ТО ХТО Ж АВТОР «ГУЦУЛКИ КСЕНІ»?

Ми не раз слухали й продовжуємо слухати цю дивовижну за мелодійністю, побудовою, за вишуканою «шляхетністю» пісню.

Щоправда, не завжди було відоме авторство «Гуцулки Ксені». Ось і тижневик «Зеркало недели» у №20 (393) від 20 травня 2000 року опублікував невелику статтю Світлани Кабачинської під інтригуючою назвою «Кому принадлежит «Гуцулка Ксеня»?». Ми не спростовуємо добрих епітетів і захоплених оцінок на адресу цієї чудової пісні. Але в питанні авторства, на жаль, зі Світланою Кабачинською погодитися не можемо — надто велика в нас довіра до походження даних, які вважаємо цілком достовірними. І взятися за перо нас змусило необгрунтоване твердження автора статті в «Зеркале недели» про те, що згаданий твір приписували самодіяльному композиторові зі Стрийщини. А якщо не приписувати, а просто повідомити й зіставити деякі факти, то...

Перша платівка з «Гуцулкою Ксенею» з’явилася 1945 року, записана Ансамблем пісні й танцю Першого Українського фронту під керуванням заслуженої артистки України Лідії Чернишової в Чехословаччині на невеликій фірмі «Єста». На етикетці платівки, яка збереглася і в київських колекціонерів, вказано, що це — народна пісня Закарпаття.

1955 року пісню записали на платівку учасниці відомого тріо бандуристок Ніна Павленко, Валентина Третьякова й Тамара Поліщук. І знову на етикетці платівки знаходимо, що це — українська народна пісня. Після того, як «Гуцулку Ксеню» виконало це тріо бандуристок, її почали співати різні виконавці, вона з’явилася в нотних виданнях і пісенних збірниках. Іноді їхні упорядники вказували автора слів і музики — Романа Савицького. Ось і в збірнику «Українські ліричні пісні», виданому 1961 року Держвидавом образотворчих мистецтв і музичної літератури, на стор. 106—108 подано ноти й текст пісні з невибагливою, але такою романтичною назвою — «Гуцулка Ксеня». Але тут автором музики названий Р.Савицький, а от слова — народні.

Перегорнувши далі сторінку збірника, читаємо: «Червоні маки». Тут зазначено, що «слова та музика Р.Савицького». Отже, Роман Савицький був автором і «Червоних маків»?

…1966 року відомий московський журналіст Едуард Графов під час відрядження до Стрия зустрівся й довго розмовляв із науковим співробітником Стрийського краєзнавчого музею Володимиром Криньком. Той був відомий як автор книги про повстання українського населення Львова проти польського гніту (1936 року). Під час розмови В.Кринько згадав про мужню поведінку під час сутичок повстанців із польською поліцією та військами студента Романа Савицького. Він навіть був поранений. Краєзнавець розповів Едуарду Графову також, що Роман Савицький — «дуже обдарована людина» і що це він написав чудову українську пісню, яку й нині співає не лише все Закарпаття, а вся Україна і навіть Білорусія, і називається ця пісня «Гуцулка Ксеня». Едуард Графов по-журналістському зацікавився незвичайним поетом і композитором, адже ця пісня вже була широко відома й виконувалася не лише в Україні, а й багатьма виконавцями та музичними колективами всього Союзу... Згідно з розповіддю Володимира Кринька, пісня народилася ще 1932 року у Карпатських горах, неподалік села Шешори. Тут, за давньою місцевою традицією, у святкові дні збиралася молодь на пісенні гуляння при світлі нічних ватр. За тією ж таки місцевою традицією, під час цих зібрань з-поміж найвродливіших дівчат вибирали всевладну Королеву. І ця обраниця мала право зажадати від кожного з присутніх «підданих» виконати будь-яке бажання «Її Величності». ...Тієї ночі Королевою обрали сімнадцятилітню красуню Ксенію Бурачинську. Вона несподівано підійшла до сором’язливого юнака на ім’я Роман і, знаючи про його музичні здібності й уміння складати гарні пісні, з чарівною королівською усмішкою висловила своє бажання: «Склади, Романе, про мене пісню, та таку, щоб уся Гуцульщина її заспівала!» Побажання чарівної юної Королеви пролунало для Романа справжнім монаршим указом, і невдовзі написану ним пісню «Гуцулка Ксеня» заспівала вся Гуцульщина, а потім і вся Україна, і Білорусія... На жаль, пісня ця доль Ксенії та Романа не поєднала. «Королева» віддала руку й серце іншому своєму «підданому»...

