Україна—Японія: під одним культовим дахом

На XIX Московській Міжнародній книжковій виставці-ярмарці, що завершилася, у номінації «Діалог культур» головною премією відзначено вітчизняний альбом «Грані світу. Україна—Японія: дерев’яна архітектура», який побачив світ у серпні 2006-го. Оригінальна книжка зі східним відтінком — перша ластівка молодого київського видавництва «Грані-Т».

Автор порівняльних ілюстрацій дерев’яної архітектури японської й української культур — кандидат архітектури і фотохудожник Галина Шевцова. На 160 сторінках альбому незвичайно скомпонований і візуально поданий сам принцип вивчення національного надбання двох різних і територіально далеких країн. Тут представлено як спільні архітектурні течії, так і окремі, дуже відомі пам’ятки — від найдавніших до кінця XIX століття. Виявляється, за архітектурною будовою схожі бойківська церква Святого Миколая (1763 р.) у селі Кривки Львівської області та п’ятиярусна пагода храму Мьооїн (1348 р.) у префектурі Хіросіма...

Ідея такого видавничого проекту в автора виникла не випадково. Галина Шевцова досить тривалий час вивчала подібні риси в будові української та японської дерев’яної архітектури. Для цього вона спеціально їздила у віддалені куточки Західної України, аби на власні побачити унікальні пам’ятки архітектури, про які знають навіть не всі місцеві жителі. Тим часом дерев’яна архітектура Японії відома в усьому світі. І визнана найвищою точкою в розвитку саме цього напряму. Невдовзі українському архітекторові вдалося отримати від японського уряду стипендію з правом поїздки на два з половиною роки у Країну вранішнього сонця — саме з метою вивчення особливостей тамтешньої старовинної архітектури. І ось, пробувши там досить тривалий час і беручи участь у реставрації старовинних буддистських та синтоїтських пам’яток архітектури, Галина ще більше переконалася в їхній схожості з українськими культовими спорудами. Як правило, японські стіни також зведено з деревини темних порід, а дахи зроблено з кори дерев. Крім того, у старовинних будівлях є багато подібних деталей — веранди, галереї навколо храмів. І це попри те, що конструктивно будинки дуже відмінні. «Важко сказати, чому так відбувається, але, мабуть, у витоках, на самому початку в цієї архітектури було багато спільного. Не виключено навіть, що в дуже давні часи могли бути певні зв’язки між нашими землями, — каже автор видання. — І, дивлячись на деякі архітектурні споруди двох різних країн, неможливо припустити, що Україна і Японія — в різних географічних вимірах. Я спілкувалася з реставраційною елітою Японії, навіть привозила сюди свого професора, який не міг повірити, що в нас існують схожі дерев’яні будівлі. І коли він приїхав у Карпати й ходив навколо тамтешніх церківок, то постійно торкався дерева, з якого вони побудовані, зі словами: «Не вірю! Не вірю!» І для того, аби повірити, він приїхав оглядати старі карпатські церкви вдруге й лише після цього сказав: «Нарешті — вірю!»

Керівник видавництва «Грані-Т» Володимир Павлятенко жартома зауважив: «Україна—Японія» — наша перша книжка, яка зайняла перше місце на нинішній Московській виставці-ярмарці. Це повністю україномовне видання, і, очевидно, москвичі це оцінили й присудили книжці перше місце...»