ТРАВНЕВІ ПІДСУМКИ

П’ятий, ювілейний, Міжнародний театральний фестиваль «Київ травневий» наблизився до завершення. Час підбивати підсумки — і не лише нинішнього фестивалю, а й його чотирьох попередників. Точніше, пора поговорити про культурний феномен під назвою «Київ травневий». Безперечно, цей фестиваль матиме тривале й славне життя, і підбиття підсумків наразі — лише осмислення його бойової юності. Якою ж була ця юність? І яким фестиваль став нині — напередодні отримання атестата зрілості?

Генеральний директор «Києва травневого», народний артист України О.Кужельний ще торік говорив про те, що фестивалю під силу об’єднати всі інші весняні театральні дійства столиці й стати центральною подією київської театральної весни. Ці надії справдилися: «Київ травневий» залишив далеко позаду інші весняні заходи. У трясовині безгрошів’я загрузло «Березілля», що колись сперечалося з «Києвом травневим», а інші «гравці» були від початку меншими і за розмахом, і за обоймою гастролерів-зірок.

Та сузір’я фестивалів, об’єднаних брендом «Київ травневий», на жаль, не вийшло, хоча саме про це мріяв О.Кужельний. Мініатюрні театральні дійства не вливаються в «Київ травневий», а просто сходять із дистанції, отже на біговій доріжці незабаром залишиться лише чемпіон. Йому не вдалося створити фестивальну імперію, об’єднану єдиним брендом, — він лише зберіг і підсилив власні позиції. І це, звичайно, чимало.

Проте «Київ травневий», як і раніше, бореться за виживання. Втім, «Київ травневий» як і раніше, намагається вижити. Фестиваль змушений економити: зараз він став втричі дешевшим. Але, не зважаючи на те, серед запрошених на «Київ травневий» колективів немає жодного гонорарного — фінансових можливостей для того не передбачено. Зазвичай, в міжнародних фестивалях подібного рангу, які проходять в Росії чи за кордоном, беруть учать два-три гонорарні колективи. «Київ травневий», нажаль, не може задіяти гонорарних учасників і попередньо передивлятися вистави, які буде показано на фестивалі. Все це, зрозуміло, заважає нормальному розвитку центрального дійства київської театральної весни.

Торік і позаторік фестиваль був орієнтований на гастролера №1, гостя-зірку, чи то Марселя Марсо чи Анні Жирардо. Нинішнього року таких зоряних візитерів виявилося двоє: Софіко Чіаурелі та Олександр Калягін. Щоправда, адміністрація театру імені Івана Франка чомусь переконувала, що гастролі московського театру Et cetera, очолюваного Калягіним, не мають жодного стосунку до «Києва травневого». Проте спектаклі Et cetera значилися в програмі фестивалю, організатори й не думали від них відмовлятися. Отже, залишимо цей пасаж на совісті заявників...

Одне слово, зоряні гості прибули, і спектаклі з їхньою участю стали на кшталт піку, вершини фестивалю. Щоправда, кияни, розбалувані приїздом Анні Жирардо та Марселя Марсо, так і не отримали зірку з Європи. Зате вдосталь намилувалися блискучою пані Софіко.

Давно помічено, що «Київ травневий» прихильно ставиться до Петербурга. Торік до нас приїжджав Молодіжний театр на Фонтанці, нинішнього року — Театр на Литейному. І, як завжди, петербуржці виявилися на висоті. Я, приміром, не змогла знайти жодного глядача, котрому б не сподобався «Цар Едіп» Театру на Литейному. Рідкісна одностайність... Торік не менше захоплення викликав «Жайворонок» Молодіжного театру на Фонтанці. Втім, щодо новаторства та любові до театральних експериментів перемогу отримав «Цар Едіп». Отже, петербуржців варто запрошувати й далі. Можливо, невдовзі черга дійде й до Театру-фестивалю «Балтійський дім».

Звичайно, «Київ травневий» ще не доріс до Авіньйонського театрального фестивалю. Як, утім, і до Единбурзького. Ці фестивалі-гіганти, як і раніше, залишаються для нас учителями, і учні ще не скоро зможуть їх перевершити. Для цього потрібно запросити хоча б кілька гонорарних колективів...

Чим же потішив киян останній, фінішний тиждень фестивалю? Одним із найцікавіших спектаклів завершального тижня я б назвала «Петрушку» чеського Театру народного фронту. Його театр визначив як «танець-гротеск про споконвічну приреченість поета». На що ж приречений поет? Приміром, на короля, царя, президента, одне слово — на якусь найяснішу особу, якій доводиться пояснювати, що двічі по два — чотири, а вона вперто не хоче розуміти такого простого факту.

У постановці Театру народного фронту поет-Петрушка з рідкісним ентузіазмом і витримкою намагався пояснити королю азбучні істини, а той відкручувався як міг. Виходило, що поет приречений на роль учителя з указкою. Мучиться він, бідний, біля дошки, а учні все базікають і лінуються. «История поэзию не учит, поэзия историю — тем паче», — писала Наталя Горбаневська, і вона, звичайно, мала рацію. І, що найсумніше, ця фраза справедлива стосовно людей мистецтва і можновладців. Нічого вони одне одного не вчать, та, напевно, і не можуть навчити.

Чеський Театр народного фронту починав свої експерименти у сфері пластики, імпровізації та клоунади в Санкт-Петербурзі, де надихався полунінськими «Лицедіями» і «Деревом» Адосинського. А показаний у Києві спектакль був поставлений у рік 90-річчя прем’єри «Петрушки» Стравінського. Втім, пітерське коріння постановки можна відчути, навіть не знаючи, що вона перегукується із «Петрушкою» Дягілева—Стравинського. Надто вже по-петербурзькому виглядає цей «танець-гротеск про споконвічну приреченість поета». А поет як дві краплі схожий на бідолаху Євгена, який так і не зміг заховатися від мідного вершника-влади.

Даугавпілський драматичний театр привіз на «Київ травневий» музичну легенду «Суламіф» за однойменною повістю О.Купріна (режисер Гарій Петроцький). «Суламіф» виявилася гарним костюмним дійством без особливих посягань на експериментальність та філософічність. Режисер, очевидно, не переймався пошуком нестандартних рішень і тому не особливо інтригував глядачів. Гарні костюми, цілком професійні актори, ото й тільки... «Бомбою» «Суламіф» не стала. Це почесне звання по праву дісталося «Цареві Едіпу» Театру на Литейному.

Постановка сатиричного театру «Керемпух» (Сербія) «Спектакль «Гамлет» у селі Нижня Мрдуша» приємно потішила глядачів. Легке, дотепне дійство за п’єсою Іво Брешана розповідало про те, як у селі, де з верстви під назвою «інтелігенція» є лише один учитель, раптом вирішили поставити «Гамлета». Неважко здогадатися, що вийшло з цієї ідеї-фікс! У театральному продукті жителів села Нижня Мрдуша від Шекспіра залишилися лише ріжки та ніжки. Бідний Йорик...

На цій оптимістичній ноті й завершилася театральна частина фестивалю. Як епілог киянам піднесли Пересувний фестиваль чеських фільмів. Відомо, що щоліта шляхами Моравії та Чехії подорожують вісім пересувних театрів, які крутять чеське кіно на міських майданах. Тепер черга дійшла й до Києва. У програмі були представлені чеські анімаційні та художні фільми 90-х, що супроводжувалися синхронним перекладом.

Отже, п’ятий ювілейний «Київ травневий» — позаду. Що ж готує нам рік прийдешній? Хочеться вірити, що удачу.