Український Клод Моне: всі таємниці неба і води

У Національному музеї Тараса Шевченка (зал "Атріум") відкрито виставку Олекси Захарчука, живописця і графіка, заслуженого художника України (1929-2013). Експозиція, що має назву "Річка Геракліта", представляє програмні твори художника, 9 із них - монументальні полотна з фондів Національного художнього музею України.

На його роботах - епічна Україна. Вона розкривається складними нюансами світла й кольору, майстерністю гри - тонами й півтонами.

У його роботах - душевна щирість, м'якість, доброта і спокій. Це все проникає в серця поціновувачів його творчості при самому лише погляді на його картини. Назви картин невигадливі: "Річка Сула", "Напровесні", "Ранок. Туман", "Старий Київ", "Старокиївські пагорби", "Дорога до площі Жовтневої революції"…

І, природно, найзнаменитіша картина - "Синій вечір" (над якою художник працював 40 років).

Цікава історія створення цього знакового для Олекси Захарчука полотна. Ще 1972-го у Плютах, на узліссі поблизу Будинку творчості художників, він зробив кілька етюдів з натури в денний час. Потім - малюнок кольоровими олівцями з того ж місця.

Пізніше виникло бажання, користуючись денними етюдами, пов'язати їх із вечірнім небом.

Сам Олекса Миколайович і припустити тоді не міг, що повертатиметься до цього мотиву впродовж сорока років! Синє небо на полотні, від якого неможливо відвести погляд. Відчувається масштаб картини, її філософське наповнення і якась таємниця - у синьому небі й маленькій зірочці у просвіті лісу...

А ось його полотно "Ранок. Пам'яті Алли" виконане також у синьому кольорі й наповнене смутком за передчасно втраченою дружиною. Тут передано пограничний стан природи - небо ледь-ледь сіріє. У цій картині - магія, таємниця.

У художника є своя філософсько-поетична "річка Геракліта", що зливається з образами його пейзажів, у яких багато "води" (на його картинах річки Стугна, Снов, Дніпро, Сула).

Багато творів наповнені туманним сріблистим серпанком… Це теж особливість авторського почерку Захарчука ("Старий Київ. Поділ", "Старокиївські пагорби").

- Ми організували виставку "Річка Геракліта", щоб представити у просторі залу "Атріум" основні мотиви творчості майстра, - розповідає донька художника Юлія Захарчук. - Так називається і збірка віршів Ліни Костенко. Адже творчість художника - не просто пейзаж, а пейзаж філософський, лірико-поетичний. Пам'ятаю, в нашому будинку були збірки віршів великої української поетеси. У цьому ж випадку назва експозиції - річка часу: все тече, все змінюється. Але незмінними все ж таки залишаються зоряне небо і моральний закон тисячоліття.

Справді, пейзажі Олекси Захарчука - як формули, як прадавні архетипи нашого пізнання. Тому на цих картинах - небо, річка, шлях, одне слово - природа. Нічого зайвого.

Юлія розповідає, що її батько на природі робив лише начерки майбутнього пейзажу, аби відштовхнутися від натури. Вже потім допрацьовував тему у своїй майстерні. Він писав етюд тільки тоді, коли був захоплений самим мотивом.

- У знаковій роботі "Синій вечір" первісний мотив - дорога, узлісся. Вже потім він допрацьовував і допрацьовував цей мотив. Філософствував.

У своїх творах художник осмислює сутність природи України, її філософію… У його картинах - поезія. Наближаючись до пейзажів, сам розчиняєшся у красі.

- Батько любив спостерігати перехідні стани природи. Звідси й назви робіт - "Житнє поле після дощу", "Ранок. Туман", "Зійшов місяць". Він ніби вбирав це все.

Сам художник народився в місті Іллінці Вінницької області. Під час війни втратив сім'ю, потрапив у партизанський загін. Після війни - дитячий будинок. Потім - навчання в Харківському художньому училищі, з 1950-го - у Київському державному художньому інституті. Його вчителі - М.Шаронов, К.Трохименко, С.Григор'єв, Т.Яблонська.

