Тригрошова опера. Головний одеський театр знову з простягненою рукою

Якщо через кілька років напишуть історію Одеського оперного театру, то кінець ХХ і початок ХХІ століття напевно будуть оцінені нащадками як найпохмуріші роки. Роки чиновницької безвідповідальності, казнокрадства, бездушного ставлення до унікальних пам’яток архітектури і байдужості до мистецтва. Вдумайтеся, майже десять довгих років триває ремонт однієї з найгарніших споруд Європи. Витрачено 120 млн. гривень. А виконано тільки трохи більше 60% запланованих робіт.

Скільки ж ще знадобиться часу й коштів, щоб театр нарешті відчинив свої двері й засяяв, як за колишніх часів? Адже вже майже два роки вони наглухо зачинені. А трупу випроваджено на вулицю, і вона вимушена тинятися по чужих підмостках.

За всю 120-річну історію театру таких періодів не було. Його побудували всього за три роки. У 1884 році члени Думи вирішили, що не можна шкодувати коштів на його спорудження, місто повинне мати театр, гідний блискучого економічного розвитку Одеси, який не поступався б кращим театральним спорудам Європи. Як ухвалили, так і зробили. 1887 року муніципальний театр сяяв чудовою архітектурою і багатим внутрішнім оздобленням.

На лихо, 1925 року будівля театру горіла. Вогонь повністю знищив сцену з декораціями і завісою, дуже пошкодив витончене ліплення, живописні картини на стелі, оксамит і меблі залу, оздобу східців та коридорів. Час був нелегкий. Однак уже через рік храм мистецтва приймав своїх шанувальників. Завдяки активності одеситів, у банку було відкрито рахунок для пожертвувань. У театрах, клубах і парках організували збори коштів, які перераховувалися у фонд відновлення оперного.

У наші дні на заклик допомогти відгукнулися чимало одеситів — бідні й багаті, іноземні громадяни і шанувальники театрального мистецтва. За рахунок пожертвувань зібрали 1 млн. грн., які пішли на зміцнення фундаменту. Сума невелика. Однак багато людей вірили, що всім миром можна врятувати театр. І якби держава виконувала взяті на себе зобов’язання щодо фінансування, то так воно й було б.

На жаль, промови про важливість збереження культури й духовності, зойки з приводу руйнування краси, які залишали президент країни, прем’єр-міністри, що міняються, голова парламенту та інші державні мужі під час відвідин оперного театру, тільки стрясали повітря. Чиновників навіть не зворушив той факт, що вдячний театр уже увічнив їхні імена для нащадків. Їхні імена були викарбувані на спеціальній металевій дощечці-посланні, яку разом з указом президента, постановою уряду про збереження приміщення театру та іншими документами будівельники замурували у фундамент. Текст такий: «м. Одеса, 12 жовтня 2001 року, під час президентства Леоніда Кучми, коли прем’єр-міністром був А.Кінах, міністром закордонних справ А.Зленко...» Далі йдуть імена міністрів фінансів, транспорту, голови Держбуду, губернатора, міського голови, митрополита Одеського та Ізмаїльського, будівельників, і повідомляється, що завершено роботи з посилення фундаменту будівлі театру.

Річ у тому, що під час робіт будівельники знайшли скриню. В ній містилася металева пластина з текстом про закладання будівлі Одеського міського театру в 1884 році, з переліком імен тих, хто в цей час правив державою, краєм, містом і приймав рішення про будівництво. Поруч лежали у щільній палітурці «Звіт міської управи», «Розпис доходів і витрат
м.Одеси за 1884 рік», «Міське положення», пляшка з вином, срібний рубль і хліб із пшениці села Кошарка.

Точно так само зробили й наші співвітчизники, зберігши стиль і манеру викладу того часу. Проте різниця в тому, що на пластині 1884 року зазначено імена, завдяки яким красень-театр був споруджений у порівняно стислі терміни. А на пластині 2001-го викарбовано прізвища тих, у часи правління кого реконструкція театру розтягнулася на роки.

Про внесок державних мужів свідчать й іменні палі. Щоб зібрати гроші на зміцнення фундаменту, дирекція з реконструкції театру звернулася до всіх громадян із проханням допомогти врятувати театр. У зверненні йшлося, що кожен може купити палю, яка коштує 4 тисяч гривень. Отож, їх мають не тільки багаті люди, які витратили свої власні гроші, а й чиновники. Їм дирекція потім видала на них свідоцтво про власність. І занесла їхні імена у спеціальну книжку для нащадків, яку теж замурували. Про внесок державних мужів можна прочитати і в книжці, присвяченій реконструкції, назва якої — «Відроджуємо театр-казку». Її було видано в Одесі 2003 року. До речі, після того, як чиновники з тріском провалили другий термін закінчення реконструкції.

Нагадаю, рішення про порятунок будівлі театру було прийнято ще 1996 року. І закріплено указом президента України та постановою Кабміну. Відповідно до документів, термін завершення робіт — 1999 рік. Та через мізерне фінансування термін був провалений. Потім встановили новий — 2002 рік. Але його теж провалили. Потім з’явився 2004-й.

