Цирку бракує в житті. Перманентна «революція» на столичній арені

«Люди та звірі» — таку назву має прем’єрна програма Національного цирку України, який днями відкрив новий сезон. Здавалося б, у нашому сповненому стресових ситуацій житті багато що нагадує… цирк: одна тільки політреклама чого варта! Справжній цирк разюче відрізняється від навколишньої дійсності — у ньому все чесніше, добріше, щиріше і, звісно, набагато талановитіше.

Пам’ятаєте, у фільмі Ельдара Рязанова «Службовий роман» Людмила Калугіна (Мимра), борючись із Новосельцевим, сказала: «Цирку мені вистачає в житті!» Якщо накласти вислів на наші сьогоденні реалії, то багато в чому справжнього цирку — запального й оптимістичного — у нашому житті бракує.

Тому, очевидно, київська прем’єра «Люди та звірі» деякою мірою компенсує цей дефіцит радості. До середини грудня дійство під куполом відбудеться близько сотні разів. І, за попередніми прогнозами, його зможуть побачити понад 200 тисяч глядачів. Адже в цьо­му сезоні на арені — сузір’я міжнародних лауреатів і народних артистів.

Нещодавно в київському цирку відбулася ще й «оксамитова революція». Володимир Шевченко, відомий дресирувальник і народний артист, став куратором двох напрямів — директорського та художнього. І саме на програмі «Люди та звірі» він сподівається зібрати достатньо коштів, щоб укласти їх у нову виставу «Ніч перед Різдвом», приурочену до 200-річного ювілею Гоголя, — з чортом, відьмою, черевичками... Нічого подібного через відсутність коштів у цирку не було близько двадцяти років. Що ж, «Гоголь і цирк» — це цікаво.

* * *

Кияни одержали в подарунок гастролі відразу двох славетних династій: Корнілових (атракціон «Веселі слони») й Александрових-Серж (кінно-акробатичний ансамбль). Нова програма об’єднала велику когорту артистів із Пітера, Москви. На жаль, киян задіяли зовсім небагато. Тим більше що й зоряне подружжя Шевченків у цьому сезоні не виходить на манеж. Володимир Шевченко опановує нову для себе справу — управління цирком. А його дружина, відома дресирувальниця Людмила Шевченко, викладає циркову режисуру і... мріє відкрити студію клоунів.

— Із манежем я точно розпрощаюся легко, — зізналася «ДТ» пані Шевченко. — Як на мене, ми вже й так «затрималися», тому готуємося потихеньку завершувати артистичну кар’єру. Хай там як, цирк — мистецтво молодих. За тиграми й левами я анітрохи не сумую, але в мене багато й інших тварин — дрібних. Загалом я тигрячий характер не дуже люблю. Вони зазвичай підступні, фальшиві, боягузливі й хитрі. З ними треба бути владним і дуже жорстким. А от леви — інша річ. Це сама шляхетність! До того ж із тиграми й левами набагато легше працювати, ніж із маленькими хижаками. Адже до них потрібен особливий підхід і певний душевний стан. Їх треба обожнювати й любити.

* * *

Програма «Люди та звірі» відкривається польотом гімнастів на ременях під куполом цирку. Далі арену захоплюють дресировані тварини з родини котячих — пуми, ягуари, пантери. Це вихованці заслужених артистів Росії Наталії та Дмитра Кузнєцових. Київське шоу, до речі, проходить без загороджувальної сітки й лоскоче глядачам нерви (у Європі й Америці в усіх циркових хижаків видаляють пазурі й ікла, але в нашому цирку таку «моду» не підтримують).

На манежі «кицьки» стрибають через вогонь, граються у квача, а чорна пантера навіть обіймається із дресирувальником Дмитром, катаючись по арені!

Розкриваючи секрети своєї майстерності, Дмитро Кузнєцов зізнається:

— Беру маленьких «котенят», яким лише 21 день. Я їх не дресирую, а виховую. Тут спрацьовують тільки три чинники — ласка, любов, м’ясо... Звісно, в роботі трапляються ексцеси, але в них завжди винен насамперед сам дресирувальник.

