Цей ДоДж надовго...

Восьмий міжнародний фестиваль ДоДж знову пройшов у Донецьку й завершився в київському розважальному центрі Альта Експо концертом британської групи Shakatak. Англійці постаріли, але бадьорості духу не розгубили. Кияни, які люблять їх невигадливу танцювальну музику, дістали задоволення. Нас же більше хвилюють донецькі події, що відбивають сьогоднішній день світового джазу.

В рамках ДоДжу знову відбувся конкурс молодих джазових музикантів, який виграла місцева команда Propeller Trast. Можна посперечатися про вибір журі, але гурт мав пристойний вигляд. Серед інших претендентів відзначу тріо із Санкт-Петербурзького університету культури та мистецтва, лідер якого піаністка Альона Нетреба звучить переконливо, вплітає в джазові стандарти елементи російських народних пісень, розширює ритміку, гармонію, шукає тональні плани. Музика пітерців дихає позитивною еклектикою. Та в захопленні імпровізацією хлопці не помітили, як летить час, перевищивши дванадцятихвилинний регламент. У результаті були покарані й не здобули нічого, хоча й були одними з явних лідерів.

Третє місце завоювали два стандарти: дуети — жіночий вокал із контрабасом із Кірова (Єлизавета Дармова та Микола Затолочний) і пітерський гітарно-фортепіанний тандем «Квінтесенція».

Найбільша кількість претендентів конкурувала в жіночому вокалі, де найкращою справедливо визнана Тамара Лукашева з одеського гурту Jazz Room. Одесити посіли й загальнокомандне друге місце, розділивши «срібло» з піаністом Олексієм Боголюбовим, здібним випускником-глієрівцем. Почесний трофей киянину вручив постійний голова журі ДоДжу, завідувач джазової кафедри Гнесінської академії піаніст Ігор Бриль (Москва). Завершився концерт виступом відомого мінського інструментального ф’южн-секстету Apple Tea. Білоруси бували в Києві та Коктебелі, завжди звучали відмінно. Авторська музика лідера Ігоря Сацевича й у Донецьку викликала позитивну реакцію шанувальників.

Смуз-джазовий гурт саксофоніста Олексія Попова й вокалістки Лери Гехнер (також пітерці) розважив любителів танцювального поп-джазу.

А явними хедлайнерами фестивалю стали видатні екс-російські музиканти: Михайло Альперін та Аркадій Шилклопер. Їхній виступ був оригінальним, приголомшливо-талановитим і об’єднав різноплемінну народну музику та сучасні імпровізаційні пошуки.

Аркадій — валторніст, у минулому — оркестрант Большого театру, котрий проміняв ще в Союзі надійний оркестровий хліб на життя джазмена: пошуки, поїздки, зустрічі. Тепер він «німець» за паспортом. Та по суті — космополіт. Грає по всьому світі й досить часто відвідує українські фестивалі. Михайло Альперін — один із найбільш авторитетних європейських музикантів-імпровізаторів — народився на Хмельниччині, виріс у Молдові, став відомим як джазовий піаніст спочатку в Росії, і от уже років двадцять пишеться на провідних європейських лейблах ECM, RDM, JARO, Boheme music. Його зірка запалала у 80-х, яскраво розгорівшись у складі Moscow Art Trio, де його партнерами були Аркадій Шилклопер і вокаліст Сергій Старостін. З початку 90-х Альперін живе в Осло.

Михайло Юхимович Альперін люб’язно відповів на запитання «ДТ».

— Михайле, розкажіть про вашу викладацьку роботу.

— На кафедрі імпровізаційної музики Норвезької музичної академії я професор композиції та імпровізації. Мене не мучать програмами, методиками. Немає консервативного персоналу. Я і мої колеги цілком вільні. Єдиний оцінний критерій роботи — творчі результати студентів.

— З якими рекординговими компаніями співробітничаєте?

