Український пейзаж — украдене щастя

Вибрані хроніки останніх гучних музейних пограбувань

Очевидно, якась «нова хвиля» резонансних музейних пограбувань накрила країну. Зовсім нещодавно вкрадено безцінну роботу І.Рєпіна в Тернополі. Трохи раніше постраждали галереї Одеси, Севастополя, Яготина... Навіть у будинку-музеї відомого драматурга О.Корнійчука (у Плютах під Києвом) злочинці вподобали безцінні полотна українських художників.

Не секрет, що в Україні крадіжки часто трапляються через очевидне недотримання правил безпеки: через відсутність сигналізації або охорони, зрештою через звичайне недбальство музейників. До того ж у нас, як і раніше, залишається болючим питанням практика страхування творів мистецтва, вартість яких часто сягає сотень тисяч, а іноді й мільйонів доларів.

Стратегія і тактика «кримінально-живописного бізнесу» — окрема тема. А цього разу керівники деяких постраждалих музеїв на прохання «ДТ» спробували відповісти на запитання: про нинішні тенденції «художніх» інтересів зловмисників; про правові аспекти цієї проблеми, які вимагають негайної реалізації; про головні труднощі, на які наражаються у своїй роботі вітчизняні музейники — через традиційне мізерне фінансування, відсутність страховки і наявність інших поточних проблем.

Рєпін постраждав через несплату за сигналізацію

На початку квітня 2007 року ЗМІ облетіла тривожна звістка про те, що із залу Тернопільського обласного художнього музею вкрадено картину Іллі Рєпіна «Український пейзаж». Ця робота оцінюється приблизно в 1—2 млн. доларів. Сигналізацію в музеї за несплату було відключено ще кілька місяців тому! І зловмисники скористалися ситуацією, коли службовці музею надавали допомогу літній співробітниці, котрій раптом стало погано...

Для багатьох до цього часу залишається загадкою, як можна було серед білого дня непомітно винести з музею полотно розміром 21 на 47 см у масивній рамі? Кілька років тому за схожих обставин із залу цього ж музею двоє молодиків викрали етюд І.Шишкіна «Лісове кладовище».

— Якщо говорити про інтерес зловмисників до певних напрямів у мистецтві, то у нас досить чітко простежується тенденція, — каже директор Тернопільського обласного художнього музею Ігор Дуда. — Наприклад, три роки тому приблизно у цей самий час у нас викрали етюд І.Шишкіна, а зов­сім нещодавно — роботу І.Рєпіна. Очевидний інтерес зловмисників саме до картин відомих російських художників. Гадаю, «Український пейзаж» уже давно вивезено із Тернополя — або до Києва, або Москви, або кудись далі.

У випадку з Рєпіним пан Дуда нікого персонально не підозрює, особистого розслідування не проводить. Цим зараз активно займаються правоохоронні органи. «Я всього лише можу зробити деякі попередні висновки, — каже Ігор Микитович. — Викрадення було замовлене, і його географія не обмежується лише Тернополем».

Що вражає — крадіжка сталася тоді, коли у виставковому залі проводилися екскурсії, було багато музейних працівників, проте у певний момент один зловмисник почав відвертати увагу персоналу, а другий, скориставшись цим, буквально за секунди зрізав етюд і сховав його під плащ.

— Можу порівняти наш дер­жавний музей з іншими установами, які охороняються, але приватної форми власності. Наприклад, банки та магазини з продажу мобільних телефонів мають сигналізацію, систему відеоспостереження, організовану охорону... У нас же ще не до кінця налагоджено сигналізацію, у зв’язку з чим і було вкрадено два цінні полотна. Що ж до страховки, то в українських державних музеях такої практики поки що немає. На це потрібні великі кошти, а звідки їх узяти?

Втім, незважаючи на неприємні моменти, пов’язані з викраденням шедеврів, загалом директор Тернопільського музею на життя не нарікає, відзначає тенденцію до поліпшення фінансування музею і сподівається, що найважчі часи вже позаду. Хоча до цього часу музеї фінансуються лише за двома статтями — заробітна плата і комунальні послуги. А на все інше кошти треба знаходити.

— Наш музей зараз працює в нормальному ритмі, говорить пан Дуда. — У нас, як і раніше, є на що подивитися. Звичайно, картина Рєпіна була перлиною музейної експозиції. Великий художник працював над нею упродовж шістнадцяти років. Та й взагалі, Рєпін у нас був представлений лише одним полотном.

