Український коментар до «Комедії» Данте Аліг’єрі

Поділитися
Нове видання — це завжди нове переживання Книги. Для бібліофіла воно починається із «вживання» в сам матеріальний об’єкт...

Нове видання — це завжди нове переживання Книги. Для бібліофіла воно починається із «вживання» в сам матеріальний об’єкт. Формат, обкладинка — на погляд і дотик, кольорова гама, вигляд титулу, віньєток, навіть вага. Далі шрифти, папір, аркуш — розташування тексту, пропорції «дзеркала» та полів і т.д.: так виявляється смак автора і видавців.

Книжка О.Петрової «Комедія» Данте Аліг’єрі. Мистецький коментар ХІV — ХХ століть» відповідає найвищим вимогам: тримати в руках, гортати сторінки — справжня насолода. І ця матеріальна форма не просто відповідає змісту, — вона ним породжена і як така повинна співвідноситись із величною, справді позачасовою постаттю Данте.

Не тільки вітчизняна, а й світова мистецтвознавча наука до цієї монографії не мала праці, яка б синтезувала творчий досвід митців найвищого фахового рівня, котрі працювали над образами величної Дантової поеми. Вивченню «Божественної комедії» як літературного шедевру присвячено сотні й тисячі сторінок у світовому літературознавчому просторі. Не бракує й мистецтвознавчих монографій, але вони переважно стосуються або творчості окремих видатних ілюстраторів Данте — Сандро Боттічеллі, Вільяма Блейка, Гюстава Доре, Сальвадора Далі, або аналізу мистецьких шедеврів Сіньйореллі, Мікеланджело, Делакруа, Родена — тих фрескістів, скульпторів, які надихалися темами поеми. Втім, введення всієї образотворчої Дантеани в єдиний науковий контекст, розгляд і аналіз традиції в історико-культурологічній послідовності вперше зроблено саме українським дослідником Ольгою Петровою.

«Сентенція про одвічну, позачасову сучасність Данте не є риторичним реверансом культуролога, — стверджує автор, — так само як не риторичним є запитання «чи потрібен Данте Аліг’єрі мистецтву пост-постмодернізму?». Розуміємо, що питання провокативне, воно — своєрідна постмодерністська «гра» з усталеною традицією. Для О.Петрової, яка йде вслід за поколінням інтелектуалів-дантологів, іконосфера ХІV — ХХ століть: від Джотто, Мікеланджело до Родена, та аж до версій авангардистів ХХ століття, цей «колаж» із семи століть, зібраний у єдиний текст, був не легким завданням для розв’язання. Долаючи простір багатовікової художньої Дантеани, О.Петрова унаочнила розвиток цієї традиції в мистецтві як тяглість традиції в часі, як тотальну підпорядкованість «сакралізованому часу», його диктату, і навіть культу. Бо, за Б.Пастернаком, «секундна стрілка — символ нашого століття». Визнання «Італійським інститутом культури» монографії О.Петрової «науковим подвигом» повною мірою засвідчує масштаб внеску автора в поважну дослідницьку традицію.

Лише глибоке проникнення інтелектуала у світ Данте, у текст, насичений середньовічною символікою, багатолітні мандри О.Петрової пекельними урвищами, сходами Чистилища та колами Раю дозволили їй опанувати різнопланові моделі мислення художників, від мініатюристів ХIV століття до сюрреалістів та експресіоністів ХХ.

Тут саме час сказати, що задум книжки — справді амбіційний, про що свідчать три монументальні розділи: І. Дантеана в добу Ренесансу; ІІ. Дантеана ХІХ ст.: зрілість і слабкість традиції; ІІІ. Мистецтво ХХ ст. в діалозі з «Божественною комедією». Епохальний масштаб у сім століть дав змогу авторці розгорнути панораму надзвичайного обсягу, залучити різні аспекти в дослідженні і, що притаманне глибокій праці, відкрити шляхи для подальших пошуків.

Уже перші кроки мандрів книжкою вражають і захоплюють насиченістю живописного ряду. Малюнки множаться й нагромаджуються з істинно ренесансною чи бароковою щедрістю. Навряд чи хтось з українських читачів Данте тримав у руках «Урбінський кодекс 365» — рукопис «Божественної комедії» ХV століття з Апостольської бібліотеки Ватикану. Ольга Петрова не лише працювала з цим манускриптом, а й отримала змогу зробити кілька власних кольорових копій із мініатюр. Монографія ознайомлює читача з мініатюристами Гул’єно Джиральді та Франко де Руссі — геніальними колористами й натхненними інтерпретаторами поеми. З дослідження дізнаємося і про замовника «Кодексу 365», — ним був Федеріго деілі Уберті — меценат, у домі якого певний час жив і працював батько Леонардо да Вінчі. За визнанням О.Петрової, перші кроки у вивченні дантівської теми пов’язані з консультаціями, щедро наданими видатними українськими перекладачами Григорієм Кочуром, Миколою Лукашем, поетом Іваном Драчем. Саме М.Лукашу авторка завдячує поглибленим знайомством із коментарями до «Кодексу 365».

