Українське кіно в цікавому становищі

Давня прикмета: щойно змінюється чергова влада (чи шапка на голові в чергового "гетьмана") - тут-таки й накриває суспільство простирадлом стаціонарного гасла: "Відродимо кіно!". З 1991-го це праведне заняття бачиться мені - збоку - успішним і поступальним. Інколи навіть результативним. І ось - новий поворот: новий час, нові люди. Нові шапки. А гасло все те ж: "Відродимо!" Хто "проти"? Всі - " за".

На Страсному тижні українські кінематографісти займалися, прости Господи, справою пристрасною й темпераментною. Вони вирішували: кому цього разу возсісти - всім своїм тілом - у відповідальне крісло головного начальника "з кіно"? Тобто очолити Державне агентство з кінематографії.

А це вам не якийсь там безглуздий громадський рупор, а суворе державне відомство. І від нього дуже залежать чиїсь зарплати та долі.

У часи не дуже давні, за чергової злочинної влади, цю організацію очолювали люди Віктора Януковича-молодшого. А сам екс-дофін позиціювався в певних колах як щирий і щедрий уболівальник за долю національних кінопромислів. Очевидно, не тільки з альтруїстичних причин він і став - негласно - "смотрящим"… За ним. За кінобізнесом. З усіма наслідками, що з цього випливають.

…Тільки не чекайте, й не збираюся в цей публіцистичний момент перетворюватися на навіженця з суспільно-політичного водевілю "Весілля в Малинівці", тавруючи повержених і оспівуючи тих, котрі ще не дорвалися… Зрештою, хай питаннями відкотів займається фінінспектор! А критик… Критик повинен критикувати. Конструктивно.

Отож, коли держкіногалуззю керували пташенята гнізда Віктора-молодшого, гроші на виробництво текли, як сльози по щоках С.Немоляєвої у фільмі "Службовий роман".

Не сумнівайтеся: щось комусь текло і в персональні кишені. Однак перепадало й чесним творчим трудівникам.

За останні роки якось усе ж таки вдалося налагодити роботу, профінансувавши обойму досить цікавих проектів. Частина їх на екрани вийшла. Частина - із загашника - тільки готується туди виходити. Серйозні сподівання суспільства пов'язані з національними проектами "Брати", "Кобзарі", що готуються до старту, та деякими іншими.

Що "закалькулюють" нові шефи Держкіно? Стануть вони "смотрящими" чи "наглядачами"? Звісно, покаже тільки час.

Хоча час уже грає проти галузі.

Досі голову Держкіно не призначено. Наче це посада якоїсь шаленої державної ваги, на кшталт начальника "Нафтогазу".

Питання з поточними пітчингами (вибір найкращих проектів, на які передбачаються держфінанси) теж зависло, як комп'ютер.

Багато кінематографістів уже п'ють валокордин, оскільки зникає не тільки натура (для зйомок) - сенс їхнього життя кудись уперто зникає…

За останнім даними, в ротації на голову Держкіно - три персони. Одну підтримує Кіноспілка. Потім когось має підтримати Мінкульт. По тому - затвердження Кабміну.

Спілка вибір зробила. З Мінкультом на цей час не все зрозуміло, якщо, за останніми зведеннями, якісь герої ледь не відлупцювали всередині відомства заступника міністра в якійсь своїй "внутрішньовенній" боротьбі "за справедливість" (що взагалі у вас там діється, друзі?). Ну а Кабміну взагалі не до мистецтва кіно, оскільки на телеекранах - напіввоєнне трагічне реаліті, і цьому документальному фільму поки що не видно кінця-краю. А отже, всі сили й кошти - туди.

За попередніми "замірами", з держбюджету на кіно у 2014 р. передбачалося мільйонів десь 140. Час і Яценюк внесли корективи.

Добре, коли хоча б 50% від тієї манни небесної залишиться.

І чудово, якщо на майбутніх пітчингах претендент на щасливий квиток отримає хоча б 25% від коштів, передбачених раніше.

На цьому етапі на посаду голови Держкіно - після вельможної імператриці Катерини К. - розглядаються три серйозні чоловічі креатури.

Пилип Іллєнко - 37-річний син видатного українського режисера й оператора. Актор, продюсер, політик, юрист (він продюсував проекти "Молитва за гетьмана Мазепу", "Толока").

Олег Коротенко - представлений на спеціалізованих кіносайтах як продюсер фільму Михайла Іллєнка "Фучжоу".

Андрій Дончик - 53-річний кіно- і телережисер, постановник відомих фільмів "Кисневий голод", "Жага екстриму", "Украдене щастя".

Спілка кінематографістів, як стало відомо DT.UA, підтримала останню кандидатуру. Мотивуючи вибір тим, що Дончик - людина, не тільки приємна в усіх відношеннях, а й тісно пов'язана з телеіндустрією ("1+1"), яка може стати рятівним донором для знекровленого вітчизняного кіновиробника.

… Тим часом вітчизняний кіновиробник, колись максимально орієнтований на телебізнес Росії (серіали, ТБ-муві тощо), сьогодні перебуває в стані анабіозу. Вже не таємниця, що замовлення з РФ, які надходили колись в Україну пакунками, пачками й тачками, почали різко згортатися. Зі зрозумілих - політичних - причин. Буцім батько народів наказав надалі знімати "мило" та іншу пургу в Білорусі або Грузії, створюючи нові робочі місця для надійніших друзів.

