Український слід на доріжці «Кінотавра»

Торік «Кінотавр» змінив хазяїна. Марк Рудінштейн віддав і продав віжки правління Олександру Роднянському. Нині популярний кінофорум помітно змінився. Сімнадцятий за рахунком «Кінотавр» «зібгався» у хронометражі, але не в художньому аспекті.

Нинішній голова журі — сценарист Рустам Ібрагімбеков, якого з Роднянським пов’язує спільна робота над оскарівським номінантом «1001 рецепт закоханого кухаря», зізнавався в інтерв’ю бойовому листку «Кінотавра»: «Останній раз я був на фестивалі в ролі голови журі за часів Рудінштейна. Відтоді у кіножитті сталося багато такого, що відбило у мене бажання сюди їздити. А зараз «Кінотавром» керують люди, яких я давно знаю. І з’явилося відчуття, що це буде інший фестиваль».

«Кінотавр» дійсно переоцінив чимало речей. Починаючи від гасла «Справжнє російське кіно», логотипів і фестивального килима-подіуму, який вітчизняні критики уже встигли обізвати «українським слідом» (доріжка, якою дефілювали зірки на відкритті, була жовто-блакитною), до надзавдань форуму.

Тепер фестиваль прийнято вважати «робочим», тобто таким, що розвиває завдання становлення кіновиробництва для свого ж глядача. А ще — продюсерським і семінарським, наповненим безліччю форумів виробників, семінарами кінокритиків (у форматі сатиричних судилищ над фільмами на кшталт солженіцинського процесу над Князем Ігорем із «У колі першім»), майстер-класами, презентаціями... Так, відбувши до Сочі в складі журі конкурсу короткого метра генеральний директор української «Молодості» Андрій Халпахчі вже на третій день десятиденного фесту провів презентацію свого фестивалю, пообіцявши розгорнуту картину світових дебютів на тлі ретроспективи столітнього ювіляра-кінокласика Лукіно Вісконті.

Короткий метр на «Кінотаврі» більш актуальний для України участю в цьому форматі анімаційної роботи берлінського лауреата Степана Коваля з його фільмом «Злидні». Подивимося, чи допоможе своя рука в журі, адже короткометражки на фестивалі традиційно представлені всіх видів і мастей, а головним суддею в цьому журі призначений відомий документаліст Віталій Манський, який безапеляційно заявляє: «Кіно — це документ».

Цього року буде представлено 15 художніх повнометражних фільмів. Серед них — останні роботи Олександра Балабанова («Мені не боляче»), Олександра Рогожкіна («Перегін»), Валерія Рубінчика («Нанкинський пейзаж»), Костянтина Лопушанського («Гидкі лебеді»), Тиграна Кеосаяна, котрий зняв у «Зайці над безоднею» Богдана Ступку в образі вождя епохи застою Брежнєва, і... не повірите — Юлія Гусмана, який 25 років поспіль радував своєю єдиною двосерійною стрічкою «Не бійся, я з тобою!». Його новий фільм «Парк радянського періоду», про заповідну зону «совка» (знятий, між іншим, у сочинських парках і санаторіях), створену заповзятливими бізнесменами, глядачі чекають із не меншим інтересом, аніж, наприклад, дебют володарки торішнього Гран-прі за короткий метр Катерини Гроховської. Саме вона відкривала своїм першим «великим» фільмом «Людина безповоротна» конкурс фестивалю. Учениця майстерні Володимира Хотиненка запросила на головну роль маму Міли Йовович — Галину Логінову. Як це зазвичай трапляється в голлівудських кіноілюзіях, потенційній, але не дуже яскравій зірці радянського кіно нібито обіцяно друге народження.

Галас навколо конкурсу «Кінотавра» ще попереду. А от фільм-відкриття вже розійшовся колами різнополюсної критики. «Острів» Павла Лунгіна з однаковим жаром і переконливістю називають новим тематично-стилістичним циклом режисера з акцентами на опануванні всесвітньої мудрості та фальшивою кон’юнктурною спробою національної самоідентифікації з ухилом у медитативний пафос. Так чи інакше, в кадрі у Лунгіна знову Петро Мамонов, флагман шедевра 15-річної давнини «Таксі-блюз». Цього разу він у відповідній йому за статусом і значимістю ролі — опалювача-чудотворця забутого Богом монастиря — так він спокутує гріх убивства. У той час як фільм за його участю відкривав «Кінотавр», Петро Миколайович сповідався киянам на своєму концерті. Хто більш щирий — Мамонов театральний чи кінематографічний — судити після перегляду «Острова», але вже сьогодні зрозуміло, що прокатна доля фільму буде непростою. Позаяк «розмови з Богом» — жанр далеко не масовий. Хоча автор «Коду да Вінчі» міг би цю тезу і спростувати.