Творчі контакти автора з бібліотекою Британського музею (Лондон) збагатили монографію шедеврами «Сієнського кодексу» (1442—1450 рр.) Зауважимо, ще 1993 р. бібліотека музею придбала літографії О.Петрової — її ілюстрації до «Божественної комедії». А в 2009 р. Британський музей надав автору монографії право репродукувати мініатюри «Сієнського кодексу». Так зернина до зернини призбирувався унікальний образотворчий ряд, що охоплює 361 ілюстрацію. Цей образотворчий конгломерат О.Петрова аналізує з прискіпливістю енциклопедиста. Наукові висновки, подані автором в емоційно насиченій мовній формі, пробуджують фантазію читача. В мандрах з епохи Ренесансу в кінець ХХ століття саме літературна форма тексту, його емоційна напруга утримують свідомість читача у стані інтриги та все глибшого проникнення у світи Данте. Гармонія емоційного й раціонального працює на повноту сприйняття і величі Данте, і блискучих досягнень митців. Побіжно зазначу, що серед ілюстрацій чимало зовсім незнаних, інколи — може, забутих. Це стосується не тільки ренесансної доби, а й пізнішого часу: досить вказати на чудовий підрозділ «Історична пауза і нове пробудження творчої уваги до Данте», на спеціальний розділ, присвячений народженню скульптурної Дантеани. Особливо це стосується мистецтвознавчо-культурологічної оцінки «Брами пекла» Огюстена Родена. Засновника скульптури доби «передбур’я» називають то символістом, то імпресіоністом, то реалістом. Він стояв на межі, на грані. У ньому є і одне, і друге, і третє. «А головне, — зауважує О.Петрова, — його пластика — це цілісне самостійне явище, що вичерпується терміном — мистецтво Родена». Воно багато в чому сформоване під впливом текстів Данте Аліг’єрі. На думку О.Петрової, образи «Брами пекла» транслюють позачасовість дантівських образів у свідомість скульптора кінця ХІХ століття, напередодні революцій, воєн, потрясінь, які невдовзі розшматують Європу. Тому в «Мислителі» Родена є сила і гіркота Дантового пекла. Французький скульптор, на переконання автора монографії, вивіряв свою творчість у діалозі з «Комедією». Цей «мистецький коментар» уже суто емоційно впливає на художників різних часів. У такому сильному акценті на візуальному боці, безумовно, проявилася двоїстість О.Петрової — не тільки мистецтвознавця, естетика, а й художника, що на початку свого шляху в мистецтві звернувся до поезії Данте, ілюструючи «Божественну комедію». Інновацію становить введення до ілюстративного ряду та мистецтвознавчого аналізу призабутих або й зовсім невідомих творів Лада Гудіашвілі (іл. «Три звіра» 1933, Грузія); Враншабу Шакар’яна («Данте» 1970-ті рр.
Вірменія); Альберта Гур’єва («Кентаври» 1971 р., Казахстан). До монографії увійшов унікальний портрет Данте, створений Олександром Головіним ще у 1921 р. Вперше публікується малюнок Миколи Ульянова «Равенна. Пінета» 1907 р. з колекції професора А.Чегодаєва.

Порівнюючи різні підходи до ілюстрування «Божественної комедії» митцями ХХ століття у країнах Заходу («вільного світу») та колишнього «соціалістичного табору», автор монографії вперше, на тлі відмінних соціокультурних умов творчості, аналізує ілюстраторів слов’янського регіону. Поряд із польськими, словацькими ілюстраторами, вперше комплексно проаналізовано українську образотворчу Дантеану. Вона позначена ліризмом Г.Гавриленка, драматизмом ілюстрацій О.Петрової, філософською глибиною М.Грицюка. Це є безумовним внеском у поважну світову традицію. В цьому контексті європейськість українського мистецтва не менш очевидна, ніж його традиція бароко.

Насиченість ілюстративного ряду, просторове зближення віддалених у часі творів по-новому висвічує їхні стильові особливості, індивідуальну характерність окремого митця і специфіку епохи. Особливо вагомим видається третій розділ, присвячений ХХ ст., в якому образи «Божественної комедії» і взагалі тема Данте чи не вперше подані з такою глибиною. Тут особливо ясно проявляється вплив реального часу на прочитання «Комедії». Страшні потрясіння, трагізм катастроф велетенського масштабу в ХХ ст. знайшли в образах Данте адекватний зміст. Ольга Петрова розкрила для нас актуальність образів Данте. У мистецтвознавчому тексті рефреном звучать слова Осипа Мандельштама: «Немислимо читати терцини Данте, не навертаючи його до сучасності. Вони для цього створені. Вони — знаряддя для уловлення майбутнього. Вони вимагають коментарю у Futurum».

Може, не свідомо, проте правильно вирахувано, що через ілюстративний ряд читач неминуче прийде до власне тексту. І тепер захопиться вже викладом ідей автора — оригінальних, сміливих (див., наприклад, розділ «Данте Аліг’єрі — авангардист»), хочеться сказати — волелюбних. Для Ольги Петрової Данте — насамперед сучасний співрозмовник. Автор зауважує: «Пройшовши через жорстку оболонку броньованих терцин «Божественної комедії», через її символіку та середньовічну метафорику, потрапляєш у середохрестя Дантової гарячої емоційності та інформативної евристичності. Після цього відчуття тотального Дантового авангардизму не зникає з екрану свідомості».

Сила звучання представлених і проаналізованих творів залишає глибоке враження. І тому ще раз мушу наголосити: ілюстрації відіграють колосальну роль у «вростанні» дантівської теми, його творчості в суспільну свідомість, у відчутті сучасності великого флорентійця.

Насамкінець хочу вказати на своєрідний феномен, яким є книжка О.Петрової в нашому мистецькому просторі. Тільки з її появою ми відкрили, що насправді нам (хоч ми про це, може, й не здогадувалися) у нашій культурі бракувало «свого» Данте — причому в такому широкому мистецькому контексті. І фундаментальна праця Ольги Петрової дала змогу відчути повноту «засвоєння» того загальнолюдського інтелектуального, тезаурусу, що завжди свідчить про сходження національної культури на найвищий цивілізаційний рівень.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі