Майстер хорового співу. Лев Венедиктов — 50 років в оперному театрі

01 жовтня, 2004, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 39, 1 жовтня-8 жовтня 2004р.
Відправити
Відправити

Лев Миколайович Венедиктов належить до мистецької еліти України. Народний артист СРСР, народний а...

Лев Миколайович Венедиктов належить до мистецької еліти України. Народний артист СРСР, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, лауреат всеукраїнських премій імені М.Лисенка та «Визнання». Удостоєний відзнаки Президента України орденів Князя Ярослава Мудрого (V та ІV ступенів), «Почета» Російської Федерації, коммодор італійського ордена «Al merito della Republika Italiana». Цей видатний музикант сучасності відомий у світі разом із своїм хором Національної опери. «…Хор під егідою Льва Венедиктова по праву вважається одним із найкращих у Європі…» («Зюд кур’єр» (Німеччина), 1993) — це тільки один приклад із величезної преси останніх 30 років, коли Лев Миколайович став головним хормейстером Національної опери України. 136 вистав поставлено в цьому театрі за його безпосередньої участі. Піввіку Лев Миколайович працює в Національній опері. Саме під його керівництвом хор театру став унікальним виконавським колективом, якому підвладні найскладніші творчі проекти. Його співом захоплювалися слухачі у Франції, Німеччині, Швейцарії, Данії, Голландії, Бразилії, Канаді та інших країнах. Ось ще один відгук із преси: «…Хто б іще зміг так переконливо й хвилююче, зі стихійною силою зобразити драматичні події, як не прославлений на весь світ хор Національної опери України…» («Франкфурт Альгемайне Цайтунг», Німеччина, 1997.)

Відомий диригент, народний артист України, професор Веніамін Тольба так написав про свого колегу: «Лев Миколайович, безперечно, один із кращих хормейстерів в Україні. Як із власного досвіду, так і зі слів найстаріших хористів можу говорити з впевненістю, що Лев Миколайович належить до четвірки найвидатніших хормейстерів, які працювали в оперних театрах Києва та Харкова — Шток, Кавалліні, Тараканов і Венедиктов… Висока загальна і музична культура, чудове знання вокалу і майстерність хорового диригування, бездоганний смак, тонкий слух і глибоке проникнення в стиль і зміст виконуваних музичних творів сприяли тому, що керований ним хор Київського оперного театру помітно зріс у своїй майстерності, а підготовлені ним вистави досягли концертної довершеності...»

Все своє життя Лев Миколайович присвятив оперному театру. Театр став його життям, в якому кожна нова вистава — це сторінка біографії людини, а кожен день — самовіддане служіння Її Величності — Музиці.

А починалося життя славетного Майстра так.

Народився Лев Венедиктов 6 жовтня 1924 року в місті Тамбові, в сім’ї відомого на той час регента — Миколи Яковича Венедиктова, який учився у Петербурзькій придворній півчій капелі разом з О.Александровим та Ю.Шапоріним, закінчив тут у М.Черепніна та А.Лядова консерваторію, працював хормейстером у Маріїнському театрі. «Моїм еталоном у диригентській професії, — згадує Лев Миколайович, — був батько — дуже хороший музикант». Усе в домі, сім’ї було пов’язане з музикою. Часто збиралися друзі, колеги-музиканти, грали ансамблі, квартети, тріо чи співали. Пригадую: «Мені — чотири роки, батько посадив мене на піаніно, ноги в мене звисають над клавіатурою. Всі співають Чайковського (музику до драми «Снігуронька»). З цього, мабуть, і почалося моє захоплення музикою на все життя».

Доброзичливою, прекрасною господинею була мати Левка Миколайовича — Віра Олександрівна, яка закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат у Петербурзі. Левко Миколайович згадує, що Юрій Шапорін полюбляв приїздити «на пироги» до Віри Олександрівни. Батько уособлював у сім’ї творчу, артистичну особистість, а мати зберігала домашнє вогнище…

Ось у такому інтелігентному оточенні формувався характер хлопчика, який рано виявив музичні здібності. Левко почав займатися музикою з шести-семи років у Борисоглібській музичній школі, пізніше — в училищі… Планував піти вчитися до Мінської консерваторії по класу фортепіано, але війна зламала плани, і 17-річний юнак потрапляє на фронт. Волховський, Ленінградський, Карельський — на цих фронтах він пройшов шлях з Ансамблем Київського військового округу від оркестранта до хормейстера. В домашньому архіві Льва Миколайовича збереглася програмка виступу ансамблю в блокадному Ленінграді.

Лев Миколайович згадує: «Коли ми приїхали в 1944 році до Києва, я побачив оголошення про перший набір до консерваторії після її повернення з евакуації. Батько одразу сказав: «Іди до консерваторії». Я — йому: «Куди ж іти? Я фортепіано не бачив три з половиною роки — був на фронті. У мене ансамбль, я — диригент». Він узяв мене за руку і повів до консерваторії (вона була тоді на Львівській площі, зараз там Театральний інститут). Тоді ж я познайомився з Елеонорою Павлівною Скрипчинською, людиною, яка для мене стала як мати. Саме вона з доброю усмішкою повідомила: «Вас прийнято до вузу». Далі почалося найгірше. Я служив в армії, відрядження… Шість разів відраховували з консерваторії і сім разів поновлювали (завдяки їй)».

Згадуючи про свої студентські роки, Лев Миколайович стверджує, що кумиром молодих диригентів був Натан Рахлін. Тоді диригентом в опері працював В.Пірадов, а в 1946 р. — К.Сімеонов, тобто вчитися було у кого. Особливі стосунки, творчі і людські, склалися пізніше з талановитим музикантом, неперевершеним знавцем опери Веніаміном Тольбою, який допоміг Льву Миколайовичу у його перших кроках на диригентській ниві.

Після закінчення консерваторії молодий хормейстер продовжував працювати з ансамблем, часто з успіхом виступав у різних містах. Але доля готувала йому зустріч, що «перевернула» все життя. У 1954 році ансамбль запросили до театру на день Радянської Армії. Досить складна програма концерту. Ранком подзвонив Михайло Йосипович Пірадов — головний диригент театру: «Ми просимо вас зайти до театру». М.Пірадов та В.Колесник (на той час — головний хормейстер) запропонували мені перейти на роботу до театру хормейстером.

24 лютого 1954 року молодий хормейстер переступив поріг славетного Київського оперного театру. Хор Національної опери за всі роки роботи з ним Левка Миколайовича завжди знаходився на високому професійному рівні. Маестро продовжував і розвивав прекрасні традиції своїх попередників — А.Ковалліні, М.Тараканова, М.Берденнікова, В.Колесника. Хорові сцени опери часто стають одною з «головних дійових осіб» музичної вистави. Хор може бути фоном і коментатором, учасником подій, але ніколи — «статичною масою співаків». «Венедиктовський хор» відзначають темброве багатство, інтонаційно виразний, вокально довершений спів та особливе об’ємне звучання, він завжди вражає слухачів усіх країн, де б не виступав театр, могутнім forte і ніжним piano…

Про свій хор Венедиктов розповідає з особливим душевним теплом: «За мої 50 років праці в театрі це третій склад хору. Сьогодні він налічує 117 чоловік. Щоб увести співака в репертуар хору, необхідно кілька років. Зараз склад стабільний і високопрофесійний. У нашому хорі багато талановитих співаків. На репетиціях я відчуваю, що їх об’єднує натхнення, художнє бачення вистави».

Із початку ХХІ століття в Київській опері вже поставлені спектаклі: «Ромео і Джульєтта» Ш.Гуно, «Війна і мир» С.Прокоф’єва, «Турандот» Дж.Пуччіні, «Джоконда» А.Понкієллі та інші. Успіху у глядачів вони завдячують і величезній роботі головного хормейстера Л.Венедиктова, адже в цих операх хорові масові сцени посідають величезне місце.

Слід відзначити також, що між плановими виставами колектив багато працює над своїми оригінальними програмами, зокрема це музика від ХVІ століття до наших днів. У репертуарі хору твори Бортнянського, Березовського, Лисенка, Стеценка, Рахманінова, Чеснокова, Лятошинського, Майбороди, Ревуцького… «Ми виступали з «сольними» програмами у Франції, Швейцарії, Німеччині, Австрії. Ні у Большому театрі в Москві, ні в Маріїнському у Санкт-Петербурзі така діяльність не практикується, адже їх складно підготувати, враховуючи напружений графік репетицій, спектаклів, гастролей». Певною кульмінацією концертної діяльності став своєрідний бенефіс оперного хору у 2002 році, який критики назвали подією в мистецькому житті України».

Тоді прозвучали складні твори — «Чотири духовні п’єси» Дж.Верді та «Хустина» Л.Ревуцького. Не можу забути того натхненного творчого піднесення, який панував у тому концерті як серед співаків хору, так і в залі Національної опери. Лев Миколайович в інтерв’ю зазначив, що до цього виконання він ішов два роки: «Над твором Дж.Верді хор працював, не знаючи втоми по 12 годин на день. Я, чесно кажучи, захворів цим твором, і хор це відчув — віддача була на репетиціях повна. Так, пам’ятаю, було в роботі над «Реквіємом» та «Набукко» Верді. Постійно хочеться почути те живе звучання, яке ти носиш у собі… І коли це відбувається, то відчуваєш — сталося чудо… Так було і при виконанні «Чотирьох п’єс» Верді. Я хотів згадати і віддячити всім, хто допомагав мені в житті… І душа ніби очистилася».

І сьогодні, кожний день перед хористами — приклад нестаріючого, шанованого всіма Льва Миколайовича, чиє творче горіння на репетиціях і на виставах надихає на високе мистецтво.

Але є ще одна сторінка творчої біографії митця. Його педагогічна робота в Національній музичній академії, де він працює з 1959 року. Професор кафедри хорового диригування (у 1980—1988 роках він працював завідуючим кафедрою). Л.Венедиктов, виховав понад 100 випускників, які зараз працюють у восьми країнах. Вони керують хорами в Америці, Канаді, Італії, Греції, Франції, Німеччині, Норвегії, Польщі. Серед випускників Л.Венедиктова: народний артист України В.Лисенко, заслужений діяч мистецтв України В.Лизун, лауреат міжнародних конкурсів К.Карабиць, лауреат Всеукраїнських премій ім. Б.Лятошинського та Л.Ревуцького В.Степурко, лауреат всеукраїнського конкурсу диригентів І.Тутченко, кандидати мистецтвознавства Н.Ізбицька, Г.Степанченко, лауреат Міжнародного конкурсу хорових диригентів Ж.Зінченко, керівник камерного хору «Кредо» Богдан Пліш. Усі вони вчилися у свого учителя фантастичній відданості музичному мистецтву, любові до своєї справи, щоденній роботі над професійним удосконаленням все життя.

Related video

Своє 80-річчя Лев Миколайович зустрічає в прекрасній формі. Велике щастя подарувала нам доля спілкуватися з цим видатним хоровим Маестро сучасності, чий визначний внесок в українську музичну культуру — це створення унікального хору Національної опери України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}