О, це був багатообіцяючий рік, рік виборів. Тодішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович під час відвідин оперного був настільки переконливий, що всі повірили: із фінансуванням цього разу проблем не буде. Тому театр закрили, готуючись до останнього реставраційного акорду. Нагадаю, всі роки, доки тривав ремонт, оперний продовжував свою творчу діяльність і давав понад 300 спектаклів щорічно. А тут мусив залишити рідні підмостки з надією повернутися на оновлену сцену через кілька місяців. У листопаді розрізати червону стрічку мав сам президент країни.

На жаль, надії не справдилися. Підготовлене розпорядження Кабміну про виділення суми, якої бракувало, Віктор Янукович не підписав. Одеса просила 133,2 млн. грн, а одержала близько 60 млн. До речі, стільки, скільки за всі роки реконструкції, разом узяті. Та цього було замало, і третю спробу завершити реконструкцію було провалено.

Ну, а далі настала тривала пауза. У держбюджеті на 2005-й грошей на оперний передбачено не було. І роботи зупинилися. Президент країни в березні дав доручення проаналізувати стан робіт і вжити заходів для завершення реконструкції. Проте вивчення ситуації та перевірки використання бюджетних коштів затягнули вирішення питання майже на рік. Листи губернатора області Василя Цушка з проханням виділити 20 млн. грн., щоб забезпечити протипожежний захист, запустити котельню й енергоблок для збереження вже виконаних реставраційних робіт — багатого оздоблення глядацької зали та білих сходів, нічого не дали. При цьому губернатор повідомляв, що обласний бюджет, зі свого боку, вишукав 5 млн. грн. Але, щоб їх витратити, Київ має затвердити проект реконструкції й титул об’єкта. Однак бюрократична машина лише ганяла листи кабінетами. І область так і не змогла використати навіть свої кошти.

Наприкінці вересня губернатор писав: ситуація критична; будівлю як театр використовувати неможливо; напівтисячний колектив змушений працювати де доведеться, використовуючи непридатні сценічні майданчики міста. І просив виділити хоча б
3 млн. грн. Але тільки на початку грудня Кабмін підписав відповідне розпорядження. Уряд визнав, що з початку реконструкції було виконано робіт на 120,3 млн. грн. і що для її завершення потрібно понад 75 млн.

Визнати-то визнав, а що з того. На 2006 рік Мінфін обіцяє виділити лише 20 млн. грн. А це означає, що театр нескоро відчинить для публіки свої двері. Та весь жах не лише в цьому. За десять неповних років реставрація перетворилася на нескінченний процес, і може настати час, коли всі роботи доведеться розпочинати наново. Саме до цього моменту й намагається сьогодні привернути увагу Києва область. Не дай Боже, як кажуть фахівці, доведеться повторно реставрувати глядацьку залу, сходи та фойє — це влетить у добру копієчку. До того ж минулі роки показали: інфляція випереджає заплановані обсяги фінансування. З 1997 року загальна вартість робіт зросла з 79,8 млн. грн до 197 млн. Фахівці запевняють, що вже сьогодні суму треба переглядати, тому що з 1 січня підвищено середню зарплату в будівництві.

У зв’язку з цим губернатор області підготував кілька звернень. До прем’єр-міністра — з проханням створити урядову комісію і заслухати питання про завершення реконструкції Одеського оперного театру на своєму засіданні. І до президента країни — з проханням розглянути його на засіданні РНБО. Проте, перебуваючи наприкінці року з робочим візитом в Одесі, Віктор Ющенко дав зрозуміти, що завершення реконструкції — турбота не лише держави, а й місцевої влади. «Таке враження, що Одеський оперний театр — це завдання Києва, а не Одеси. Це некоректно, — сказав Віктор Андрійович, — хоча Київ, безперечно, має сказати своє слово в цьому питанні».

Поки що слово Києва невиразне. А Одеси взагалі не чути. Для колишнього міського голови Руслана Боделана головним завданням було побудувати кафедральний Спасо-Преображенський собор. Усі сили було кинуто на його відновлення. Бізнесмени міста про це знають як ніхто. Ну, а для нинішнього мера.... Мерія, звичайно, співпереживає. Ви, мабуть, чули гучну в Одесі історію про знос двох поверхів житлового елітного будинку разом із мансардою, побудованого без відповідних дозволів по сусідству з театром. Влада міста проявила принциповість і висунула вимогу прибрати зайві поверхи, щоб краєвид не псували і на слабкий ґрунт не тиснули.

Хоч би хто офіційно відповідав за фінансування пам’ятки архітектури, будинок оперного — обличчя Одеси, її визначна пам’ятка, предмет її гордості. Хочеться вірити, що Едуарду Йосиповичу було дуже незатишно, коли позаминулого тижня його відвідав з візитом пан Співаков, який дав в Одесі єдиний концерт, і запитав, як рухається реконструкція оперного театру.

Сьогодні в театрі жалкують, що поспішили із завершенням фасадних робіт. Зовні оперний встигли відреставрувати, і він має вигляд оновленого й помолоділого. Може, тоді керівників міста й країни пекли б сором і незручність перед іноземними та українськими громадянами за стан унікальної пам’ятки архітектури і питання грошей вирішувалося б не так туго.