Український поет: доля і воля в кіно

Режисер стрічки - Роман Бровко, у головних ролях - Дмитро Ярошенко, Олег Масленніков, Віталій Салій, Євгенія Гладій, Карина Шереверова, Діана Розовлян.

Відразу скажу про плюси і мінуси байопіка "Заборонений", прем'єра якого відбулася 5 вересня, в День пам'яті поета. До плюсів стрічки можна віднести саму тему, спробу експериментів з формою, сильний, гостросюжетний "табірний" епізод. А до недоліків - стилістичну неоднорідність, фрагментарність, не завжди переконливу акторську гру, подекуди пафосність…

Якщо зупинити когось на вулиці і попросити назвати поета-шістдесятника - ім'я Василя Стуса, мабуть, прозвучить найпершим. Поет, борець, інтелектуал, "просто" порядна людина - постать, у якій чеснот знайдеться на будь-який смак. Вона так і проситься на екран, і дивно, як на неї не звернули уваги раніше... Так чи інакше, "байопік" про Стуса з'явився - і вартий того, щоб його подивитися.

Хоча фільм не досконалий. Він фактично розпадається на дві стилістично різні частини - "київську" і "табірну" - і має низку родових вад вітчизняного кіно. До вже названих вище додам схильність монументалізувати персонажів. Актор Дмитро Ярошенко, портретно подібний до Стуса, зі своїм ніби затверділим обличчям і глухим голосом частенько скидається на статую Командора. Утім, це враження, сильне на початку, слабне ближче до середини, а всю другу половину - "табірну", напружену й драматичну, дивишся з увагою до кінця.

Як побудований і чим цікавий фільм? Перша, "київська", половина - така собі низка нарисів про поета до арешту. Стус знайомиться з дівчиною; Стус веде її на літературний вечір пам'яті Василя Симоненка, який зриває міліція; Стус у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі "Тіней забутих предків", що переростає в політичну акцію; Стус стає свідком самоспалення Василя Макуха... У цій частині досить багато портретів шістдесятників, вдалих і не дуже. Особливе місце серед них посідає образ художниці Алли Горської, чий бунтарський дух і трагічна загадкова (в деталях, та не по суті) смерть ніби провіщають долю самого Стуса. Ігрові епізоди розмежовані нарізкою з хронікальних кадрів Києва, що переходять у стилізацію під хроніку. Загалом видно, як старанно намагаються передати "атмосферу часу" - так старанно, що це зрештою підводить авторів, бо впадає в око. З іншого боку, цікава вже сама спроба погратися з формою.

Симпатичні також ненав'язливі деталі, яких глядач може й не помітити, а якщо помітить - отримає маленьку додаткову порцію насолоди від власної здогадливости: афіші до вистав "Украдене щастя" і "Ревізор" у глибині кадру (натяк на "щасливе" життя в країні тотального контролю); портрет Максима Горького в книгарні, біля якої зупинився викинутий з офіційного літературного й наукового життя Стус (Горький - "батько" і в певному сенсі символ соцреалізму, що душив усі альтернативні художні напрями); прізвище Шаріков у брехливого "свідка" на судовому процесі поета - відсилання до булгаковського "Собачого серця" з усією низкою асоціяцій... А ще авторам таки вдалося створити атмосферу - тільки не шістдесятництва, а тоталітаризму, де повсякчас "Великий брат стежить за тобою". Особливо вдало її передано у згаданому епізоді літературного вечора, коли учасники забороненого заходу збираються в парку - та читання віршів раптово обривається знаковою радянською піснею (це вистежили зібрання й увімкнули парковий гучномовець).

Завершуються ці експерименти з формою в другій частині фільму, де в сухій, близькій до документальної манері показано суд над Василем Стусом. Саме ця частина скандально позначилася на передісторії (і, слід гадати, промоції) кінострічки: Віктор Медведчук, чия роль у процесі над поетом добре відома, погрожував авторам судом, і зрештою на екран вийшов компромісний варіянт, базований на судових документах і без називання імени адвоката.

Нарешті в третій частині, присвяченій останньому періоду життя Стуса в таборі особливого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Пермської области, режисер ніби зітхнув вільно, відкинув увесь "формалізм" і взявся за міцно скроєну "табірну" драму з гострим протистоянням героя і енкаведистки-"вамп", яка має ідейно спокусити його і схилити до співпраці з уже більш ліберальною і гнучкою системою часів Горбачова. Якщо перша половина фільму - порівняно світла, ностальгійна, поривчаста, то друга - похмура, психологічна, гостросюжетна. У першій - пантеон шістдесятників, яким протиставлено безликі сили режиму. У другій з одного боку барикад - Стус із колективним портретом політв'язнів (майже в дусі радянської "дружби народів": українець Левко Лук'яненко, росіянин Леонід Бородін, вірменин Акопян), з другого - яскраво виписані портрети табірного начальства і "гості з Києва" Віри Холод, де є своє протистояння, що додатково підігріває сюжет.

Отже, маємо такий собі кінотриптих про знакового поета-шістдесятника. Не без недоліків та історичних неточностей (куди без них у художньому творі!), він цікавий художнім прочитанням долі героя. Мабуть, не буде спойлером написати, що ні зламати, ні "приручити" Стуса не вдалося. Недарма він став одним із символів національного культурного відродження. Звісно, фільм не охоплює всієї його біографії (самі автори казали, що готові розглянути можливість створення мінісеріялу). Та й загалом тема Стуса не закрита.

Хочеться сподіватися, що "Заборонений" прокладе шлях новим кінопрочитанням цієї і багатьох інших постатей драматичної, але такої яскравої епохи шістдесятництва.