Остання пісня космічної саги

В українському прокаті "Зоряні війни: Скайвокер. Сходження".

Режисер - Дж. Абрамс, у ролях - Дейзі Рідлі, Адам Драйвер, Джон Боєга, Оскар Айзек, Кері Фішер, Домналл Глісон та інші.

Завершення основного циклу "Зоряних війн" - безперечно, подія в історії світового кіно. Навіть ті, хто не є фанатами космічної саги, не можуть не визнати: вона стала яскравою новою сторінкою не лише в кінофантастиці, а й загалом у масовій культурі.

Зрозуміло, що на творцях фінального епізоду лежала величезна відповідальність: він мав якщо не увінчати всю серію (навряд чи щось зможе перевершити резонанс, викликаний свого часу оригінальною трилогією), то принаймні гідно її завершити. І їм це вдалося: фінальна частина вийшла добротною, можливо без особливих одкровень, та головне - без розчарувань. Основні лінії вирішено, усе зведено, підсумовано й приведено до сподіваного щасливого фіналу (гадаємо, це не спойлер, адже такі закони жанру!).

У певному сенсі у "Скайвокері", як у краплині води, віддзеркалилася вся історія "Зоряних війн": тут і протистояння демократичних та авторитарних сил, і боротьба з перемінним успіхом, з її постійними перепадами від відчаю до надії, і синтез філософії, релігії й містики у вченні про "силу", і непрості родинні зв'язки героїв, і, головне, - внутрішнє переродження героя, що зрештою стає спроможним "своїм життям до себе дорівнятись".

Останнє - це те, що, либонь, найближче глядачевому серцю: малий/мала світу сього, що віднаходить у собі закладену велику потугу і дає їй вихід, а заразом… рятує світ. Зрештою, це один з фундаментальних мотивів світової культури. Зокрема християнської, зокрема й масової. Людей багато, проте кожна людина - неповторна, хоча, як правило, залежить від них усіх небагато… Та трапляються моменти, коли Історія з великої літери зачепить когось своїм крилом - і вчорашній "ніхто" раптом виявляється наріжним каменем майбутнього світу. Зрештою, саме про це розповідають усі трилогії "Зоряних війн", заразом порушуючи питання про те, що "обраний" не завжди обирає "правильну" сторону.

Так, Люк Скайвокер в оригінальній трилогії бореться на світлому боці, а Енакін Скайвокер у трилогії приквелів піддається спокусі і пристає до темного. Яку сторону "сили" оберуть Рей і Кайло Рен/Бен Соло? Ця головна інтрига фінальної частини набагато цікавіша й однозначно менш очевидна за зовнішню лінію протистояння між Опором і Верховним Порядком. Тут кожний муситиме пройти через свої спокуси, аби зрештою обрати свій істинний шлях.

Попутно автори зачепили інший цікавий мотив, який можна умовно означити як "кров чи дух": наскільки визначальною є спадковість, чи пов'язана вона безпосередньо зі спадкоємністю? І наскільки, зрештою, людина має право сама обирати собі походження, відповідно "означуючи" себе і діючи? Іншими словами, загадка походження Рей, що раз у раз спливала в попередніх частинах трилогії, неминуче мала вирішитися тепер - і майже так само неминуче мала позначитися на долі героїні. Так само питання, ким зрештою визнає себе Кайло Рен - онуком Дарта Вейдера чи сином Леї Органа, - мало вирішити аж ніяк не лише його майбутнє…

Ну, а якщо розглянути цей мотив трохи ширше - дістанемо просту, але від того не менш актуальну для кожного з нас істину: доля людини визначена балансом між заданими їй життєвими обставинами і зробленим нею самою вибором. Так само, як і балансом добра і зла, або ж "світлою і темною сторонами сили" (останнє, щоправда, у сазі піднесено до абсолюту і мало відповідає тонко нюансованій дійсності, але ж "Зоряні війни" - то передусім епос, а йому ці нюанси й ні до чого).

Як і належить "Зоряним війнам", ця і низка інших (кожен глядач тут угледить щось своє) істин "запаковані" в яскраву, кінематографічно легкотравну обгортку. Тут і різного ступеня драматизму міжзоряні перельоти, сутички й масштабні бої, і екзотичні різнопланетні істоти, і різнопланові локації (причому характер кожної планети відповідає сюжетним колізіям і душевному стану героїв: так, пустелі відповідає мотив пошуку, споглядання; бурхливому океану - випробування, пізнання "істинного" себе (вода, море як символ несвідомого в психоаналізі тощо). А якщо коротко - яскраві пригоди, бурхливі емоції і доля галактики на кону. Є й чимало референсів, причому не лише на інші частини "космоопери", а й на окремі твори, що вже мають статус культових: тут можна побачити велетенські статуї, що цілком могли бути відзнятими у "Володарі перснів", а очільник Верховного (точніше вже Абсолютного) порядку має посісти сідалище… так до болю схоже на сумнозвісний Залізний трон з "Гри престолів". Характерно, до речі, що найвиразніші алюзії стосуються жанру саме фентезі - що недвозначно натякає на ухил, якого вирішили надати історії автори.

Звісно, шанувальники "Зоряних війн" знайдуть у завершальній частині чимало недоліків: від відсутності явного новаторства, що колись прославило сагу, - до ґанджів на кшталт відхилень від фізичних законів цього кіновсесвіту (наприклад, нова, не зовсім наукова інтерпретація стрибків у гіперпростір). Утім, фанати - це окрема спільнота, зі своїми законами. "Звичайний" же глядач побачить "просто" якісне глядацьке кіно, переглядаючи яке можна приємно провести дві з половиною години, на щось усміхнувшись, над чимось замислившись… а може, й не замислившись, що теж непогано!