- Природа ввійшла в його підсвідомість, адже він дитиною в партизанському загоні постійно ночував просто неба - в бур'янах, у лісах. Вбирав усі барви, стани, - каже донька художника. - У нього є прекрасні етюди з натури, портрети. Але самі пейзажі в нього переважно без стафажних постатей. Це пейзаж-формула, де є глибина, багатоплановість, певні мотиви. Він прийшов до цього не зразу…

У 2007-му в лондонській Молл-галереї відбулася перша презентація його картин за кордоном. Галерея - в самому центрі британської столиці. Західні критики порівнювали творчість українця Захарчука з творчістю Клода Моне: "Рудиментарний стиль живопису Захарчука поєднує в собі експресіонізм і контурний малюнок. Він згадував Сезанна, Гогена й Матісса як прямих його натхненників, хоча з його нинішньої виставки очевидно, що зображення швидких хмар і експерименти зі світлом, характерні для Моне, вплинули тут на творчість художника". (Олена Ліпсос, Art Commerce Journal, червень-липень 2007 р.).

- Мій батько належав до покоління шістдесятників, ці художники не мали можливості виїжджати на Захід. Не те щоб він був "невиїзний", у нього й грошей особливо не було, щоб їхати. Коли чесно, то його тримали на задвірках пейзажного мистецтва. Десь у далекому закуті, багато хто його творчості взагалі не сприймав. Адже він створював свій художній світ - свої тумани, марево. Як у роботі "Замріяне озеро". Не знаю нікого, хто б умів так щиро, по-дитячому радіти хмарці, підсвіченій промінням призахідного сонця, вогнищу з осіннього листя. Це суперечило принципам соцреалістичного мистецтва - коли треба малювати вдень, зеленими оптимістичними фарбами, яскраво й життєрадісно.

Уявіть, що дуже популярний у радянські часи критик Леонід Владич "обізвав" мого батька Чюрльонісом. А батько вперше побував у музеї Чюрльоніса лише 1992-го. Він побачив ці роботи й згадав ту лайливу статтю. І для нього тоді це була честь.

Олекса Захарчук - учень Тетяни Нилівни Яблонської. Хоча й говорити про цього майстра як про учня не можна. Він упродовж свого творчого шляху сказав своє слово в монументальному пейзажі.

- Два роки мистецтво живопису в КДХІ викладала в нього Тетяна Нилівна. Що він перейняв від великої майстрині? Які риси? Можливо, ставлення до творчості, високу вибірковість мотиву, захопленість самим процесом. Він дуже цінував учителів - Тетяну Яблонську, Сергія Григор'єва, що став для нього старшим товаришем.

Він казав: "Художник - як бджола, що збирає нектар із безлічі квітів і перетворює його на мед. І в нашій творчості, щоб бути оригінальним і пізнаваним, ми маємо вчитися у багатьох майстрів".

Найголовніше для художника Захарчука - стани. Тому він так і називав свої роботи - "Надвечір'я", "Сутінки", "Ранній ранок"… Ці трохи прозаїчні назви картин говорять про чутливість автора, його увагу до витончених варіацій світла. Інколи складається враження, що композиції Захарчука межують із абстрактністю.

За словами доньки художника, батько знав ціну своїм роботам. Мовляв, або я їх віддаю безплатно, або продаю за достойну ціну. І завжди, якщо та чи інша людина у нього щось купувала, Олексій Миколайович на додачу обов'язково дарував ще одну роботу. Казав: "Дешево продавати роботи - принижувати себе, це ж не гарячі пиріжки…"

У 2014-му діти художника на спомин про батька створили галерею "Синій вечір" (назва однойменної картини Олекси Захарчука).

- Усі аспекти творчості батька представлені в нашій камерній галереї. Це як міні-музей, ми показуємо різні серії виставок. Ось зараз проходить виставка портрета Олекси Захарчука. Він - багатогранний художник, а пейзаж - лише частина його творчості.

Та найголовніше - щирість у творчості, яку він зберігав упродовж усього свого життя, попри критику й нерозуміння.