Шедевром програми стали слони, якими керує представниця відомої циркової династії народна артистка Росії Таїсія Корнілова. Її батько й дід також виступали на манежі, розвінчуючи міф про сірих велетнів як про найменш поворотких істот у світі. Серед цих шляхетних тварин є просто природжені артисти. Дресирувальники зазначають: слони наче перероджуються, коли грає музика й горять софіти. До Києва Таїсія приїхала із сином Андрієм. Нині в атракціоні Таїсії Корнілової й Андрія Корнілова-Дементьєва беруть участь п’ять слонів.

— Київ — тепле й затишне місто, я не була тут уже 23 роки, — каже Таїсія Корнілова. — У мене бабуся по материнській лінії з України, вона завжди розмовляла тільки рідною мовою. Але закордон буває різний. Ми три місяці перебували з гастролями в Туреччині... Уявіть, там часом доводилося навіть відмовлятися виступати, й тільки тоді тварин годували.

Будь-який трюк зі слонами готується близько року. Взагалі я працюю із цими тваринами з шести років і знаю про них усе... Слони дуже лихопомні. Вони можуть пам’ятати образу 10—15 років. Багато хто думає, що слони ніколи не відпочивають. Та це не так, вони «лягають» спати десь на чотири години на добу, а весь інший час стоять у напівдрімоті. Хоча ці тварини — власність державної циркової компанії Росії, але вони наші, адже ми поруч із ними щодня, несемо за них відповідальність, як за рідних дітей. До Києва приїхало п’ять сірих гігантів — усі дівчатка. Самці агресивніші, вони можуть усе поламати і зруйнувати. А в нас, по суті, немає ніякого захисту. Товариства захисту тварин? Вважаю, що це все суто комерційні організації. Краще б вони били на сполох з приводу того, що за рік відстрілюється близько ста слонів — і це заради слонової кістки, з якої можна виготовити різноманітні атрибути та прикраси.

* * *

Ще одних потомствених циркачів запросили виступити в київській програмі. Це кінно-акробатичний ансамбль «Жокеї-наїзники» Віолети Алек­сандрової-Серж, представниці п’ятого покоління легендарної династії, історія якої сягає корінням у XIX століття. Засновник ансамблю Олександр Сергійович Александров-Серж майже 70 років виступав на манежі. Згодом його сини Святослав і Юрій продовжили сімейну традицію. Номерів такого жанру залишилося небагато й у російському, й у світовому цирку. А нову програму зроблено в давньоримському стилі — елементи акробатики, зброя, екстремальні трюки (наприклад, кінь на ходу перескакує через наїзника, який лежить на манежі).

Є у виставі й інші яскраві номери — соло-жонглер на одноколісному мотоциклі, акробати на жердинах і з підкидною дошкою... І, звісно, цирк без клоунів — не цирк. Тому захоплення глядачів викликає клоун-феєрверк Андрій Франко, лауреат Європейського конкурсу циркового мистецтва в Німеччині. Він смішить людей, «борюкаючись» із власним одягом, а ще миє підлогу на роликах і танцює під Майкла Джексона.

Загалом усе, як у пісні про те, як «...казку чекають і вірять у диво».

Володимир ШЕВЧЕНКО,
директор, художній керівник
Національного цирку України:

— Наша прем’єрна програма — без тигрів, вони зараз у Львові. А «Людей та звірів» ми готували два місяці. Це дуже складний процес — зібрати таку кількість циркових зірок, та ще й в одному місці. Але, гадаю, київський цирк має бути одним із найкращих у передачі традицій. І глядачеві треба презентувати справжнє дійство, всю його естетику. У нас є проблеми з груповими номерами. А циркових династій узагалі дуже мало... Ми завжди жартуємо: цирк круглий, тому революція йшла-йшла і пройшла повз нас! Та все одно політика й мистецтво нероздільні. Уявіть, нам нині легше привезти тварин із Німеччини, ніж із Росії! Нині, наприклад, у нас на митниці затримали двох слонів... Але ж у всьому світі існує конвенція, відповідно до якої тварин пропускають у першу чергу. А тут усе навпаки: тварини мордуються три-чотири доби через брак якихось документів ветеринарної служби.