«Операція «И» — по-яготинськи

Переполох, пов’язаний із недавнім викраденням 33 картин відомих українських майстрів (Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Сергія Шишка, Івана Їжакевича, Василя Забашти, Василя Непийпива, Михайла Хмелька та інших), для співробітників Яготинської картинної галереї, здається, тепер позаду. Через два місяці після пограбування всі роботи (крім однієї — «У Голосієві» Сергія Шишка) були знайдені правоохоронними органами. Проте у квітні минулого року провінційний Яготин Київської області «пропіарився» на всю країну. На відміну від Тернополя, крадіжка тут сталася вночі. Злодії проникли в музей, скориставшись тим, що після третьої години ночі в місті вимикають вуличне освітлення. Перепилявши грати на вікні першого поверху, зловмисники безперешкодно проникли в музей. Через відсутність коштів сигналізація не була встановлена зовсім, а замість спеціальної охорони галерею стерегла бабуся-пенсіонерка. Чомусь пригадується гайдаївська «Операція «И»... Виявляється, за десять днів до пограбування в Яготині з’явилися приїжджі, такі собі «поціновувачі прекрасного», які активно цікавилися, де можна купити картини. Причому безпосередній інтерес вони виявляли до місцевої галереї. Згодом на дізнанні одного з них упізнали... І за два місяці майже всі картини повернули на законне місце. Злочинці виявилися далекі від мистецтва — «творили» лише заради грошей.

— Я працюю в музеї не дуже давно, і за цей час галерею пограбували вперше, — згадує директор Яготинської картинної галереї Віра Кольга. — Тому важко сказати, що саме цікавить зловмисників. Але ті полотна, які в нас викрали, є класикою українського живопису. Очевидно, класика, як і раніше, в ціні на чорному картинному ринку. Точну ціну викрадених полотен у грошовому еквіваленті назвати не можу, це приблизно в межах кількох сотень тисяч доларів. Люди в погонах постаралися, за мізерного фінансування і відсутності добових співробітники міліції моталися по відрядженнях за 500 кілометрів, навіть залізаючи в борги, поки не знайшли картини у Хмельницькій області.

Що ж до правових аспектів цього питання, то треба вдосконалити закон про музейну справу і низку інших нормативних актів. А щоб усі інструкції виконувалися на практиці — насамперед виділити гроші на посилення музейної охорони... Раніше для музею в Яготині в бюджеті не було закладено навіть десяти гривень на фотоплівку, щоб зробити фотоопис шедеврів, які в нас є! І лише після пограбування за лічені дні гроші знайшлися не тільки на фотоплівку, а й на сучасну систему сигналізації.

Віра Іванівна Кольга, як і директор Тернопільського музею, говорить про відсутність практики страхування робіт українських художників. Нарікає також, що музей потребує фінансової допомоги: давно треба зробити ремонт як зовнішнього, так і внутрішнього фасадів музею, а для підтримання належного стану творів мистецтва потрібно постійно проводити реставраційні роботи. Брак коштів робить українські музеї особливо уразливими. Адже лише деякі з викрадених у Яготині картин виявилися випадково знятими аматорською камерою. Цікаво, що в Яготині не взяли жодної картини Катерини Білокур. Директор пояснює це тим, що всі картини художниці дуже відомі — випущені буклети, альбоми. Можливо, у зловмисників була надія, що ніхто не впізнає почерку інших українських художників.

Злочин з «видом» на море

Два роки тому не пощастило і мариністу Айвазовському. У ніч на 20 червня 2005 року оригінал його картини «Морський пейзаж» було викрадено з Одеського художнього музею. Злочинці, вийнявши віконне скло бельетажу, через грати проникли в приміщення експозиційного залу, розташованого на другому поверсі музею. Щоправда, викрадачі недовго милувалися морським пейзажем. Уже 23 січня 2006 року міліція Кіровоградської області затримала підозрюваного, котрий, сховавши полотно під сидіння, спокійно подорожував із ним на своєму автомобілі. Після цього невдовзі затримали його спільника, відбулися подальші сенсаційні викриття... Виявляється у цих двох злочинців міліція вилучила понад 25 раритетів. Їхні оборудки були поставлені на конвеєр! Ці добродії зажили слави злодіїв міжнародного масштабу. Крім Одеського художнього музею, вони грабували музеї Росії, Польщі, Франції, Італії і Швейцарії, вчинивши понад 20 крадіжок у галереях цих країн.

