У ПОШУКАХ «ЦВІТУ ПАПОРОТІ»

За стародавньою народною легендою, той, хто знайде квітку папороті в ніч на Івана Купала, буде щасливим. Перед прем’єрою фольк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті»—«Купало» (нова редакція) весь музичний світ Києва шукав квитка на виставу, якої довго чекали.

Ажіотаж, очікування події відчувались уже біля оперного театру, приємно відзначити, що і в залі був аншлаг. Перший відділ сприймався як пролог до фольк-опери, в якому Національний заслужений академічний народний хор імені Г.Верьовки виконав майстерно свою традиційну програму, присвячену 60-річчю народного хору та 70-річчю Героя України Анатолія Авдієвського. Художній керівник підкреслив, що в хорі на 80% змінився склад хористів, на зміну старшому поколінню прийшла молодь. Але слід відзначити, що такі відомі твори, як «Цвіте терен», «Не жонатий ходжу», «Голубка», «Степова душа», «Діброво зелена», «Реве та стогне Дніпр широкий», були виконані високохудожньо і нагадали сторінки блискучої біографії хору, який у другій половині ХХ століття був справжньою візитною карткою України у багатьох країнах світу.

Але глядачі з нетерпінням чекали другого відділення — прем’єри «Цвіту папороті».

У 1979 році від французької фірми «Алітепа» надійшло замовлення на створення концерту-вистави. Замовлення мало на меті змінити імідж художніх колективів з СРСР, до яких поступово знижувався інтерес глядачів за кордоном. Представники фірми через Міністерство культури СРСР, яке відало всіма гастролями, досягли домовленості про створення вистави на народній національній основі. Доручено це було колективу народного хору імені Г.Верьовки та його художньому керівнику А.Авдієвському. Він і зробив пропозицію Євгену Станковичу написати фольк-оперу на лібрето О.Стельмашенка. До творчої команди постановки ввійшли художник Є.Лисик, балетмейстер А.Шекера, диригент
Ф. Глущенко.

25 років тому це була новаторська вистава в усьому — в підході до жанру концерту як театрального дійства, у підході до фольклору, в композиторському й виконавському аспектах. Ця фольк-опера ламала стереотипи у всьому, і насамперед — у музиці . Тоді всіх вразило уміння Станковича наповнити давні зразки народної музики сучасним звучанням, енергетикою музичного мислення ХХ століття. Всі три дії сприймались як вокально-оркестрові сюїти, в яких переплітаються народні фольклорні зразки з авторською музикою композитора. Органічне злиття автентики з оригінальним композиторським стилем відбулося завдяки глибинному проникненню майстра в найдавніші шари народного музичного мистецтва і поєднання особливостей фольклору з сучасними засобами композиторського письма, композиторської техніки. Твір писався для народного хору і симфонічного оркестру — такого в ті роки ще ніхто не робив.

І ось перегляд у палаці «Україна». За словами Анатолія Авдієвського, його тоді вразила охорона біля палацу — кінна міліція. До залу потрапляли лише поодинокі. Після перегляду виставу визнають як невдалу і забороняють «за націоналістичні тенденції».

Анатолій Авдієвський з болем згадував чиновницьке тлумачення сценографії, режисерських знахідок, самого сюжету. У пресі ситуація з новим твором довго замовчувалась, вдавали, буцімто нічого не сталося, музикознавцям натякали, що певний час не треба писати про цей твір. І лише через кілька років з’являються статті про фольк-оперу.

Але твір продовжує жити. Після заборони прем’єри на початку 80-х років твір виконується в Москві у Великому залі консерваторії . Євген Станкович згадує, що твір був повністю виконаний із симфонічним оркестром і його високо оцінив Іван Семенович Козловський, присутній на тому концерті.

У 80-х роках у Києві відбулось концертне виконання у філармонії, де звучали всі три дії з симфонічним оркестром, тобто талановитий твір, попри заборону сценічного втілення, починає ставати відомим і жити своїм життям. Особливо популярною серед виконавців усі ці роки була друга дія — «Купало». Фрагменти з цієї дії виконуються у перекладенні для академічного хору «Думкою» (аранжування М.Гобдича), жіночими хоровими колективами — керівники С.Фоміних (Миколаїв), Г.Горбатенко (Київ), Л.Байда (Київ). Було створено телевізійний фільм «Цвіт папороті», в якому також звучать фрагменти фольк-опери.

У 2002 році Микола Гобдич із хором «Київ» здійснив постановку своєї версії хорової опери «Купало», яку композитор Євген Станкович вважає дуже вдалою.

«Купальські хори» з опери «Цвіт папороті» співають хори Франції, Німеччини, Америки, Канади. Музика «Купала» живе 25 років, її знають, її виконують у світі, але чому ж у нас в Україні досі не була виконана опера повністю? На моє запитання: «Чи була спроба співпраці з Національною оперою?» — Євген Федорович відповів, що велися переговори, але результату поки що немає, бо це великий проект і потребує значних коштів, а також він потребує нової редакції з урахуванням оперного колективу.

А поки що на сьогодні ми маємо нову редакцію другої дії фольк-опери-балету «Цвіт папороті» Євгена Станковича — «Купало».

Керівник проекту — Анатолій Авдієвський, виконавський склад — артисти хору, балету, оркестру народного хору імені Г.Верьовки. Аранжування для оркестру, хору зробив Геннадій Єрьоменко. Євген Станкович як автор задоволений цією роботою. Особливо ж новітньою є постановка і хореографія талановитого сучасного балетмейстера Алли Рубіної, яка фактично змінила лібрето, створила оперу-балет, перенесла події з ХVII — XVIII століття в прадавні дохристиянські часи. В хореографії вдало поєднано сучасну лексику танцю з елементами давньої фольклорної семантики. Алла Рубіна, відштовхуючись від музики Є.Станковича, відтворила у стилістиці балету магію обряду, а також наповнила хореографічними знахідками візуальний ряд.

Втім, не все вдалося в цій версії. Так, здебільшого через технічні деталі інколи недостатньо було чути хор, відчувався брак динамічного балансу між звучанням хору та оркестру. На жаль, виконавці не мали жодної акустичної репетиції в театрі, і це позначилось на якості виконання. В окремих епізодах (наприклад, під час виконання обробки народної пісні «Глибокий колодязь» співачкою Н.Осадчою) хореограф дещо надмірно захоплюється наповненням візуального ряду. Ця пісня потребує більшої статики, бо несе велике драматургічне навантаження своїм музичним і текстовим змістом.

На жаль, за браком коштів у виставі немає сценографії, тому візуальний ряд був збіднений. Про яку художню якість вистави може йти мова, коли наказ по Міністерству культури і мистецтв про фінансування був підписаний за кілька днів до прем’єри, і все робилось у борг на ентузіазмі відданих мистецтву людей? Про це з гіркотою в душі говорили митці на прес-конференції.

Після перегляду цієї масштабної вистави, народної феєрії з блискучим хоровим, оркестровим та хореографічним виконанням думаєш тільки про одне: «Коли ж ми побачимо цю виставу в повному вигляді? Від чого залежить нова постановка, якої ми так чекаємо?» Настав час на державному рівні створити масштабний проект постановки фольк-опери-балету «Цвіт папороті» на базі Національної опери України.