповідає?».

Дуже складна історія... Я поки що сам не знаю, як до цього всього ставитися. Бо шаную Бориса Ілліча Олійника. Він Людина з великої букви, з авторитетом.

Але... Вийшло так, так вийшло...

- Диригент Роман Кофман в інтерв’ю нашому виданню недавно сказав, що оперним театрам України нині конче потрібна реформа. Ви згодні з ним?

- Правильно він сказав. Реформа справді потрібна!

- А у вас є своє бачення, в чому ця реформа має полягати і як вона може бути реалізована в нашій країні?

- Потрібно хоча б ті класичні спектаклі, що йдуть сьогодні на оперних сценах України, добре «відреставрувати». Бо багато з них у жалюгідному стані. Не все з репертуару можна й потрібно показувати людям!

Що таке «реставрація» в моєму розумінні? Це хороша, талановита постановка із залученням обдарованих режисерів, самобутніх виконавців. За ідеєю, Національна опера і повинна б об’єднати навколо себе музичні театри України. І тільки найкращі постановки повинні йти на сцені Національної опери! Цей театр мають сприймати як взірець! Тоді й буде стимул для розвитку. Тоді й будемо одне в одного чогось учитися. Це ж стосується і балету. І нашої музичної школи загалом. Є ж багато прекрасних хореографічних шкіл... І в цьому плані Національна опера мала б виступити об’єднавчим чинником, відіграти об’єднувальну роль навіть серед філармоній.

А якщо ті ж таки філармонії не гастролюють навіть містами України, а Нацопера сидить на одному місці або їздить за кордон - це погано...

- Те, що це погано, зрозуміло. А що добре, на ваш погляд?

- Певним новаторством вважаю те, що Донецький театр опери і балету вирішив ставити оперу «Летючий голландець» Ріхарда Вагнера, яка в Україні ніколи не виконувалася. Вагнера ми практично не знаємо, розумієте? І цей спектакль, сподіваюся, покажемо, зокрема, й на сцені Національної опери.

А Національна опера, скажімо, свого часу створила хороший спектакль «Джоконда» (поставив італійський режисер). Але це бачить тільки столиця. Добре бу-ло б, якби вони проїхали із цим спектаклем по всій країні.

Одним словом, накопичилося багато серйозних питань, які, переконаний, треба вирішувати. Зокрема й на рівні Міністерства культури.

- І все-таки про можливість реформи, якщо вже ми про неї заговорили...

- У плані організаційних змін? Пропонували, наприклад, перейти на систему контрактів - з диригентами, режисерами, балетмейстерами... Пропонували...

Не сумніваюся, рано чи пізно ми маємо почати працювати так, як у Європі. Тільки в нас ці контракти поки що ніхто не підписуватиме - дуже вже низькі зарплати.

- А кого з зарубіжних режисерів і диригентів ви хотіли б бачити в Україні, зокрема й на донецькій оперній сцені?

- Ну от, приміром, «Летючий голландець». Над ним співробітничаємо з Мюнхенською оперою. З дуже талановитим режисером, який чудово знає творчість Вагнера. У нас вагнерівської школи немає! Як немає, скажімо, й школи Верді. Італійські диригенти диригують Верді зовсім не так, як наші. Цього всього потрібно вчитися!

До того ж ми повинні враховувати й смаки вітчизняної публіки. Крутий «модерн» - коли в джинсах виконують «Кармен» - у нас таке не пройде!

- Регулярне й болюче питання для багатьох українських театрів - фінанси. Чи змінилася ситуація за останній час, із приходом нової влади?

- Трохи змінилася. Зокрема й у кращий бік. Зараз ось «Трубадура» готуємо, «Лісову пісню» запустили. Я не фінансист. Але знаю, що справа просувається... Та й глядач ходить у театр.

- Тобто фінансовий добробут театрів залежить більше від глядацького інтересу?

- Я б сказав, від глядацького інтересу і нових цікавих постановок.

- Кого із сучасних диригентів і оперних режисерів - представників оперного мистецтва - ви вважаєте найяскравішими у своїй професії в Україні?

- Можна згадати деякі імена... Наприклад, коли Національну Шевченківську премію свого часу не отримав диригент Володимир Кожухар, то особисто я дуже здивувався... Це ж дуже талановитий диригент! Усе своє життя він присвятив музиці! А оскільки премія престижна, то й особистість має відповідати рівню цього престижу! А тоді... Втім, вийшло «як завжди»...