— Так званий «малярсько-злодійський» процес аж ніяк не стихійний і не сумбурний, — упевнена директор Одеського художнього музею Наталя Поліщук. — Ці крадіжки скоюють або на замовлення, або там, де твори мистецтва дуже вже «погано лежать». Причому подеколи, на жаль, це не залежить від якості охорони музеїв. Бо на кожний досконалий захід безпеки знайдеться не менш досконалий контрзахід. Ці спритники все одно щось вигадають. Адже в нас усе було як належить — і сигналізація, і охорона, проте вони примудрилися побачити те, чого ми самі не бачили протягом усієї нашої роботи в музеї: дістати картину можна і через грати, вийнявши скло. «Морський пейзаж» І.Айвазовського оцінюється зараз у 200 тис. доларів. Наше щастя, що так оперативно спрацювали правоохоронці. Хоча картину шукали навіть через Інтерпол.

В Одеському музеї тепер встановлено нову сигналізацію... Директор Наталя Поліщук солідарна зі своїми колегами: практики страхування картин в Україні ще не впроваджено, оскільки це великі гроші, і невідомо, з якої кишені їх виділять.

— Держава може зробити єдину корисну справу — посилити лави правоохоронних органів, — продовжує пані Поліщук. — Знаєте, у 2005-му я була у Франції і розповідала тамтешнім музейникам про наболіле: мовляв, у нас украли картину, і нам найгірше... А вони у відповідь: «Ви думаєте, у нас не крадуть?». Хоча з фінансуванням у них справа на порядок краща. Останнім часом нам ідуть назустріч і за можливості гроші виділяються і на ремонти, і на реставраційні роботи. Зараз у нас почав підмокати сам будинок музею, тому потрібно розробити систему водовідведення.

До речі…

Географія музейних крадіжок не знає кордонів. І що дивно — найбільші крадіжки трапляються, як правило, у таких благополучних і законослухняних країнах, як Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Швеція. Цей промисел, до слова, давній — один із найвідоміших злочинів такого роду датується ще 1473 роком. Це була картина Ханса Мемлінга «Страшний суд», замовлена для оздоблення домової церкви роду Медічі у Флоренції, яку переправляли на кораблі. А найвідоміший злочин ХХ сторіччя — це викрадення знаменитої «Джоконди» Леонардо да Вінчі в 1911 році. За неповними даними, у розшуку нині перебуває близько 500 робіт Пікассо, 250 — Шагала, понад 200 — Ренуара, півсотні картин Ван Гога, сотні творів Далі. Відповідно до загальносвітової статистики, правоохоронні органи зазвичай виявляють лише одне з десяти викрадених полотен, а чорний ринок творів мистецтва посідає стабільне четверте місце в рейтингу найбільш прибуткових сфер злочинної діяльності (після наркотиків, зброї і відмивання грошей).

Коментар

«Красти з музеїв невигідно…»

— На жаль, останнім часом відбувається якесь «роздування» матеріальної цінності творів, — коментує кримінально-художню ситуацію директор Музею російського мистецтва Юрій ВАКУЛЕНКО. — Тому невігласам одразу ввижаються кругленькі долари. Але ж красти з музеїв невигідно! Оскільки результат не вартий грошей, що їх злочинці мали намір отримати. Робота, вкрадена з музею, буде у вічному кримінальному розшуку. Так-так... Ті 600 картин, які були вивезені ще під час війни, досі під прицілом Інтерполу. Тому і в Одесі, і в Яготині, і в Севастополі викрадені роботи обов’язково знайшли б. Упевнений, що і Рєпіна Тернополю обов’язково повернуть. 90% крадіжок розкривається. А порушена кримінальна справа тягнеться, поки її не закриють. Незважаючи на це, крадіжки все одно трапляються. Хоча порівняно з Росією ми в хорошому сенсі відстаємо.

Правда і те, що наша держава не виділяє достатньо коштів на зберігання культурних цінностей. Ну гаразд, «нас виживають» у плані зарплати, постійно «наїжджають» на приміщення, розташовані у «смачних» місцях міста. Але ж у музеї зберігаються державні цінності! Так, нам пощастило, ми — один із провідних музеїв, і маємо можливість виділяти частину коштів на власну безпеку. У Музеї російського мистецтва серйозне відеоспостереження і миттєва реакція на будь-яку спробу неадекватної поведінки, тобто дві хвилини — і бригада ЗМОП уже тут. Але ж основні крадіжки трапляються на периферії, де немає коштів на сигналізацію. А далі все розвивається вже за нашим «слов’янським» варіантом... У тому самому Яготинському музеї були вкрадені 33 роботи, і лише після цього музей одразу поставили на сигналізацію. Нерозумно і злочинно пропонувати музеям продати деякі роботи, щоб технічно себе забезпечити. У жодній країні світу немає такого, щоб державні музеї самі могли розпоряджатися своєю власністю. До того ж музей — не тільки зберігач старовини. Це науково-просвітницький заклад. Чомусь про цю його іпостась багато хто забуває. Тут багато матеріалів, які треба постійно вивчати.