…Відомо, що після закінчення інституту Ксенія Бурачинська стала сільською вчителькою, а професія ця в Західній Україні завжди була особливо почесною. Роман Савицький також став сільським учителем. Пізніше він одружився з учителькою, котра приїхала зі Східної України. Ще в 60-ті роки Роман Савицький учителював на Стрийщині, у Львівській області. Саме тоді у львівському готелі зустрівся з ним рівненець Б.Мітюров, і ось що згодом він писав одному з авторів цього нарису: «...Я приїхав з Дрогобича до Львова, зупинився в готелі, у двомісному номері. Пізно ввечері з’явився і другий постоялець, середнього зросту літній чоловік. Спокійний і привітний. ...Це був учитель зі Стрийського району Львівської області. Його звали Роман Савицький. Ми розговорилися. Він скаржився, що його пісню «Гуцулка Ксеня», написану ним давно, ще 1932 року, й надруковану в музичному журналі, львівські композитори намагаються опрацювати як народну, не вказуючи його авторства». Потім Савицький розповів історію створення «Гуцулки Ксені», яка нічим не відрізняється від розказаної В.Криньком Едуарду Графову. «Гуцулка Ксеня» — не єдина пісня Романа Савицького», — писав у тому самому листі Б.Мітюров.

Виступаючи в концерті у Надвірній, Роман Савицький заворожив слухачів, його викликали на «біс» і подарували великий букет квітів. Радіючи й не дивлячись на квіти, Роман кинувся за лаштунки, де переживала за його виступ кохана дівчина, з якою мав намір заручитися. Він дав їй букет. Але сталося непередбачене — вона мовчки подивилася на червоні маки, кинула букет на підлогу й пішла. Невдовзі вона вийшла заміж за іншого...

Але в чому причина? Пригнічений Роман поїхав у віддалене гірське село до своєї тітки. Він усе ходив там сумний, тяжко переживав несподіваний розрив і розповів тітці про зраду коханої.

— Ти хіба не знаєш, — завважила тітка, — що маки — це квіти розлуки? Жодна дівчина, котра шанує себе, не дружитиме більше з юнаком, якщо він дарує їй червоні маки. Ось у чому причина того, що вона пішла від тебе...

Тоді Роман написав пісню, яка також відома й часто виконується по всій Україні.

Червоні маки — квіти кохання,

ясні надії, тихе бажання.

Червоні маки — отруйний цвіт,

гірка омана юних літ,

зрадливе розставання...

У тексті Світлани Кабачинської викликає повне неприйняття твердження автора про те, що пісня приписувалася самодіяльному композиторові зі Стрийщини Роману Савицькому. «Приписувалася» — цим уже визначається упереджений і тому не дуже коректний підхід до іншої думки, яка, ми вважаємо, досить обгрунтована.

Нам ще хотілося б звернути увагу на те, що в історії оперети нерідко траплялося, коли прославлені автори використовували під час дії відомі пісні інших творців, зокрема народні пісні. Приміром, в опереті «Холопка» композитор Стрельніков використав для пісні Микити мелодію однієї відомої циганської пісні. Ще один популярний композитор І.Дунаєвський в опереті «Женихи» (до речі, це перша радянська оперета) у дуеті вдови й маклера використав стародавню мелодію відомої російської пісні «По муромской дороге».