У ТІНІ ІСТОРІЇ

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрито виставку «Сакральна скульптура XVIII—XIX ст.» Експозицію розгорнуто у рамках Міжнародної конференції, присвяченої вивченню скульптури епохи бароко- рококо на теренах Західної України. І хоча тематично схожа виставка триває і в залах Львівської національної галереї, експонати зі збірок тернопільських художнього та краєзнавчого музеїв вразили навіть вченого зі світовим ім’ям, професора Петера Фолька.

...В архівних документах його прізвище пишеться як Пільзе, Пільце або Пільзнов. Та найчастіше трапляється варіант Пінзель. Хоча слово «найчастіше» тут перебільшення: просто таку версію як загальноприйняту взяли науковці.

Вперше ім’я скульптора виявили 1937 року в церковних книгах, вивезених у Польщу після пожежі Бучацької ратуші (1859 рік), де зазначалося, що майстру Пінзелю за різблення вівтарів парафіяльного костелу у Монастириську заплачено досить велику суму — 37 тисяч золотих. Через півстоліття, у 1996-му польські дослідники Пьєтр Красний та Ян К.Островський знайшли і оприлюднили ще декілька архівних згадок — записів: 13 травня 1751 року в Бучачі у статусі неодруженого «вівтарного скульптора» Іоганн Георгій Пінзель взяв шлюб за римо-католицьким обрядом з удовою Маріанною Кейтовою (у дівоцтві Маєвська). До речі, майстер і обраниця стали перед вівтарем, виготовленим ним самим.

Через рік, у червні, у цьому ж храмі вони хрестили свого первістка Бернарда, за хрещеного батька подружжя взяло Бернарда Меретина, з яким Пінзель товаришував. Плодом поєднання здібностей цих двох непересічних постатей — архітектора Меретина та скульптора Пінзеля — стала зведена у тому ж таки
1751 р. Бучацька ратуша. У згаданому записі Іоганна Георгія вже названо «майстром скульптурного мистецтва».

Через сім років, майже день у день, зазначають у своїй статті до каталогу «Боцетті І.Г.Пінзеля» професор П.Фельк та аспірантка О.Козир, прийняв хрещення другий син скульптора — Антон. «А 24 жовтня 1762 року вдова Пінзеля одружується втретє. Цей запис засвідчує, що помер він якщо не восени 1761 року, то, найпізніше, — на початку 1762 року», — підсумовують дослідники.

— Хочу нагадати, що історія ренесансу Бучача, — розповіла мистецтвознавець, працівниця ТОКМ Віра Стецько, — припадає на роки діяльності одного з нащадків герба «Пілава» — Миколи Потоцького. З архівних джерел відомо, що завдяки щедрим грошовим фундаціям графа велось будівництво прекрасних соборів у Бучачі, Монастириську, Почаєві. Аристократ-реформатор заснував для місцевих дітей василіанську гімназію та конвікт (школу-інтернат) на 12 учнів. Потоцький мріяв побудувати своє родинне гніздо за найкращими європейськими зразками, для цього у Бучачі було відкрито спеціальну фабрику, де майстри-професіонали навчали учнів ремесел. Нагадаю, що у графа працювали Бернард Меретин, Мартин Урбанік, Готфрід Гофман, Францішек Олендзький, Іоганн Пінзель. Рівень виконаних робіт, які донесла до нас історія, свідчить, що скульптор прийшов у Галичину, вже маючи за плечима певний досвід. Крім того, науковці порівнюють творчу манеру Пінзеля з роботами видатного представника чеського бароко Матея Б.Брауна, римського скульптора та архітектора Лоренцо Берніні, а кам’яні фігури Львівської ратуші своїм динамізмом, темпераментом, могутнім поривом нагадують рельєф «Битва Кентаврів» великого Мікеланджело.

На теренах Тернопільщини першою й чи не єдиною розвиток скульптури періоду бароко-рококо досліджує мистецтвознавець Віра Стецько. Саме вона під час експедицій разом зі знаним науковцем зі Львова Борисом Возницьким у струхлявілих, забруднених фігурах зуміла розпізнати неперевершену роботу Антона Осинського. Таким чином у музейні фонди Тернопільського краєзнавчого потрапили скульптури цього майстра «Св. Симеон», «Св. Роза», «Єпископ», інші. Більшість цих речей перебували в такому стані, що реставратори боялись, у повному розумінні слова, зайвий раз дихнути.

Проте тепер Тернопільський краєзнавчий музей зберігає у своїх фондах найбільшу, напевно, не лише в Україні колекцію скульптурних творів цього майстра — шість вівтарних фігур. Зараз пані Віра працює над вивченням знайдених робіт тернопільського Мікеланджело — Пінзеля. А.Осинський та І.Г.Пінзель були сучасниками. І якщо про першого в архівах збереглися певні дані, постать Пінзеля і досі залишається «у тіні історії». Саме через брак відомостей про нього деякі дослідники приписували авторство більшості знайдених скульптур саме Осинському. Перші сумніви було посіяно, коли 1906 року в одній із львівських газет дослідник Болоз-Антонович згадав Пінзеля як автора кам’яних скульптур на фасаді собору св. Юра у Львові.

— На відміну від цих творів, скульптури, розміщені на фасаді ратуші в Бучачі, сьогодні перебувають у жалюгідному стані. Вже не один рік обговорюється питання створення тут музею барокової скульптури, — продовжила розповідь В.Стецько. — Ми пропонуємо зняти з даху всі фігури, до речі, більшість їх уже відреставровано, і відкрити всередині ратуші експозицію. Натомість зверху встановити виготовлені копії. Час не пожалів композицій. Виготовлені з місцевого м’якого матеріалу — піщаника, вони пощербились, перетворилися на досить невиразні форми, але їх ще можна врятувати.

Пінзель у скульптурах «Геракл, який роздирає пащу лева», «Феміда», «Невільник», «Запорожець із люлькою» яскраво продемонстрував вільне володіння пластикою в камені. Втратити ці шедеври ми не маємо права.

...Оглянувши виставку, професор Фоляк зізнався, що зібрання претендує на стаціонарну експозицію і зможе прикрасити навіть усесвітньо відомі музеї, адже такими зразками духовності може похвалитися не кожна країна. Під час роботи конференції обговорювалось питання проведення у Тернополі виставки шести фігур боцетті, що належать різцю Пінзеля і зараз на три роки передані для експонування Львову Баварським національним музеєм (Мюнхен). Боцетті — це невеликих розмірів (8—12 см) скульптури, які майстер виготовляв, перш ніж починати роботу над скульптурою у натуральному масштабі. Таких пластичних ескізів не лише Пінзеля, а взагалі скульпторів львівської школи практично не збереглося. Тому дослідники вважають по-справжньому щасливою подією появу на баварському мистецькому ринку восени 1999 року шести боцетті.

— Так несподівано, саме у малому форматі, виявився великий розмах різця Майстра, і в цьому — його особлива неповторність, — завершила розповідь про невідомого-відомого генія Пінзеля аспірантка Львівської національної академії мистецтва Оксана Козир.