УРОК КРАСНОПИСУ ПО-КОРЕЙСЬКИ

Поділитися
У зв’язку з 10-річчям встановлення дипвідносин між нашими державами в Будинку кіно відбувся показ фільмів Республіки Корея...

У зв’язку з 10-річчям встановлення дипвідносин між нашими державами в Будинку кіно відбувся показ фільмів Республіки Корея. Її Надзвичайний і Повноважний Посол, пан Джан Шин, представляючи програму, сказав, що при відборі фільмів керувалися прагненням якомога різнобічніше розповісти про те, що хвилює його співгромадян. Здається, і в художньому сенсі добірка стала показовою. Тут немає разюче самобутніх речей, на кшталт «Острова» Кім Кі Дука, на який «запала» майже вся тусовка торішньої «Молодості». Однак ми переконалися в тому, що і пересічна, жанрова, масова південнокорейська кінопродукція відзначається філігранним професіоналізмом у всіх ланках. Схоже, і в екранному «громхарчі» готують гарантовано смачно і до ладу. Червоний зал СКУ, який недавно освистав рідну «Аве, Марія», любенько підкорився корейським сентиментам і супроводжував їх оплесками.

У п’яти показаних стрічках явно домінують мелодраматичні мотиви, замішані, як годиться, на любовно-сімейно-приятельських стосунках, але цілком готові за нагоди піднятися і до політичного, і до філософського узагальнення. І ще: ніби на добір у всіх роботах сюжети побудовано на часових стиках, зсувах, контрапунктах. От, скажімо, «Моє серце» являє собою історію жіночої долі від примусового (за звичаєм предків) шлюбу з 10-річним хлопчиком у юності до материнського щастя з чужою дитиною в зрілому віці. Це фільм про невпинне перетікання традиційних общинних звичаїв у модерні, персоналістичні. «Музей мистецтв неподалік зоопарку» — історія адаптації до нової життєвої ситуації солдата, звільненого з армії. «Біля моря» і зовсім будується на фантастичному припущенні: лист героїні доходить до адресата, котрий живе... двома роками раніше. Тобто нинішнє починає листуватися з недавнім минулим. Майже такий діалог часів повторено і в картині, названій неначе словами старої радянської пісні — «І все повторюється знову». А взагалі ідея виходить від «Еклезіаста». Тут контактери хронологічно розділені грунтовніше, а спілкуються за допомогою радіопередавачів. Дівчина живе в 1979-му, юнак — у 2000-му. Він виявляється ангелом-провісником подальшої долі своєї можливої матері, котра фатальним чином так нею і не стала... А можливо — винуватцем розпаду її любові до його батька в минулому. Чому бути, того не минути, але Хронос просто безсилий перед самовідтворенням справжнього почуття. Однак послання фільму не настільки тривіальне. Майбутнє фатумом втручається в справи минулого, але й 70-ті транслюють у 2000-й те, що там у дефіциті — романтику і цнотливість любовних стосунків. По суті тут і фантастичний прийом, і мелодрама, і радіозв’язок ні до чого. Йдеться про можливість душевного зв’язку юних жителів 2000-го з поколінням своїх ще не старих батьків. І про діалог літніх уродженців XX століття з власним минулим, де для їхньої молодості день нинішній виглядав лише загадковою і солодкою мрією про майбутнє. Про фатум і про відповідальність за власну долю. На подив багатовалентною за змістом виявилася драматургічна розробка вихідного простенького посилу.

Нарешті, «Зона спільної безпеки» орієнтує проблеми зв’язку часів і людей в історико-політичній площині. Дія відбувається в наші дні на прикордонній заставі, де ніс до носа — іноді на дистанції плювка у ворога — несуть службу з охорони своєї системи південні та північні корейці. Хронологічно розповідь знову «перевернуто»: спочатку ми побачимо криваву бойню в каптерці, а до фіналу відновимо її підгрунтя. Виявляється, пара «капіталістичних» і пара «комуністичних» солдат буквально побраталися на своїй нудотній і нікому не потрібній патрульній службі. Вони розмовляють однією мовою, цікавляться подібними речами, близькі соціально, обопільно бажають об’єднання країни — їм немає чого ділити зі зброєю в руках, але є що подарувати одне одному. Навіть якщо житель півдня пропонує шоколадний кекс, а житель півночі здатний у відповідь лише від чистого серця із заковикою пустити вітри, це — справжнє братство. Але прозвучав випадковий постріл стороннього, і заговорила забута було зброя братів-ворогів, і мало хто вцілів.

Тож корейський кінокаліграфізм явно поширюється і на область моралі. Вони, що воювали один з одним з чужої волі, точно знають, як важливо не рвати і пороти, а латати і зшивати часову тканину буття.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі