«УСЕ» ПЕРЕРОБЛЕНЕ І ДОПОВНЕНЕ

Змалку я маю дивацьке хобі, яке не долається з роками, а з плином часу загострюється і поглиблюється. І визначити його можна приблизно так — пошуки-того-чого-немає-в-енциклопедіях. Припускаю, що це якесь психічне збочення, бо 99% нормальних людей звертаються до енциклопедій далебі за іншим, шукаючи і знаходячи те, що в них є. А те, що в радянських енциклопедіях з очевидних причин усього не було, вам може сказати кожен, хто колись туди зазирав. Чого і кого тільки там не було! І репресованих письменників не було, і джазових музикантів не було, і голлівудських акторів не було... А цього, як на мене, вже забагато. Але були передові доярки, герої соцпраці і ціла купа ідеологічно виправданої інформації, яка іноді на голову не налазила.

Аж ось засяяло сонце нашої незалежності, і старі-недобрі енциклопедії, здавалося тоді, швидко поступляться оновленій, уже синьо-жовтій, словниковій продукції. Вона ж — гарна, розумна, різнокольорова й ідеологічно незаанґажована — не стала поспішати на полиці книгарень, не барилася вражати читача безсторонністю-об’єктивністю та всеохопністю-універсальністю. Крига скресла наприкінці 90-х, коли видавництво «Ірина» й Олександра Коваль ризикнули піти на мегапроект — видання Універсального словника-енциклопедії «УСЕ». Звісно ж, «мега» — це для тих, хто не знає нашого книжкового ринку, його реальних проблем і обсягів. Ішлося про кількадесят тисяч накладу, що для 50-мільйонної країни, м’яко кажучи, мізерія. Проте в західному світі саме видання словниково-енциклопедичної продукції вважається чи не найвигіднішим бізнесом, конкуруючи хіба з виданням детективів і любовних романів. А в нашій ситуації для амбітного видавця, який, маючи певні інтелектуальні амбіції і не бажаючи опускатися до видання «палпу» й «мила», подібна стезя може виявитися розумним і, головне, вигідним компромісом.

Нині ж маємо вже третє видання «УСЕ», видане ПВП «Всеувито» (звідки ж назва така, якої навіть в «УСЕ» нема?). Керівник проекту — все та ж пані Коваль. Беручи за основу аналогічні шведське та польське видання, в Україні спромоглися створити книжку, яку приємно і водночас важко взяти до рук. 1416 сторінок тексту з малюночками, мапочками, схемочками, фоточками... Таке враження, що живеш у європейській країні й оце купив своєму дитяті в подарунок! Так, передусім саме на них, наймолодших, розраховано подібне видання, де є буквально все. Ну, як не все і всі, то майже. Але головне не це, оскільки насправді все можна знайти в інших джерелах або в Інтернеті. А ця книга, навіть з усіма її вадами (а їх — дрібних і великих — немало), — приклад уваги до читача. І не до вчорашнього чи якогось майбутньо-захмарного, а того, хто живе «тут і тепер» — слухає Бритні Спірс чи Мадонну, дивиться фільми з Джонні Деппом чи Джилліан Андерсен, читає Стівена Кінґа чи Ієна Макюена, вболіває за «Лаціо» чи «Манчестер Юнайтед». (До речі, всі вони є в «УСЕ».) Одне слово, нашого сучасника з усім його широким і водночас максимально поверховим і фрагментованим світом. Сучасника, якому, на жаль, уже непотрібно знати про Френка Заппу і Тома Вейтса.

Так, «УСЕ», як і його читач, — продукт глобалізації. Тут легше довідатися, приміром, про Осаму бін Ладена, ніж про Миколу Рябчука, а статтю під гаслом «Андрій Шевченко» знайдеш у безпосередній близькості із Шевченком Головним. Ну, тобто, Нашим Усім. До речі, інформація про бін Ладена кількісно відповідає інформації про Тараса Шевченка. Де тут ще можна знайти таке?! Очевидно, що українська тематика в «УСЕ» — не самоціль, а одна із частин великого і цікавого світу. І вже це прикметно. Нам просто показали пристойної якості продукт, інакше кажучи — норму кожної культури, яка себе поважає, водночас шануючи, поважаючи та цікавлячись іншими. А пишатися, оскільки це норма, насправді не варто. Не дякувати ж щодня сонцю, яке сходить...

Я довго добирав епітет, аби означити «УСЕ», слово, яке б точно і влучно його схарактеризувало. І, нарешті, знайшов, випадково натрапивши на статтю під гаслом «Ґонґадзе Георгій». І це слово було — «обнадійливий». Ні, не точний, яскравий чи всеохопний, а саме «обнадійливий». Річ у тім, що після 2000 року смерті Георгія там стоїть знак запитання. Не знаю, чому це мене так пройняло...