Чи підведе жорсткий реверс підступного старшого брата до межі безробіття всередині нашого кіноцеху? Принаймні вже змахують сльози деякі українські артисти. Які колись не вилазили з серіальних лінійок телеканалу "Россия" у саморобках системно ганебної якості (проте гроші їм платили справно: окремі навіть обзавелися серйозною заміською нерухомістю за халтури).

У складному питанні "світлого майбутнього" зберігають хічкоківське мовчання українські "продакшни". Марною виявилася й моя спроба достукатися до небес - шефів Film.ua, Star-media etc… З риторичним запитанням: чи вплинув російсько-український конфлікт на ваші творчі плани (замовлення)?

Втім, і так зрозуміло. Навіщо ж дарма запитувати?

Отож, коли українське кіно знову опинилося в цікавому становищі, багато хто й приготувався до найгіршого. До скорочень. До згортання виробництва. З бюджету грошей не чекай. Олігархи давно вивезли все, що "нажите непосильною працею", не лишивши ані копійки на кінобюджети. А північний брат, звісно, сардонічно посміхається.

Оптимістам гріють душу мрії про переорієнтацію українського кінобізнесу на запити інших іноземних замовників (подалі від РФ). Хоча й цей процес буде важким, на все потрібен час. Зазвичай телекінозамовлення місцевих каналів, на кшталт "України", не окуповують витрат на виробництво серіальних лінійок: потрібен вихід "за кордон".

Тим часом панацеєю від краху вітчизняного кіновиробництва може стати наступний "сюжет", якому прямо гарантоване резонансне майбутнє.

Йдеться про проект Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки розвитку культури".

З розгалужених параграфів цього документа у даному разі нас цікавлять лише кілька, що стосуються безпосередньо кіно. Деякими пунктами цих параграфів передбачається так званий "збір". Зібрані у багатих гроші (якщо все буде добре, і їх ніхто не вкраде дорогою) підуть у потрібному напрямі - на національне кіновиробництво. У розділі XVIII'4 - є стаття "Збір на розвиток національної кінематографії", якою передбачено, що… "Платниками збору є: суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форми власності, які займаються демонструванням, публічним показом фільмів, визначені в Законі України "Про кінематографію"; суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форми власності, які займаються розповсюдженням, прокатом фільмів, визначені в Законі України "Про кінематографію"; оператори та провайдери телекомунікацій, визначені в Законі України "Про телекомунікації". …І ще - з цього ж документа - кілька позицій…

"Об'єктами оподаткування збором є: 1.1) валовий дохід демонстратора від демонстрації фільму за вирахуванням податку на додану вартість та прокатної плати розповсюджувачу; 1.2) валовий дохід розповсюджувача від розповсюдження, прокату фільму за вирахуванням податку на додану вартість; 1.3) валовий дохід телевізійних каналів від розміщення реклами та спонсорських програм за вирахуванням податку на додану вартість; 1.4) валовий дохід оператора або провайдера телекомунікацій, отриманий від споживача телекомунікаційних послуг у вигляді абонентної плати за доступ до телекомунікаційної та/або телемережі за вирахуванням податку на додану вартість".

Вирвані з контексту цитати обіцяють серйозне нагнітання пристрастей, які супроводжуватимуть лобіювання або затискання проекту закону. Телебізнес, прокатний бізнес навряд чи без бою віддадуть можливі 3% своїх доходів.

Хоча саме 3% - певною мірою - і можуть виявитися рятівними для кіновиробництва країни. Оскільки інших джерел у нас для вас немає! До того ж є й світова практика. Коли в різних країнах (Франція, Німеччина, Польща) аналогічні, але різні відсотки також ішли на потреби національних кіноіндустрій.

Всередині українського кінобізнесу, звісно, поки що немає тотальної думки щодо передбачуваного "збору". Наприклад, відомий український продюсер Володимир Хорунжий у розмові з DT.UA поставився до реалізації такої ідеї досить стримано, підкресливши, що сьогодні потрібні преференції для реальних представників кінобізнесу, котрі безпосередньо вкладають гроші у виробництво, тобто не абстрактне - "підтримаємо взагалі", а конкретне - підтримаємо того, хто працює в цій сфері.

Своєю чергою, український продюсер Дмитро Колесников запевнив DT.UA, що прийняття такого закону необхідне, оскільки він приятиме розвиткові кіноіндустрії, фактично її порятунку.

Голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач у розмові зі мною також підтримує проект, згадуючи, що ця тема "пробивалася" в парламенті давно, однак на різних етапах її блокували окремі депутати, за кожним із яких - певна "частка" участі в телекомунікаційному бізнесі. Тому ніхто з них віддавати гроші не хоче.

Етапи реалізації закону (якщо його приймуть), зокрема прозорість проходження і розподілу коштів, ще стануть темою не однієї дискусії. Наразі ж проект підтриманий громадською радою при Держкіно України.

Справді: 3% - це багато чи мало? Врятують від кончини цілу галузь три відсотки чи її врятують якісь три таланти?.. Що астероїдами випадково гепнуть на бідну рідну землю, знімуть за три копійки шедеври і прославлять країну на весь світ. Врешті-решт, і таке в мистецтві буває! Кіно - це ж не тільки відсотки, гроші, лобісти й аферисти. Це ще й, перефразовуючи Михайла Булгакова, "…наслаждение, развлечение, словом, все что угодно - кроме средства нажить новую хорошую неврастению…".