УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА У ГЛОБАЛЬНІЙ ПАВУТИНІ

Скільки разів мені доводилося чути нарікання стосовно того, що українську літературу не знають у світі, а може, не знають і про саме існування такої. Та навіть якби спраглий нових літературних вражень мешканець далекої заокеанської країни, скажімо, Папуа-Нової Гвінеї, захотів би дізнатися про існування української літератури, то він не пішов би до місцевої бібліотеки, а заліз би в нетрі всюдисущого Інтернету. І був би прикро вражений. Бо українська література в мережі Інтернет представлена вкрай мляво. Я налічив близько двадцяти електронних збірок, у яких представлено від кількох одиниць до кількох десятків українських літературних творів.

Більшість із них мають певні характерні ознаки: несистематичність підбору матеріалу, низька якість підготовки текстів до електронної публікації, аматорський підхід до справи (не бралися до уваги сторінки, на яких літератори представляють власну творчість). Я, безумовно, схиляюсь перед творцями цих електронних бібліотек/-течок, які взялися за невдячну справу популяризації української літератури, але наведені вище «характеристики» не обіцяють їм визнання і уваги читачів у Мережі. Тут безжально спрацьовує просте правило — на голому ентузіазмі далеко не заїдеш. Для того, аби «щось» мало вартість, необхідні принаймні дві речі: професійний підхід і гроші.

З-поміж вдалих спроб закарбувати чи радше «зацифрувати» слід української літературної спадщини у віртуальному просторі Глобальної Павутини варто виділити дві електронні збірки. Перша — Бібліотека української поетики ( https://poetyka.uazone.net/ ). Проект Романа Косаренка та Юрія Мачухи уже встиг набути популярності та визнання серед шанувальників поезії. Не буду детально описувати цей сайт, лише пораджу його творцям завчасно потурбуватися про майбутнє своєї унікальної збірки, оскільки для її існування потрібна постійна фінансова підтримка, а ентузіазм Романа та Юрія колись та й закінчиться.

До вдалих спроб розпочати розбудову електронного зібрання української літератури на серйозній фінансовій основі, безумовно, належить проект відомого літературознавця, професора Торонтського університету Максима Тарнавського (дивись Електронна бібліотека української літератури (ЕБУЛ) //www.utoronto.ca/elul ).

Перелічу фактори, які обумовлюють оте «безумовно». По-перше, кожен твір готується до електронної публікації фахівцями (спробуйте залучити фахівців без грошей!). По-друге, для електронної публікації добираються твори, які не публікувалися в Україні після Другої світової війни або публікувалися мізерними накладами (уже зараз у бібліотеці можна знайти ранні романи Винниченка (читали?), твори Майка Йогансена, Валер’яна Підмогильного, Леоніда Скрипника, Ґео Шкурупія та ін. По-третє, при можливості відшукуються перші видання творів, що дозволяє читачам насолоджуватись автентичною мовою автора, не процідженою крізь сито правописних реформ та радянської цензури.

У Максима Тарнавського дуже амбітні плани щодо ЕБУЛ: літературна, наукова, публіцистична спадщина Винниченка, Драгоманова, Куліша, Нечуя-Левицького, Донцова, проза Коцюбинського, Кобринської, Ярошинської, Яцківа, Яновської, Яновського, Мартовича, Стефаника, Галини Журби, Лепкого і т.д., праці істориків літератури — Возняка, Грушевського, Єфремова, щоденники Єфремова, Винниченка, Чикаленка…

Cловом — скарби для дослідників, втіха для шанувальників рідної культури.

Але швидко казка мовиться… У цьому році бібліотека майже не поповнювалася великими творами. Брак коштів. Додає надії те, що недавно сторінка «Жертводавці» поповнилася кількома новими рядками — значить, скоро поповняться електронні фонди бібліотеки. Прикро, що досі поміж жертводавцями не видно благодійників із українською «пропискою». Адже це також і їхня культурна спадщина.

ЕБУЛ — чудова нагода виявити солідарність українців, небайдужих до власної культури, без огляду на те, по який бік океану чи політичних барикад вони перебувають.

Здається, я задалеко зайшов у своїх мріях. Просто хочеться почитати ще щось із Винниченкових романів. Увійшов у смак. Кажуть, їх можна знайти у Львівській науковій бібліотеці ім.Стефаника, але видаються вони тільки науковцям, і то не всім. Як у «старі добрі часи».

На закінчення хочу згадати про одну категорію читачів, які є щирими прихильниками електронних бібліотек, і за яких я особливо вболіваю. Це наші українські незрячі. Так-так, не дивуйтеся, сучасні інформаційні технології роблять практично будь-яку інформацію в електронній формі доступною для незрячих користувачів комп’ютера.

Проблемами доступу до інформації для людей із вадами зору займається у Львові неприбуткова організація — товариство «Дерево життя». Члени товариства також працюють над справою наповнення ЕБУЛ та збору коштів для неї, а в найближчому майбутньому планують відкрити новий вимір електронної бібліотеки. Студія звукозапису при товаристві «Дерево життя», спільно із Центром гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка та львівськими акторами збирається озвучувати кращі твори українських письменників першої половин ХХ століття і розміщувати їх у фондах ЕБУЛ. Уявляєте — «скачуєте» «Тіні забутих предків» на свій «комп» і просто слухаєте цей шедевр у виконанні улюбленого актора. Фантастика!… Але це уже інший проект...