— Це два головні лейбли: ЕСМ і JARO-records, обидва німецькі. ECM після п’яти попередніх проектів і наступної десятилітньої перерви відновив наше співробітництво, випустивши нинішнього року диск Her First Dance («Її перший танець»), записаний два роки тому в тріо з Аркашею та німецькою віолончелісткою Анею Лехнер. Незабаром вийде наступна робота, вже на JARO.

— Хто ваші улюблені колеги?

— Аркаша та Серьожа Старостин — найкращі мої партнери. Бувають і інші гарні союзи. Та ні з ким так добре не грається, як зі своїми. Вони мені як брати.

Одну з відмінностей між нами та західними музикантами я виявив у тому, як іноземці сприймають музичну критику. Західні музиканти сприймають її як персональну. Тут із цим краще: коли репетируєш, дозволяєш якісь зауваження на адресу колеги. Наші люди відокремлюють персональну критику, особисту атаку від професійних зауважень.

У Норвегії ж із цим важко. Там люди бояться уразити одне одного. Тому всі між собою друзі. В Європі люди набагато коректніші, добріші. Там велика лояльність у стосунках, що дуже важливо, але й небезпечно, адже може занижувати потенціал, якщо не казати неприємних речей і уникати взаємної критики. Я приїхав до Норвегії не навчати їх нашої культури, а схрещувати її із західними цінностями.

— Що вас найбільше надихає в музиці?

— Музика ніколи не народжується від музики. Так якось сказав Кіт Джаррет (видатний американський піаніст. — О.К.). Музика — результат внутрішнього зростання людини. Якщо еволюція і зростання природні, то внутрішній світ музиканта буде постійно змінюватися і знайде відображення в його музиці. Музика — це емоційна біографія музиканта, а не те, куди він поїхав чи звідки повернувся. Коли немає зв’язку з емоційним світом, який постійно змінюється, музика буде лише набором мелодій і гармоній, акордів і функцій. Та часто в музикантів немає мосту між власним внутрішнім світом та їхнім інструментом. У цьому завдання: побудувати міст, щоб ходити по ньому туди-сюди, із власного світу до рояля. Однак є речі, важливіші за музику. Майстер, індійський учитель Бхагван Шрі Раджніш (Ошо), чиї книги я часто читав, дав мені більше, ніж музиканти, спрямував у бік гармонійного розвитку. Це важливіше. Музика — то є мова, якою я розмовляю. Я не визнаю ніякого сектантства, ні в якому вигляді. Тому для мене нації окремої культури не існує. Так само, як у великому саду тюльпани ніколи не борються з трояндами. Вони різні, але належать одному саду. В Радянському Союзі я жив бідно, але щасливо. На початку шляху, незалежно від країни, в якій живеш, творчість означає темряву. Так було завжди й так буде. Чому люди імітують тих, хто сам колись ходив у темряві? Тому що, повторюючи інших, ви не ризикуєте нічим. Грати сьогодні музику Джона Колтрейна (саксофоніст, експериментатор, творець модального джазу. — О.К.) не становить ніякого ризику. Слід лише мати гарні вуха та магнітофон. А для нього то був персональний подвиг — рух у темряві. І так само було зі мною. Я шукав там, де не було путівників, де ніхто не міг підказати. А оскільки в мене вже великий досвід ходіння в темному лісі, то я розрізняю власні стежинки.

Коли я приїхав до Норвегії, мене мало знали... Я побачив, що в газетах друкуються пропозиції різних фондів і меценатів дати гроші на творчі проекти. Я написав про всяк випадок про себе. І через два тижні отримав п’ять тисяч доларів. І так було не раз. Не думайте, що норвежці не вміють рахувати грошей. Вони, селяни, нелегкою працею їх здобуваючи, чудово розуміють, що, даючи гроші на розвиток музики, науки, зміцнюють свою країну, презентують її у світі, розширюють її авторитет...