Український Голлівуд: бути чи забути? Кіностудія імені Олександра Довженка відзначає 80-річчя

Деякі жартівники в старі часи говорили: «Є фільми погані, а є фільми кіностудії Довженка...». Від цього лихого жарту, звісно ж, за версту несе несправедливістю. Тому що і на кіностудії Довженка в різний час народжувалися фільми різні, а були деякі картини і просто чудові: «Тіні забутих предків», «В бій ідуть тільки «старики», «За двома зайцями», « Білий птах з чорною ознакою», «Чорна курка, або Підземні жителі», «Польоти уві сні та наяву» і чимало інших. До ювілею підготували декілька роликів старих знаменитих фільмів довженківців — «щоб пам’ятали». У
цьому ж ювілейному році студія представила на суд глядачів і критиків два нові великі проекти — «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка і «Владика Андрій» Леся Янчука (думки щодо прем’єр дуже полярні). А директор довженківців — Ігор СТАВЧАНСЬКИЙ — в інтерв’ю «ДТ» у зв’язку з ювілеєм студії розповів: про нові проекти; про те, що на «Тараса Бульбу» Віктора Греся потрібно 70 мільйонів. Запевнив, що студійну землю «не віддадуть»; зізнався, що сьогодні деякі маленькі приватні студії швидше вирішують свої проблеми в Мінкульті, ніж студія Національна.

«Важка дорога до міністерства... »

— Ігорю Леонідовичу, зовсім недавно міністр культури заявив про додаткові мільйони, що будуть виділені на кіногалузь нинішнього року? Ви вже якось відчули ці блага на своїй студії?

Лариса КАДОЧНИКОВА, народна артистка України. Ця акторка у 60—70-х роках фактично стала обличчям кіностудії, знявшись у найвідоміших картинах — «Тіні забутих предків», «Ніч на Івана Купала», «Білий птах із чорною ознакою», «Чорна курка, або Підземні жителі».

— Я знялася в дуже багатьох фільмах кіностудії Довженка. Тоді був просто прекрасний період — розквіт студії. Ми постійно бігли «на Довженка», бо там можна було зустріти талановиту людину з будь-якої країни — поета, письменника, художника, актора. Це був «вулик»: мільйони людей проходили через прохідну студії, організовували зустрічі, творчі вечори...

Але коли розпався Союз, усе розвалилося. І думаєш інколи: ну гаразд, розвал, а ми стали самостійні, незалежні... Але чому ж разом із цим усе решта має розвалюватися? Чому всі вони повинні розмінюватися на телевізійні серіали? Адже кіно має бути справжнім, як частина культури, а не маскульту. Ми все одно ніколи не станемо Голлівудом. Та й навіщо? Треба, навпаки, тут підтримувати авторське кіно. Адже і в нас були великі — Довженко, Савченко, Параджанов, Биков. Чому ж їхні традиції не продовжувати?

Коли я приїхала на студію, то кіно знімали з різних напрямів, при цьому працювали і молоді режисери, яким по 25 років, і 40-річні, поруч працювали 60-літні. Чому ж тепер на студії практично немає молоді? Адже наш інститут випускає дуже багато режисерів. Вони ходять-тиняються, мріють, як правило у них у всіх уже є манія величності. І так виходить, що зараз у нас лише Кіра Муратова в Одесі постійно знімає пристойні картини.

Адже раніше, коли Параджанов, Осика, Іллєнко або хтось інший робили навіть проби, то це були маленькі картини, провісники великого фільму. І перегляд цих проб був подією. Це був як один подих, співтворчість усього Києва, всієї України.

Складне питання: як це усе повернути... Мені здається, що перше завдання — знайти чималі кошти і вкласти їх у розвиток студії... Або держава, або спонсори. Оскільки поки що лише лемент про незалежність. Поки що хочуть тільки відібрати — помешкання, землю, якісь нескінченні розмови про будівництво будинків, офісів... І, звичайно, має бути сильний керівник студії. Фанат своєї справи. І саме він повинен вести «селекцію талантів». На «Мосфільмі», наприклад, є такий керівник в особі Карена Шахназарова. Він же підняв студію, і тепер хай із 200 картин — а три-чотири серйозні є. І актори забезпечені — і ролями, і грішми. Так, непросто знайти таку особистість.

З приводу нових картин... Я дуже люблю Миколу Павловича Мащенка. Розумію, як йому було непросто сім років знімати свого «Богдана Хмельницького». Незважаючи на вік, цей режисер у дуже добрій формі, у нього енергія молодої людини.

Вважаю, що потрібно виділити окремий телеканал для національного кіно. Чому в національного кіно немає свого каналу?

Раїса НЕДАШКІВСЬКА, народна артистка України, її яскравий злет теж пов’язаний зі студією імені Довженка — коли вона знялася в «Лісовій пісні». Знімалася також у фільмах «Вавилон ХХ», «Народжена революцією» та багатьох інших.

— Мій хрещений батько в кіно — режисер Віктор Іларіонович Івченко. Коли він затвердив на роль Лукаша в «Лісовій пісні» Івана Миколайчука, то мене взяв на роль Мавки в цю ж картину. Це була приголомшлива робота. Зустріч із Мавкою, зустріч із Лесею Українкою. І тільки тепер, через сорок років, я оцінила титанічну працю цього режисера. Як він делікатно підійшов до скорочення матеріалу... Адже все у фільм увійти не могло.

У золотий фонд вітчизняного кіно, крім «Лісової пісні», могло б увійти багато картин. Це, безумовно, і «Тарас Шевченко», і «Камінний хрест», і «Криниця для спраглих», і «Ніч на Івана Купала», і «Білий птах…», і «Гадюка», і «Ати-бати, йшли солдати», і «У бій ідуть лише «старики». Та, звісно ж, фільм усіх часів — «Тіні забутих предків» Параджанова. У цій картині зібрався гурт геніальних людей. Ця екранізація стала духовним фундаментом нашої кіностудії.

Для мене ця тривала криза на студії — постійний біль. І як же так можна, щоб ось так відразу стався цей обвал? Гадаю, мій режисер Івченко такого б не пережив. Багато ж творців нічого іншого, крім кіно, й робити не вміють! Вони не можуть стояти на базарі. А як їм виживати? Ось вони спивалися й помирали...

Перше для відродження — бажання керівництва країни. Воно мусить розуміти, що без культури нічого не буде — ні народу, ні України.

Потрібно прийняти закон про меценатство. І для екранізацій є безліч чудових тем. Досить тільки прочитати хоча б твори Марії Матіос — це вражаюче! Вже не кажучи про наших справжніх патріотів — Олену Телігу, Ліну Костенко. Існує безліч глибинних, а не тимчасових тем. Скільки ж можна стріляти? Час зупинитися. Ми, люди культури, безпосередньо відповідаємо за майбутнє країни. Тому потрібно нести позитив і гармонію. Всі вже втомилися від «чорнухи» і розбещеності. Наша ж недуга лікується тільки любов’ю й позитивом. Мета мистецтва — підносити дух і душу. «Геть думи сумні!» — писала Леся Українка.

Всі статті Катерина Константинова

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі